Преподобний Бенедикт Нурсійський

27 березня 2019
Преподобний Бенедикт Нурсійський, засновник чернечого ордену бенедиктинців, якого називали "батьком Західного Світу", шанується і Православною Церквою. Він є духовним покровителем школярів, вчителів та бібліотекарів. Його пам"ять завершується 27 березня. 


Народився преподобний Бенедикт Нурсійський 27 березня 480 року в знатній родині в італійському селищі Нурсія, що розташоване на північний схід від Рима (нині це містечко Норма в Умбрії). Разом з ним побачила світ і його сестра-близнюк на ім’я Схоластика. Діти змалку пізнали світло Христового вчення і вирішили присвятити своє життя Богові. Так, коли чотирнадцятирічного Бенедикта відправили батьки вчитися філософії і риториці до Рима, він не витримав римської марноти й перебрався до містечка Альфідена, поблизу Вічного міста, де поселився при храмі святого Петра, намагаючись вести аскетичний спосіб життя. Якось, коли Бенедикт був на богослужінні, його годувальниця, неодмінна прислуга знатного юнака у ті часи, розбила керамічне сито, позичене у сусідів. Після служби Бенедикт побачив годувальницю у сльозах. Дізнавшись про причину її смутку, він склав до купи уламки сита і дивився на них доти, доки вони у його спогляданні не стали неподільними. Тоді юнак підняв сито зі столу і воно виявилося цілим. Диво це так вразило альфідян, що вони повісили керамічне сито на брамі церкви св. Петра.
Втім, дотримуватися аскези у місті Бенедиктові було непросто і одного дня він потай від годувальниці і слуг утік у гори у місцевість, яка тепер називається Субіако. Тут він зустрівся з монахом Романом і розповів йому про свій намір жити так, як це роблять отці-пустельники у Єгипті чи Сирії. Роман постриг його у монахи. Бенедикт віднайшов собі печеру, до якої дістатися можна було лише на линві. Раз на тиждень Роман спускав линвою йому хліб та воду. В тій печері він провів три роки, поки там випадково його не знайшли пастухи. Розголос про аскетичний подвиг молодого ченця дійшов до сусідніх монастирів. І монахи обителі Віковаро, довідавшись про його благочесність, запросили Бенедикта ігуменом. Він погодився, однак попередив їх:
 
- Якщо витримаєте мене.
- Та як же так!
- Витримаємо заради благодаті Божої!
- І не таке витримували!
- Мої правила життя дуже суворі і підкорюються лише одному принципові: «Ora et labora»!
 
«Молись і працюй!» І справді усю діяльність преподобного можна звести до цих двох слів. Він не шкодував себе ані в подвижництві Господу, ані в роботі на благо монастиря, ані навчаючи дітей грамоті і Святому Писанню. І дуже скоро монахи заремствували й почали нарікати на Бенедикта. Якось під час трапези, коли преподобний сотворив над їжею хресне знамення, чаша з вином розкололася, неначе від удару каменем. Святий здогадався, що у чаші тій була отрута, і сказав:
 
- Хай помилує вас милосердний Господь! Пощо ви вдалися до такого? Чи не казав я вам, що норови мої грізні і нечестивим не до снаги?
 
І Бенедикт знову повернувся до своєї печери. Поступово біля нього стали селитися ті, кому під силу були його жорсткі правильники чернечого життя. За кілька років число братії виросло настільки, що св. Бенедикт розділив їх на 12-ть громад, кожна громада складалася з 12-ти ченців і мала свій окремий скит.
 
«Багато поважних патриціїв віддавало своїх дітей на виховання до св. Бенедикта. Так сенатор Еквіцій привів до нього свого сина Мавра, Тертулл – свого сина Плаціда, і обидва ці вихованці Бенедикта, стали згодом апостолами в Галії і Сицилії».
 
Слава про доброчесність Бенедикта ширилася по всій Італії, і ігумен сусіднього монастиря Флорентіус впав у заздрість, почав зводити наклепи на преподобного і став засилати до його обителі куртизанок, які намагалися спокусити монахів. Бенедикт змушений був у 528 році покинути обжиту місцину і біля містечка Монте-Кассіно, поміж Неаполем та Римом заснував новий монастир, на ділянці землі, яку подарував римський сенатор Тертулл, там раніше було язичницьке капище. У свято Світлого Воскресіння Христового, монахи зі співом скинули статую Аполлона і перебудували капище у християнський храм, освячений в ім’я св. Іоанна Хрестителя. Ця подія зображена флорентійським живописцем Лукою Синьйореллі у 1497-1502 рр. на фресках монастиря Монте Оліветто Маджоре у Тоскані, де представлене все життя св. Бенедикта. Зокрема, на одній із них відтворено момент, коли преподобний провіщає, що обитель Монте-Кассіно буде вщент зруйнована через чотирнадцять століть. І справді, монастир було зруйновано практично до фундаменту 15 лютого 1944 року під час бомбардування американською авіацією. Однак за кілька років його було відновлено. І зроблено це було за фінансового сприяння італійського уряду, який не дивлячись на жахливе післявоєнне становище, віднайшов кошти на відновлення монастиря Монте-Кассіно. Річ у тім, що обитель Монте-Кассіно і його перший ігумен Бенедикт відіграли визначальну роль у формуванні культури не лише Європи, а і всієї людської цивілізації. Створений Бенедиктом чернечий Бенедектинський статут – Regula Benedicti творчо увібрав у себе традиції старого галльського чернецтва, отців-монастирників св. Августина та східного чернецтва, з яким Бенедикт познайомився через праці св. Василя Великого та св. Іоанна Кассіана. Статут запроваджував щоденну працю нарівні із щоденною молитвою. Особливо, важливим було те, що монахи своєю щоденною працею мали забезпечувати продуктами не лише обитель, але й довколишні села і містечка. Бенедиктинці відкривали школи для дітей, бібліотеки, в яких збиралися і переписувалися трактати античних учених. Преподобний сприяв розвою інтелектуальних вправ, наукових досліджень і релігійного мистецтва. Однак найбільше приділялася увага у статуті необхідності виховання у монахів смирення, яке Бенедикт вважав важливішою за найсуворішу аскезу. Слово «мій» Бенедикт замінив у своєму монастирі на слово «наш». Таким чином Статут Бенедикта не лише започаткував функціонування ордену його імені, який на сьогодні налічує 352 обителі на всіх континентах світу, але й став школою праведності і тим засобом, що допомагав творити духовну і матеріальну культуру Середньовіччя. І нині слова «бенедиктинський труд» означають працю зосереджену, розумну, ретельну.
Втім Бенедикт був не лише практиком і будівничим монастирського життя, він був неабияким містиком і провидцем. Коли він молився перед розчахнутим у ніч вікном весь світ немовби збирався у один сонячний промінь.
Св. Бенедикт – видатний патріарх західного чернецтва, покровитель мідників, вчителів, школярів та помираючих, спочив 21 березня 543 року. Він провістив свою смерть за шість днів до неї і велів приготувати могилу. На шостий день він попросив, щоб віднесли його до каплиці, де він причастився Тіла і Крові Господньої. Коли ж прийшла остання мить його життя, він підвівся, показуючи силу духу над тілесами, підніс до неба руки і зі словами молитви віддав Богові душу. У ту ж мить люди, що перебували в околицях обителі, побачили стежку, що пролягла від каплиці, де переставився святий, до неба.