Світлі зірки пустелі
03 лютого 2021
Безводні піски пустель не дарують відчуття дому. У пустелі ти безпритульний, у її кам’яній землі не можна пустити коріння й розростися вшир. Людина тут — лише подорожній, що знає свою мету й під палючою спекою долає відстань.
Однак завжди знаходилися ті, хто залишав облаштовані міста та приходив у пустельні місця, де царює смерть і диявол. Ці люди знали, що життя людське схоже на мандри в пустелі, мета яких — далеко за горизонтом. «Роздавши все» і слідуючи за Христом, Який переміг смерть, вони перемагали диявола. Вони постили, утримувалися, підкоряли свою волю наставникові — і їх слухалися дикі звірі пустелі.
Першими відлюдниками в історії християнства були єгиптяни. Країна, що тисячоріччями шукала безсмертя, подарувала світу чернецтво. Пустеля відвоювала собі дев’яносто п’ять відсотків території нинішнього Єгипту. Сонце висушило не тільки родючі савани з озерами та ріками. Під його променями протягом століть висушувалися пристрасті й розцвітали чесноти тих, хто бажав досконалості. Засяявши з надр Африки, чернече життя поширилося по всьому світу — у Палестину та Ліван, на святу гору Афон і на простори російської Півночі... Зароджувалося ж чернецтво одночасно в трьох різних осередках єгипетської пустелі.

Однак завжди знаходилися ті, хто залишав облаштовані міста та приходив у пустельні місця, де царює смерть і диявол. Ці люди знали, що життя людське схоже на мандри в пустелі, мета яких — далеко за горизонтом. «Роздавши все» і слідуючи за Христом, Який переміг смерть, вони перемагали диявола. Вони постили, утримувалися, підкоряли свою волю наставникові — і їх слухалися дикі звірі пустелі.
Першими відлюдниками в історії християнства були єгиптяни. Країна, що тисячоріччями шукала безсмертя, подарувала світу чернецтво. Пустеля відвоювала собі дев’яносто п’ять відсотків території нинішнього Єгипту. Сонце висушило не тільки родючі савани з озерами та ріками. Під його променями протягом століть висушувалися пристрасті й розцвітали чесноти тих, хто бажав досконалості. Засяявши з надр Африки, чернече життя поширилося по всьому світу — у Палестину та Ліван, на святу гору Афон і на простори російської Півночі... Зароджувалося ж чернецтво одночасно в трьох різних осередках єгипетської пустелі.

Коптська ікона. Прп. Антоній Великий та Павло Фівейський
Батьком ченців називають преподобного Антонія Великого. Він не був першим
пустельником, не був і найстаршим. Але саме в його заповітах та настановах чернецтво набуло певних форм. Святий народився в Єгипті в 250 році в заможній єгипетській родині. Після смерті батьків він роздав маєток жебракам і зачинився у гробниці, висіченій у скелях, де вів найжорстокішу боротьбу з дияволом. Усім знайомий живописний сюжет «Спокуса святого Антонія»: побитий і поранений полчищами бісів, святий ні в чому не поступився ворогові. За його терпіння та старанність Господь пообіцяв бути з ним скрізь і завжди — і був вірний Своєму слову.
Преподобний переплив Ніл і поселився на його східному березі. Двадцять років він провів у затворі: у подвигах суворого посту та молитви юнак перетворився в просвітленого старця. Але і в затворі він не уникнув слави. Вийшовши з укриття, Антоній став наставником інших відлюдників. Пізніше, давши їм статут чернечого життя, преподобний пішов на берег Червоного моря, де оселився у відокремленій печерці на схилі гори.
У четвертому столітті гоніння язичницьких імператорів хвилями накривали Єгипет. Пустеля тоді прийняла й укрила багатьох християн. Але коли інші рятувалися втечею, Антоній з учнями відкрито пішов в Александрію, щоб зміцнити мучеників та померти за Христа. Однак Бог беріг святого — гонителі ніби не помічали його. Іншого разу він приходив у столицю в 338 році, щоб підтримати Олександрійського архієпископа Афанасія Великого в боротьбі з аріанами. За свідченням Афанасія, з’явившись у столиці, одним своїм сповіданням Православ’я преподобний Антоній навернув більшу кількість язичників, ніж в інші часи наверталася за рік. Відомо, що й сам Афанасій Великий довго жив у пустелі в преподобного, ховаючись від переслідувань і навчаючись аскезі. Він і написав житіє наставника.
Антоній Великий помер в 356 році у віці ста п’яти років. Сам Господь являвся розмовляти з преподобним, і навіть переможений ним диявол приходив скаржитися Антонію, що ніде йому немає місця — скрізь тепер християни, і навіть пустеля, його споконвічне царство, наповнилася ченцями. Учні преподобного рознесли його настанови по всіх кінцях Єгипту, і чи не кожен святий того часу починав свій шлях із благословення Антонія. Самому ж авві одного разу було одкровення, що за гірською грядою подвизається старець, що перевершив його в досконалості. Цим святим старцем був Павло Фівейський. Зустріч святих зворушливо описує житіє Антонія. Однак, як нерідко буває в цьому житті, за довгоочікуваною зустріччю слідує розлука — Господь відкрив Антонію Павла перед самою кончиною останнього. Коли Антоній оплакував покійного побратима й дивувався, як йому поховати Павла у твердій кам’янистій землі, із глибини пустелі прийшли два леви й вирили могилу своїми лапами. Із цими левами Павла, найстарішого з пустельників, зображують на іконах. Ще один супутник преподобного — ворон, що сімдесят чотири роки харчував його хлібом.
Чернечі подвиги такі ж різні, як і люди. Антоній був відлюдником, затворником, що за необхідністю виходив до людей. Таких, як він, називають іще гарним грецьким словом «анахорет». Але світу більш відома інша форма чернецтва — гуртожиток, кіновія. Історія гуртожитного чернецтва веде відлік від тавеннських монастирів Пахомія Великого (286 − 346 рр.). Народжений язичниками, Пахомій з дитинства «не вписувався» у язичеське благочестя; його присутності не зносили жерці, і батьки переживали, що їхня дитина «не бажана богам». Хрестився Пахомій після військової служби й, горячи новою вірою, пішов служити Господу у Фіваїдську пустелю.
Чернечі подвиги такі ж різні, як і люди. Антоній був відлюдником, затворником, що за необхідністю виходив до людей. Таких, як він, називають іще гарним грецьким словом «анахорет». Але світу більш відома інша форма чернецтва — гуртожиток, кіновія. Історія гуртожитного чернецтва веде відлік від тавеннських монастирів Пахомія Великого (286 − 346 рр.). Народжений язичниками, Пахомій з дитинства «не вписувався» у язичеське благочестя; його присутності не зносили жерці, і батьки переживали, що їхня дитина «не бажана богам». Хрестився Пахомій після військової служби й, горячи новою вірою, пішов служити Господу у Фіваїдську пустелю.

Спершу він подвизався під началом старця Палемона, але за роки навколо Пахомія виросла ціла чернеча держава — 9 гуртожитних монастирів (перший з них був створений в 318 році). Важко повірити, що тут одночасно подвизалося до 15 тисяч ченців, і при цьому серед них не було духівництва. Пахомій і себе порахував не гідним священного сану. Усе в обителях було влаштовано таким чином, що кожний інок був у підпорядкуванні в іншого, але ніхто не мав повноти влади. Життям ченців тут були молитва та праця, праця й молитва. Усі монастирі підкорялися Пахомію, який був для братії і батьком, і матір’ю. Преподобний день і ніч трудився, працював більше за всіх, ніколи не дозволяв собі взяти ні єдиної речі без благословення відповідального брата; із вдячністю слухав настанови навіть від молодших. У такий спосіб братії прищеплювалися дві головні чесноти, без яких немає ченця: слухняність і некористолюбство. У боротьбі з марнославством преподобний не цурався й надзвичайних заходів. Так, вибудувавши гарну прикрашену церкву в одному з монастирів, старець відчув величезну радість. Побоюючись, чи не є ця радість плодом суєтного марнославства, Пахомій наказав зруйнувати колони та прибрати всі прикраси.
Третьою колискою чернецтва стала велика Нітрійская пустеля, розташована південніше Александрії. Засновником чернечого життя в Нітрії був преподобний Аммон, якого наставляв Антоній Великий. Під його началом спасалося безліч чернечих громад. Ченці жили окремо й лише по суботах та неділях збиралися в храм на службу — причаститися й послухати повчання старців.
Згодом ті, хто прагнув до усамітнення, заснували поселення пустелі Келлій (на захід від столиці) і стали обживати найсуворішу пустелю Скиту (південніше Нітрії). Знайоме нам слово «скит» — нечисленне чернече поселення вдалині від цивілізації — зобов’язане походженням коптському селищу Шихет, що згодом дало ім’я пустелі Скит.
До кінця IV століття кількість пустельників Скиту сягала п’яти тисяч. Вони мали загальну церкву, куди сходилися в суботу та неділю. Цікаво, що серед ченців не було священиків. У той час християни ділилися на мирян і кліриків, і спочатку чернецтво вважалося рухом мирян. Тому в храмі служило духівництво найближчого міста — Геліополіса. Ченці годувалися самостійно, їхньою працею було плетіння рогожі й кошиків.

На честь святого був заснований монастир Анба Макар — на місці церкви, збудованої самим подвижником (вона збереглася дотепер). Сьогодні в цьому монастирі почивають його нетлінні мощі.
Преподобний Макарій Великий відомий нам також під іменем Макарія Єгипетського. А от преподобна Марія Єгипетська, дивовижна свята, що пройшла шлях від безодень гріха до висот святості, хоч і була родом з єгипетського міста Александрії, але подвиг свій проходила в пустелі Палестини.
Молитва за світ жевріла в єгипетській пустелі навіть у роки найжорстокіших гонінь. Із середини XIX століття в монастирях почалося відродження отецьких традицій. І хоча пустеля вже пронизана автомагістралями, а храми IV століття є сусідами сучасних житлових корпусів, дух чернецтва, дух любові відчутно живий тут і сьогодні.
Катерина Ткачова
Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.
Приватбанк
4149 4390 0091 7074
Маринчак В.А.
або
5169 3305 1630 1279
РГ ХРАМ СВЯТОГО ІОАНА БОГОСЛОВА