Християнське ставлення до хвороби

23 червня 2018
Всі ми протягом життя хворіємо. Але ставлення до недуг у нас буває різним. Часто воно залежіть від ситуації, життєвого досвіду, виховання чи вміння тримати удар долі. Між тим святоотцівське відношення до хвороби достатньо чітко показує нам, як треба діяти в скрутних обставинах. Пропонуємо вам роздуми на цю тему.
 
Хвороба в людському єстві є наслідком первородного гріха. Особисті хвороби трапляються від фізіологічних причин; на здоров'я людини впливає і її спосіб життя, «бо від перетрудження буває хвороба, і. від пересичення багато хто помер, а стриманий додасть собі життя» (Сир. 38, 33–34). І взагалі, «стримання від пристрастей краще за всі медикаменти, і воно дає благоденство».

Але нерідко справжні причини захворювань лежать в духовній сфері. Святитель Василій Великий пише: «Не мала небезпека впасти розумом в хибну думку, ніби то всяка хвороба вимагає лікарської допомоги, тому що не всі недуги трапляються природно і трапляються з нами або від неправильного способу життя, або від інших яких-небудь матеріальних початків, в таких випадках, як бачимо, іноді буває корисно лікарське мистецтво, але часто хвороби є покаранням за гріхи, що накладаються на нас, щоб спонукати до покаяння».

Отже, однією з основних духовних причин хвороби є гріх, причому саме особисті гріхи хворих людей: «Що вопиєшь ти про рани твоїх, про жорстокість хвороби твоєї? по безлічі беззаконня твоїх Я зробив тобі це, тому що гріхи твої примножилися» (Єр. 30, 15).

Проте далеко не завжди хвороби є покаранням за гріхи. Ця істина розкривається в книзі Іова і в бесіді апостолів з Господом про сліпонародженого (Ін. 9, 1–7). Святі отці вказували декілька духовних причин хвороби людини: «Невже, скажеш, всі хвороби від гріхів? Не всі, але велика частина. Деякі бувають і від безпечності. Трапляються хвороби і для нашого випробування в добрі». «Посилає Бог інше в покарання, як єпитимію, інше в напоумлення, щоб схаменулася людина; інше, щоб позбавити від біди, в яку потрапила б людина, якби була здорова; інше, щоб терпіння показала людина і тим більшу заслужила нагороду; інше, щоб очистити від якої пристрасті, і для багатьох інших причин».

Зміст хвороби

Для християнина тілесне здоров'я не є головною і самодостатньою цінністю, воно вторинне в порівнянні з духовним здоров'ям, тому цілком логічне сприйняття тілесної хвороби як одного із способів досягнення духовного здоров'я. Згідно православномого розумінню, хвороба може бути корисна для людини. Хвороба має зміст.

Нерідко змістом є напоумлення людини: «Тепер, будучи сокрушенний, почав він залишати свою велику зарозумілість і приходити в пізнання, коли по покаранню Божому страждання його посилювалися з кожною хвилиною» (2 Мак. 9, 11).

«Хвороба посилається іноді для очищення грішників, а іноді для того, щоб смирити гордих». Тоді недугою «вражається плоть, щоб зцілилася душа». Преподобний Іоан Ліствічник свідчить: «Бачив тяжко страждущих, які тілесною недугою, як би деякою єпитимією, позбавилися від пристрасті душевної».

Нерідко буває, що «коли людина хвора, тоді і душа її починає шукати Господа», «Хвороба мимоволі примушує пам'ятати про майбутнє життя і не захоплюватися красою світу, та і розум після хвороби буває чистішим і прозорішим, вона ж замінює і недолік справ наших», – писав преподобний Макарій Оптінський. «Хвороба багато чому доброму вчителька; понад те вона – послання Боже  для поповнення наших недостатніх подвигів».

Згадуючи історію праведного Іова, святитель Іоан Золотоуст говорить: «Бог часто попускає тобі впасти в хворобі не тому, що Він залишив тебе, але щоб більше тебе прославити. Отже, будь терплячий». І хворобою можна послужити Богові, і через хворобу може Бог прославити Свого вірного раба, як видно, наприклад, із слів богослужбового величання святому апостолові і євангелистові Іоану Богослову: «…і шануємо чесні страждання і труди твої, ними ж потрудився єси у благовісті Христовому».

«Хвороба хоча і розслабляє тіло, але укріплює душу. Душа навчається смиренню, терпінню, пам'яті про смерть і від неї старанному покаянню, молитві, презирству до світу і мирської суєти. Хвороба гірка, але цілющий засіб! Як сіль запобігає гниттю м'яса і риби. так всяка хвороба зберігає дух наш від гнилості і тління гріховного і не дозволяє пристрастям зароджуватися в нас. Для тебе хвороба твоя, а не проти тебе. Якщо з дякою терпиш хворобу твою, звернеться вона тобі на благо» - говорить святитель Тихон Задонський.

Аскетичне відношення до хвороби

В цілому для хворих дозволяється ослаблення аскетичних подвигів: зокрема, послаблюється строгість наказаних Церквою постів. Проте є один нюанс, що визначає, коли послаблення в хворобі буває некорисним.

Аскетичний досвід православних подвижників свідчить про те, що хворобливий стан може насилатися не тільки від Бога по одній з вищезгаданих причин, але і від диавола, який робить це для того, щоб під приводом хвороби чернець ослабив свої подвиги. Преподобний Іоан Пророк так вчить розрізняти хворобу від Бога і хворобливий стан, проведений бісами: «Коли чоловік відчуває хворобу, і пристрасть не турбує його, то така хвороба від Бога і знищує [духовну] боротьбу, і тоді потрібно надавати тілу деяку поблажливість. Коли ж при хворобі турбує і пристрасть, то зовсім не потрібно слухатися тіла, бо ця хвороба походить від бісів, а поблажливість примножує пристрасть».

Найголовніший засіб для виправлення духовних причин недуг – молитва і покаяння. «Син мій! у хворобі твоєю не будь недбалий, але молися Господу, і Він зцілить тебе. Залиш гріховне життя і виправи руки твої, і від всякого гріха очисти серце. Піднеси пахощі і з семидала пам'ятну жертву і зроби приношення огрядне, як би вже вмираючий; і дай місце лікареві» (Сир. 39, 9–12).

Святі отці неодноразово давали поради про те, який духовний настрій повинен бути у хворіючого християнина, щоб гідно і з користю для душі перенести хворобу.

Ось що радить преподобний Варсонофій Великий: «Охочим догодити Богові потрібно пройти через невелику скорботу. Як же ми ублажимо святих мучеників за страждання, які вони зазнали Бога ради, якщо самі не можемо переносити і лихоманки? Скажи скорботній душі своїй: чи не краще для тебе лихоманка, ніж геєна? Не слабшатимемо; ми маємо Бога милостивого, Який знає і неміч нашу більш за нас. Якщо Він, для випробування, попускає на нас хворобу, то ми маємо лікування від апостола, який говорить: “Вірний Бог, Який не попустить вам бути такими, що спокушаються понад сили” (1 Кори. 10, 13)».

Святий Іоан Кронштадтський показує високе значення терпіння: «І при сильних ударах хвороби сподівайся, що Бог не тільки від хвороби, але і від самої смерті сильний позбавити тебе, якщо Йому завгодно; не пощади, не полюби для Нього тіла свого тлінного, але віддай його добровільно і цілком Господу, як Авраам сина свого Ісаака у всепалення не падаючи духом, не даючи і вустами безумства Богові, нібито неправедно тебе караючого, – і ти принесеш велику жертву Богові, як Авраам, або як мученик».

Також і святий Нифонт говорить: «Як золото, що розпалюється вогнем, очищається від іржі, так і людина, що терпить хвороби, очищається від своїх гріхів».

Святі отці не тільки закликають під час хвороби проявляти терпіння відсутністю докору, але і – перш-за-все – дякою: «З одру хвороби принось подяку Богові. Дякою притупляється лютість хвороби! Дякою приноситься болящому духовна утіха!»

Багато святих мали хвороби, навіть невиліковні, у тому числі і апостол Павло. Як приклад православного відношення до хвороби можна привести свідоцтво святителя Григорія Богослова: «Стражду від хвороби і знемагаю тілом. Не знаю, чи це слідство стриманості, або наслідок гріхів, або боротьба. Втім, дяка моєму Правителеві! Це може бути для мене ж краще. Але заборони хворобі, заборони словом Своїм, Твоє Слово для мене спасіння! А якщо не заборониш, дай мені терпіння все перенести».

Лікування

Господь Ісус Христос ходив після Галілеї, не тільки проповідуючи, але і зціляючи всяку хворобу і всяку неміч в людях» (Мф. 4, 23). І не тільки Сам зціляв, але і, «призвавши дванадцять учнів Своїх, Він дав їм владу. зцілювати всяку недугу» (Мф. 10, 1). І не тільки дав владу, але і повелів: «Зціляйте. хворих» (Лк. 10, 9), і апостоли виконували це веління.

Сказане відноситься до чудодійних зцілень, але благою справою, згідно Писанню, є і «природне» лікування - медицина: «Шануй лікаря честю за потребою в нім, бо Господь створив його, і від Вишнього – лікування. Господь створив із землі ліки, і розсудлива людина не нехтуватиме ними» (Сир. 39, 1–2, 4).

Багато святих були лікарями, у тому числі і євангелист Лука, професію яку апостол Павло сугубо згадав: «Лука, лікар улюблений» (Кол. 4, 14). Церквою були особливо прославлені в лиці святих лікарі-безсрібники, такі як Косьма і Даміан, Кир і Іоан, Пантелеймон, Агапіт Печерський та інші, які лікували людей безкоштовно.

Отже, ні лікуватися, ні вдаватися до послуг лікарів для християнина не забороняється. Проте при цьому належить уникати тієї небезпеки, щоб всю надію одужання покладати на лікарів, ліки і лікувальні процедури. Священне Писання з осудом відзивається про ізраїльського царя Асу, який «в хворобі своїй шукав не Господа, а лікарів» (2 Пар. 16, 12).

«Як не повинно зовсім уникати лікарського мистецтва, так невідповідно вважати в нім всю свою надію. Але як користуємося мистецтвом землеробства, а плодів просимо у Господа, так, ведучи до себе лікаря, коли розум це дозволяє, не відступаємося від покладання надії на Бога».

Християнинові належить пам'ятати, що, чи зціляється він чудодійним чином або ж через посередництво лікарів та ліків, зцілення у будь-якому випадку подається від Господа. Тому «в ліках і лікуванні необхідно вдаватися на волю Божу. Він сильний і лікаря напоумити, і зціляючу подати силу». І пріоритет при лікуванні, відповідно, мають духовні засоби: «У хворобах раніше лікарів і ліків користуйся молитвою».

Щоб уникнути вищезазначеної небезпеки, священномученик Арсеній (Жадановський) наставляє: «Болящий, май таке розташування серця: все в руках Божіїх – і смерть моя, і життя. Але ти, Господи, все дав на службу людині: Ти дарував нам і лікарську науку і лікарів. Благослови ж, Господи, звернутися до такого-то лікаря і умудри його допомогти мені! Твердо вірю, що якщо Ти, Господи, не благословиш, то ніякий лікар мені не допоможе».

Чи звертатися за лікуванням до лікарів або ж обмежити лікування молитвами і постом – це вільний вирішувати за своїм розумінням всякий християнин. При цьому якщо він обирає другий шлях, то не повинен і звеличитися, про що попереджає преподобний Варсонофій Великий: «Ті, які удаються до лікарів і які не удаються до них, поступають так сподіваючись на Бога. Ті, що вдаються говорять: “ В ім'я Господнє ввіряємо себе лікарям, та через них Бог подасть нам зцілення”. А ті, що не вдаються сподіваючись на ім'я Його не удаються до них, і Він зцілює їх. Отже, якщо ти отримаєш лікування – не погрішиш; а коли не отримаєш, не високомудрствуй. Знай же, що хоча ти і до лікарів вдасишся, але буде лише те, що завгодно волі Божій».

Деякі святі отці говорили, що вдаватися до допомоги лікарів і ліків можуть миряни, але не ченці, які в хворобі повинні лікуватися тільки тими засобами, які дає віра. Детально про це писав преподобний Макарій Великий, кажучи, що Бог «дав лікарські засоби людям мирським і всім зовнішнім; їм дозволив користуватися цими засобами; тому що вони не в змозі ще цілком ввірити себе Богові. А ти, чернець, що прийшов до Христа повинен придбати нові якісь і надзвичайні перед всіма мирськими людьми і віру, і поняття, і життя».

Відомі святі, які в хворобі так поступали, але при цьому відомі і такі святі з ченців, які, проте, користувалися лікарськими засобами, і преподобний Варсонофій в процитованій вище відповіді виправдовує тих і інших. Можна сказати тому, що принцип, вказаний преподобним Макарієм, був і залишається тією вищою планкою, яку собі вільні обирати і на яку дорівнювати ті ченці, хто має до того достатню відвагу і віру, без якого-небудь примушення до неї всіх останніх.

Само по собі бажання людини видужати і позбавитися від хвороби цілком природно, і гріхом не є: «Дозволено шукати і просити у Бога зцілення при твердому намірі використати повернене здоров'я і сили в служіння Богові, зовсім не в служіння суєтності і гріху».

Проте «є хвороби, на лікування яких Господь накладає заборону, коли бачить, що хвороба потрібніша для спасіння, чим здоров'я». Тому, «якщо лікарі не допомагають або лікар не визначив правильно хвороби і хвороба не припиняється, то не поспішай безрозсудно вважати причиною безуспішності лікування ту або іншу обставину і не знаходь тому інших причин, крім того, що Богові незавгодно, щоб я видужав, або ж Йому завгодно продовжувати мою хворобу. І коли хворий вже, після вживання багатьох засобів, не отримує одужання, то може бути впевненим, що на те є воля Божа, щоб йому терпіти протяжну і тяжку хворобу».

Є і ще одна спокуса, що нерідко встає перед важко або невиліковно хворим, – звернутися за лікуванням до чаклунів, екстрасенсів, змов, амулетів і ритуалів інших релігій. Проти такого тяжкого гріха попереджає Писання: «І коли скажуть вам: звернетеся до викликачів померлих і до чародіїв, до шептунів і черевомовців, – тоді відповідайте: чи не повинен народ звертатися до свого Бога? чи питають мертвих про живих?» (Іс. 8, 19).

І святитель Іоан Золотоустий перестерігає: «Коли ти піддасися тяжкій хворобі і багато хто примушуватиме тебе полегшити страждання: одні – заклинаннями, інші – амулетами, треті – якими-небудь іншими чарівничими засобами, а ти ради страху Божого мужньо і твердо перенесеш тяжкість хвороби і віддаси перевагу краще всьому потерпіти, ніж зважитися зробити що-небудь подібне, – це доставить тобі вінець мучеництва».

«Ти шукаєш у демонів зцілення? Якщо демони вже свиней загнали в море, коли Христос дозволив їм увійти до них, то чи пощадять людське тіло?.. Це – насмішка і байки. Демони уміють тільки будувати підступи і шкодити, а не лікувати. Вони не щадять душі; невже, скажи мені, пощадять тіло?.. Невже хочеш уврачувати тіло, щоб погубити душу? Не хороший твій прибуток: просиш свого ворога, щоб вилікував тіло, і дратуєш Бога, що створив тіло!.. Демони не зціляють. Якщо ж іноді, за попущенням Божим, і зроблять вони яке зцілення, як і люди, то таке потурання буває для твого випробування, щоб ти навчився не приймати від демонів і зцілення. Хай будемо ми хворі: краще залишитися хворим, ніж для звільнення від хвороби впасти в нечесті. Демон, якщо й вилікує, більше пошкодить, ніж принесе користі. Хай демон тисячу разів обіцяє позбавити тебе від того, що осягнуло тебе,: не схиляйся, не поступайся. Зважся краще перенести хворобу, ніж втратити віру і спасіння своєї душі. Бог часто попускає тобі впасти в хворобу не тому, щоб Він залишив тебе, але для того, щоб більше прославити тебе» - говорить Святитель Іоан Золотоустий.
За матеріалами сайту Києво-Михайлівського Золотоверхого чоловічого монастиря