Навіщо християнину читати Старий Заповіт?

16 червня 2017
Дуже часто можна почути: так, Євангеліє – це чудово, це я читаю, наскільки виходить, живу по ньому, якщо не живу, то принаймні розумію, що в цьому потрібно каятися. Ну а Старий Заповіт – це ж якийсь жах. Це було давно, це було з євреями, а не з нами, це було з людьми дикими, які один одного різали та вбивали.

Серед православних християн дуже популярний поділ: це старозавітне ставлення, ви живете в Старому Заповіті. Для нас це пройдений етап, це дитячий садок людства. Звичайно, він колись був, але хто зараз піде до свого дитячого садочка, до якого колись ходив, за втіхою, за навчанням, за тим, щоб щось важливе для себе відкрити? Ну, абсолютно ніхто.Проїхали. Це вже абсолютно неважливо ніяк і нікому.
Можливо, там ще в першому-другому класі дітвора бігає до виховательки за старою звичкою, якщо хороша трапилася, а ми вже ні, ми вже цілком дозріли, ми вже закінчили як мінімум школу, а то і університет, і нам про це смішно навіть згадувати і говорити. Але якщо подивитися на те, що відбувається, якщо подивитися на те, що люди дуже часто називають християнством, причому з найкращих спонук, то з’ясовується, що до Старого Заповіту вони, загалом, не дуже дотягують.
Так, в тому ж Новому Заповіті сказано: «Підстав іншу щоку». А в Старому Заповіті: «око за око, зуб за зуб». Це означає, що ти маєш право відплатити, але ти маєш право відплатити рівно тим же. Тобі вибили око, вибий око, але не два. Тобі вибили зуб, вибий зуб, але не щелепу виверни.
А людині властиво і в особистому житті і тим більше в якихось випадках, коли вона себе ототожнює з нацією, з партією, з Церквою, за око вибивати два, а бажано навіть більше. За один зуб – всю щелепу вивертати, щоб не кортіло, щоб ніхто і подумати не смів нас образити. Ця людина переросла Старий Заповіт?
Або ще аналогічний випадок. Ми читаємо в Старому Завіті історію Навуфея, старозавітного персонажа не примітного нічим, окрім того, що у нього був виноградник. І цар захотів цей виноградник конфіскувати, щоб побудувати на його місці якийсь великий національний проект, а насправді – розвести овочевий сад, тому що це місце було близьке до його палацу. Але не міг конфіскувати виноградник. Ні за гроші, ніяк, Навуфей не хотів його продавати. Довелося фабрикувати кримінальну справу, засуджувати Навуфея до страти… Потім приходив пророк, викривав цього царя, потім у цього царя все шкереберть пішло через це. Виявляється, в Старому Завіті не можна було відібрати у людини її земельний наділ навіть за компенсацію, тільки якщо вона сама погодиться продати. Ми хоч би до цього доросли? І з’ясовується, що Старий Завіт не те що не пройдений, а до нього ще не дісталися у багатьох випадках.
По-друге, якщо говорити про християнство, то зрозуміло, що Новий Завіт говорить про речі глибоко особисті. Так, Новий Завіт – це книга Церкви, це книга християнської общини, але з погляду етики це те, що звернене особисто до людини. Часто, коли християнин намагається замислюватися про етику суспільну, державну, церковну, корпоративну, він не знає, що йому брати за основу. Постає величезна кількість практичних запитань. Старий Завіт дає досить непогані рекомендації саме для корпоративної етикиЯк жити, що робити…
Прості приклади-правила, які, наприклад, застосовуються в книзі Руф. Коли ти жнеш на своєму полі, ти збираєш урожай, але те, що впало на землю не підбирай, хто голодний прийде і підбере. Ось узаконений принцип милосердя. Для цього не потрібно створювати якісь добродійні фонди, для цього не потрібно вести якусь широку соціальну роботу, ось просто те, що впало – не підбирай, тому що знайдеться, кому підібрати.
Людина, якій дійсно настав край, якій нічого їсти, прийде на зжате поле і підбере ці колоски. Тут це вписано в реалії цього суспільства, де практично у всіх є земельна ділянка, всі садять хліб, всі збирають його і жнуть. Тут наказано, як це робити.
Або інше правило. Коли ти знаходишся на полі свого ближнього, ти можеш зривати руками і їсти скільки хочеш, але не можеш виносити з собою, не можеш користуватися серпом. Чи багато людина нарве голіруч? Чи багато вона з’їсть в полі? Зрозуміло, що небагато. Але голодний, той, кому зовсім нічого їсти, може врятуватися цього дня від голоду. І таких правил досить багато.
До речі це місце відображене і в Євангеліях. Ми знаємо, що коли учні проходили полем, розтирали в руках колоски і їли їх сирі, і потім їх фарисеї запитували… Але вони запитували тільки про суботу, вони не ставили запитань, а чого це вони на чужому полі колоски обривають, тому що вони це робили в повній відповідності із законом.
Коли на такі речі дивишся, розумієш, що Старий Завіт дуже часто пропонує рекомендації цілком актуальні для нашого життя. Зрозуміло, у нас мало у кого є поле пшениці, але щось є у кожного. І ось цей принцип що «впало не підбирати, а залишити тому, хто може його підібрати просто тому, що йому більше взяти нізвідки» дуже добре підходить в багатьох життєвих випадках, просто потрібно подумати, як.
Але навіть не це головне. Головне в Старому Завіті те, що без нього Новий стає абсолютно незрозумілий. Так, за кожною літургією читається Євангеліє, хоча в річному колі богослужінь воно прочитується не повністю. Так, читаються апостольські послання, які, як правило, ми мало розуміємо, але вони, принаймні, прочитуються. Ніби як все найголовніше в них сказано, якщо дійсно це зрозуміти.Але ми це розуміємо? Без Старого Завіту, боюся, що ні, або розуміємо дуже-дуже приблизно.
Як часто люди бачать в Христі вчителя моральності, проповідника, пророка, і, безумовно, можна сказати, що він був і тим, і другим, і третім, але він був кимось набагато значнішим, ніж і одне, і інше і третє. Адже мусульмани теж в ньому бачать і пророка, і вчителя моральності, проте, вони мусульмани.
Перші слова, які Іоанн Хреститель в Євангелії від Іоанна промовляє: «Ось Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере» (Ін. 1:29). І це найголовніше в його служінні. І зрозуміти, про що він тут сказав, можна тільки, якщо знати Старий Завіт, тільки якщо розуміти старозавітну систему жертви і жертвопринесення.
Адже найголовніше в Євангелії це, безумовно, хресна смерть. Воскресіння і все інше знаходить свій сенс тільки у зв’язку з цим. Якщо цього немає, то тоді так, прийшла ще одна людина, говорила правильні слова, але її вбили. Таких історій було досить багато і вони, на жаль, продовжують відбуватися і сьогодні, і нічого не змінилося, якщо не розуміти ось цю ідею жертвопринесень і не розуміти, що Воскресіння – це не просто якесь диво або хепі-енд, а це певний логічний висновок зі всього, що сказане про голгофу, зі всього, до чого йшов Старий Завіт.
Що таке «жертва» для сучасної людини? Як ми сьогодні вживаємо це слово?«Жертва» означає, що хтось загинув марно, наприклад, жертва землетрусу, жертва озброєних конфліктів, або когось замучили, абсолютно безглузда жертва системи. Можна пошкодувати людину, яка стала жертвою чогось, але бачити в тому, що вона стала жертвою якийсь сенс, щось, що наближає нас до Бога, абсолютно неможливо, якщо користуватися сучасними поняттями, якщо говорити про жертву так, як говорять про неї в новинах, політиці і інших сучасних формах спілкування.
Старий Завіт, перш за все, саме про жертву. Якщо сьогодні людина читає Старий Завіт, її може це дивувати, їй стає шкода цих баранчиків та козликів, яких там нескінченно різали і спалювали. Людина може задуматися про те, що Старий Завіт дуже дріб’язковий, в ньому якісь нескінченні розпорядження про те, як, кого і коли приносити в жертву, але все це віддзеркалення саме тієї ідеї, що на занепалому світі жертва є єдиний спосіб для людини наблизитися до Бога.
Про це можна говорити окремо і можна говорити детально, і я про це і писав, і говорив досить багато і зараз на цьому не зупинятимуся, просто скажу одну дуже просту річ. Якщо людина, читаючи Євангеліє, не розуміє, що таке жертва, вона не розуміє що таке Євангеліє. А зрозуміти, що таке жертва, вона може, перш за все, із Старого Завіту.
Але навіть і це знову-таки не найголовніше. Ми відкриваємо Євангеліє від Матфея, самий початок Нового Завіту і читаємо це знамените: «Авраам породив Ісака, а Ісак породив Якова». І далі слідує довгий перелік імен, які нікому нічого не говорять, які звучать дуже дивно. Але чомусь для Матфея було неймовірно важливо розпочати з цих довгих імен своє Євангеліє. Він писав для євреїв, він писав для людей, які жили в цій культурі, які на ці імена дійсно звертали увагу. А чому вони звертали увагу? Тому що для них це була священна історія.
В Новому Завіті під час розмови з садукеями Христос дає особливе визначення Богові. Він говорить: «Бог Авраама, Ісаака та Іакова». Точно так Він і Сам називав Себе в Старому Завіті. Тобто Бог, який діє в історії, не просто Бог, який знаходиться десь там на надхмарному світі, десь в іншому вимірі, який є творцем всесвіту, який всемогутній, всесильний та всезнаючий… Це нас об’єднує з багатьма іншими релігіями, де теж є уявлення про єдиного Бога, як про творця всесвіту і як про Бога всемогутнього, всесильного та всезнаючого.
Але Бог Старого Завіту це Бог, Який розкривається в історії людей, Бог, Який саме з історії Авраама, Ісаака, Іакова і інших пізнається, Бог, якого не можливо пізнати вивчаючи підручники з догматики та катехізису, Він пізнається досвідченим шляхом. І Він пізнається досвідченим шляхом протягом історії. І дивлячись на Авраама, Ісаака і Іакова, ти починаєш пізнавати, Хто такий цей Бог. Адже безпосередньо Він тобі недоступний, тому що книги завжди відображають чийсь чужий досвід, але тут ти бачиш історію людей.
І це повторюється сьогодні, коли люди приходять в християнство, – деякі, тому що вони начиталися… деякі, тому що у них духовна криза або душевні переживання… Але залишаються вони в християнстві тільки в тому випадку, якщо бачать людину, в житті якого діє Христос. Якщо вони таких людей не зустрічають, то рано чи пізно вони відходять і кажуть: все, не хочу більше там знаходитися, я там нічого для себе не знайшов. Таких прикладів теж немало.
Але якщо вони бачать, що це дійсно Бог Авраама, Ісаака і Іакова… і ось цих людей, які зі мною поряд, – так, недосконалих, так, тих що помиляються, так, упереджених, так, різних, зокрема таких, які часто не подобаються мені, але в житті яких є щось, що не зводиться ось до цих рис, що не пояснюється логічно, що не пояснюється їх освітою, характером, родом занять або чимось ще – значить, дійсно, там є ще щось, і це щось має для мене значення.
Є книга, яку так чи інакше читають, або в цитатах, або уривками, по-різному вона звучить на кожному богослужінні і в кожній домашній молитві. Це не Євангеліє, це Псалтир. Тому що весь Псалтир розібраний на цитати, практично в будь-якому молитовному правилі ми знайдемо щось з Псалтиря: якщо не цілий псалом, то якісь метафори, образи…
Саме Псалтир! Старий Завіт! Тому що Псалтир – це універсальна молитовна книга, де абсолютний будь-який рух та стан душі. Ти знаходиш в цій книзі слова, якими можеш виразити свою несвятість і сказати про неї Богові. У цьому сенсі без Старого Завіту дійсно нікуди, тому що в Євангелії це є, але цього не так багато. У Євангелії є набагато більш значущі і важливі речі. У Євангелії ми, швидше, читаємо про Христа, який інший. Він у всьому подібний до нас окрім гріха, тому дуже багато станів, знайомі нам, йому не знайомі, наприклад стан озлобленості. Ми не можемо там знайти адекватної для себе мови, в Псалтирі ми її знаходимо. У цьому сенсі Старий Завіт – це певні сходи.
Як сьогодні часто людина сприймає християнство? Вона приходить в церкву і їй здається, що християнство колись впало з неба в абсолютно готовому вигляді. Ось все, як є. Так, можливо, там щось десь колись потім підправили, але в принципі все було відразу.
Але це ж не так. Ми розуміємо, що все виникало поступово, і це найголовніше і найцікавіше. Старий Завіт показує набагато важливіші речі, які виникали поступово. Людство піднімалося з дикості і первісності, з віри в єдиного Бога, яка спочатку не сильно відрізнялася від віри язичників. Ну так, Бог один, але це в принципі мало що змінює в тому, як я поводжуся на цьому світі. Поступово від цього людство – спочатку вибраний народ, потім і інші народи за ним – підходить до Нового Завіту і потрібно прийти до Нового Завіту підготовленими.


Андрій Десницький

Переклад українською – газета “Волинь Православна”, 2013, №10