Сергій Аверінцев: роздуми

Слід багато думати й працювати, щоб бачити речі такими, як вони є, аби мати імунітет проти інформаційних «інфекцій». Бачити в історії не механічне обертання годинникової стрілки, а священний зв’язок епох і подій. Відрізняти справжні виклики сучасності — від фантомів-одноденок, навіяних «стилем життя» й облудністю комерції.
З тієї висоти, з якої говорить і мислить Сергій Аверінцев, відкриваються зовсім інші горизонти. І ділиться він своїми блискучими ідеями щедро й захопливо.
 

Сергій Сергійович Аверінцев (1937–2004) — філолог, перекладач, релігійний мислитель, поет. Спеціаліст з пізньоантичної та ранньохристиянської епох, Візантії, європейського Середньовіччя, поезії Срібного віку. 

1. Часу потрібні не ті, хто йому, часу, підтакують, а зовсім інші співрозмовники.

2. Я дуже люблю лайливе словосполучення «хронологічний провінціалізм», яке належить англійському християнському письменникові та вченому Льюїсу. Будь-яка сучасність, що намагається замкнутися в собі, хворіє на цей хронологічний провінціалізм. Людина повинна відчувати себе всередині століть і тисячоліть. Це абсолютно необхідно, без цього людський розум стрімко руйнується.

3. Добре, коли читач дочитує книгу з безпомилковим відчуттям, що тепер він не знає більше, ніж не знав раніше.

4. Розмірковувати про падіння культури марна справа, доки ми не навчимося бачити істинних ворогів культури в самих собі.

5. Коли сучасність пізнає іншу, минулу епоху, вона повинна остерігатися проектувати на історичний матеріал саму себе, щоб не перетворити у власній оселі вікна на дзеркала, які повертають їй знову її власний, уже знайомий вигляд.

6. Кожен із нас не зможе знайти себе, якщо він шукатиме себе й тільки себе в кожному зі своїх співрозмовників і співтоваришів по життю, якщо він перетворить своє буття на монолог. Для того щоб знайти себе в моральному сенсі слова, треба подолати себе. Аби знайти себе в інтелектуальному сенсі слова, тобто пізнати себе, слід зуміти забути себе і в найглибшому, найсерйознішому сенсі «приглядатися» та «прислухатися» до інших, позбуваючись усіх готових уявлень про кожного з них і виявляючи чесну волю до неупередженого розуміння. Іншого шляху до себе немає.

7. Одне з головних завдань людини на землі — зрозуміти іншу людину, не перетворюючи її думкою ні в річ, що піддається «обчисленню», ні у відбиток власних емоцій. Це завдання стоїть перед кожною окремою людиною, але також і перед всією епохою, перед усім людством.

8. Це ще дуже велике питання — що християнству більше на користь: його зовнішні успіхи чи зовнішні поразки!

9. Страх Божий — це усвідомлення, що сягає глибин нашого єства, усвідомлення того, що останнє слово — ніяк не за нашою суворістю або нашою прекраснодушністю, не за ходовими ідеями доби або за нашими опозиційними до доби концепціями, але за Богом і лише за Богом.

10. Віруючим личить надія, а не оптимізм чи песимізм.

11. Вдячність — це саме серце щастя; вирахуйте із щастя вдячність, і що залишиться? — усього-на-всього сприятливі обставини, не більше того. А серйозно подякувати — справа воістину серйозна, і хто знає людей, знає, що вона дається нелегко.

12. Є розповсюджене сполучення слів: «право на щастя». Воно сягає ідеології часів руссоїзму; у політичному контексті, скажімо, американської Декларації незалежності воно має чіткий зміст... Але поза контекстом формула стає небезпечною. Людина й справді схильна розцінювати щастя як належне їй право, як певний борг, який їй все ніяк не спроможуться виплатити.
Ціле життя може бути занапащене спробою стягнути щастя з людей і долі, вести щодо цього недоданого щастя суперечку й набридати скаргами небу й землі. Але щастя не можна отримати по векселю, щастя отримують лише в подарунок. Його незаслуженість і несподіваність — обов’язкові риси; його могло б не бути, нас самих могло б не бути.

Наведені цитати з робіт С. Аверінцева:
«Похвальне слово філології» / «Християнство в історії європейської культури» / «Поети» / «Пам’яті О. Ф. Лосєва» / «Г. К. Честертон, або Несподіваність здорового глузду» / «Про страх Божий та загальне спасіння»