Введення в храм Пресвятої Богородиці

03 грудня 2019
Свята на честь Пресвятої Богородиці в нашому церковному календарі займають перше місце після свят Господніх. Найбільші Богородичні Свята, такі як Різдво й Успіння, говорять нам про перші та останні хвилини Її життя на землі. Єдине свято, яке нам висвітлює дитинство Пресвятої Богородиці – це свято Введення в храм, яке святкуємо 4 грудня. Це свято відкриває нам деякі сторінки з дитячих років Пречистої Діви Марії, Її виховання у святині та приготування до найвищої гідності: бути Матір’ю Божого Сина.
Святе Євангеліє нічого не говорить нам про подію Введення в храм Пресвятої Богородиці. Це свято, як і свято Різдва й Успіння Божої Матері, засновано на традиціях Церкви й на апокрифічних книгах, передусім Протоєвангелії Якова і Євангелії Матея (Матфея) “Про Різдво Пречистої Діви Марії”. З цих джерел довідуємося, що батьки Пречистої Діви Марії св. Йоаким і Анна, будучи бездітними, дали обітницю, якщо в них народиться дитина, то віддати Її на службу Богові у Єрусалимський храм. Господь Бог вислухав їхні молитви і дав їм доньку. Коли їй виповнилося три роки, батьки привели Її до храму і віддали в руки первосвященика Захарії, батька св. Іоанна Предтечі. Тут Пресвята Богородиця перебувала тривалий час аж до заручин з св. Йосифом.
Богослужіння цього дня в радісних і веселих тонах оспівує подію входу в храм, прославляє гідність Божої Матері та звеличує велику жертву її батьків. Пісні й гімни цього дня дуже поетичні. Ця глибоко догматична поезія у прегарних порівняннях і символах оспівує Богоматеринство, Дівицтво, Святість і Заступництво Пречистої Діви Марії. Найчастіше славиться Вона тут, як Божий храм. Ось деякі порівняння зі стихир і канону свята: “Ти храм Божий”, “храм освячений”, “храм, що має вмістити Сина Божого”, “храм живий святої слави Христа Бога нашого”, “Боговмістимий храм”, “храм і палата і живе небо”.
В особливий спосіб прославляється тут її Дівицтво, Непорочність і Богоматеринство. Марія це “непорочна голубка”, “престіл святий”, “Дівиця непорочна”, “Богоневісна Мати Творця”, “Мати Слова життя”, “Невіста Бога Всецаря”, “єдина між жінками благословенна”, “Чиста Приснодіва”, “жива світлиця Божа”, “кивот святий, золота кадильниця, свічник і трапеза”.
Пресвята Богородиця входячи в храм, хоча роками дуже молода, але була зріла духом: “Трилітня тілом — сказано у третій пісні канона — багатолітня духом, ширша від небес і вища понад небесні сили, хай прославиться піснями Богоневіста”. Вона є сповненням пророцтв Старого Заповіту і слава Нового Заповіту: «Ти пророків проповідь, апостолів слава й мучеників похвала, і всіх земних обновлення, Діво Мати Божа. Тому празнуемо Твій у храм Господній вхід, Пречиста, співаючи кличемо: радуйся, Твоїми молитвами спасаемося»
Її входом радіє храм Господній, радіють ангели й люди: «Днесь Боговмістимий храм Богородиця у храм Господній приводиться і Захарія її приймае. Днесь святая святих радуеться, і хор ангельський таїнственно торжествуе. З ними і ми днесь празнуючи, з Гавриїлом закличмо: радуйся, повна ласки, Господь з Тобою, Ти маеш велику милість» (Стихира вечірні).
З нагоди небуденного торжества в честь Богоматері свята Церква кличе всіх вірних до святкового ликування: «Прийдіть, усі вірні, — співаємо на стихирах литії — едину непорочну звеличаймо, пророками проповідану і в храм приведену, перед віками вибрану Матір, що в останньому часі сталась Богородицею. Господи, її молитвами, подай нам Твій мир і велику милість».
 
Проповідь на свято Введення в храм Пресвятої Богородиці  митрополита Антонія Сурозького.
  
Є свята, сила яких полягає в події, що згадується; важливим, визначальним в них, вирішальним для долі людської є те, що відбулося; таким є свято Різдва Христового або свято Воскресіння; вирішальне значення має те, що дійсно в той день Бог став людиною і народився на землі , що саме в той день воскрес Господь, який помер хресною смертю заради нашого спасіння. І є свята, так само як і ікони, які розповідають нам про якусь внутрішню подію, навіть якщо їх історичні обставини не чітко ясні. Таким є свято Введення в храм Пресвятої Богородиці.
 
Щоб історично в стародавньому Єрусалимі справді сталася та подія, яка описується в богослужбовій пісні, – навряд чи можливо, але вона повідомляє нам щось значніше, важливіше про Божу Матір, аніж фізична Її вступ у Святеє Святих, який був заборонений і для Первосвященика. Це день, коли Пресвята Діва, Яка досягла тієї ранньої зрілості, яка робить дитину здатною особисто переживати, особисто сприймати і відгукуватися на таємничий дотик благодаті, коли, досягнувши цього віку, Вона вступила справді у Святеє Святих – не матеріальне Святеє Святих храму, а в ту глибину богоспілкування, яку історично Храм собою зображував.

І з яким трепетом ми повинні читати в богослужбовій книзі слова, які приписуються з такою ніжністю, з такою глибиною Йоакиму і Анні: Дитино, йди! І будь для Того, Хто все тобі дав, приношенням і солодкими пахощами! Вступи в ту сферу, куди немає дверей; навчися таємниць і готуйся стати місцем помешкання Самого Бога… Як дивно подумати, що мати, батько можуть звернутися до дитини з такими словами: Зайди в ту глибину, вступи в ту таємницю, куди не ведуть ніякі речові двері, і приготуй себе бути приношенням Богові, солодким пахощами, місцем помешкання…

Деякі отці Церкви і святитель Феофан так тлумачать значення цього вступу Божої Матері в храм, у Святеє Святих. Не зачеплена гріхом, не осквернена нічим, але вже здатна чистим серцем, не оскверненим тілом, не затьмареним розумом відгукнутися на святиню, на славу, на дивність Божу, трирічна Отроковиця посилається в ці глибини молитовного, споглядального спілкування.

І в іншому місці того ж богослужіння ми читаємо, як Їй тихо каже Архангел Гавриїл, щоб Вона відкрилася Богові і приготувалася стати місцем оселення майбутнього Спасителя.

Ось про що розповідає нам свято: про те, як з перших своїх кроків, навчена матір’ю і батьком, настановлена Ангелом, Вона входить в ті глибини молитви, безмовності, благоговіння, любові, споглядання, чистоти, які складають справжнє Святеє Святих. І хіба дивно після цього, що ми цей день святкуємо як початок спасіння: першою зі всіх творінь Пресвята Діва входить у ці непрохідні, неприступні глибини, вступає в те спілкування з Богом, яке буде рости і рости, незаплямованою, незатемненно, неоскверненно протягом всього Її життя, до моменту, коли, як пише один із західних письменників, Вона зможе, у відповідь на Божий поклик, промовити ім’я Боже всім розумом, всім серцем, всією волею, всім тілом Своїм, і, разом з Духом Святим, народити втілене Боже Слово.

Так, в день цього свята справді відбувається для нас явлення цієї чудової події, початок цього зростання, а також дається нам і образ того, до чого ми покликані, куди нас кличе Господь: до Святого Святих. Так – ми опоганені; так – наш розум затьмарений; так – наші серця нечисті, так – наше життя гріховне, недостойне Бога. Але всьому є покаяння, яке може очистити нас і в думці, і в тілі, і в серці, виправити нашу волю, все життя наше зробити правильним, так щоб і ми могли увійти у Святеє Святих.

І в цьому святі, в словах, які я прочитав на початку, виголошених немов би Йоакимом та Анною, хіба немає заклику до кожної матері і до кожного батька, щоб з ранніх років – з миті, коли дитина може щось хоча б якщо не розумом зрозуміти, то чути серцем, сприймати чуйністю, прийняти благодать – сказати і нашим дітям: вступи благоговійно, трепетно в ту сферу, куди ніякі двері – ані церковні, ані розумові, ані інші не вводять, а лиш німе, трепетне передстояння перед Богом, – те Святеє Святих – з тим, щоб вирости в повну міру зростання Христового, уподібнитися Матері Божій, і зробитися храмом, місцем помешкання і Святого Духа, і Господа в Таїнствах, і стати дітьми нашого Небесного Отця. Амінь!