Зцілення слуги сотника

23 червня 2018
Євангельське читання цієї неділі закликає нас вкотре подумати над власним духовним буттям і вкотре покликане утвердити нашу віру в божественність і спасенність євангельських подій.

Євангеліст Матфей описує нам подію зцілення тяжкохворого слуги сотника. Слідуючи євангельській послідовності, ця подія сталася після нагірної проповіді Ісуса Христа. Спаситель увійшов до Капернаума, де Його зустрічає сотник і просить зцілити розслабленого. Він розуміє, що перед ним Господь і вважає себе недостойним, щоб Христос увійшов під покрівлю дому, але промовляє: промов тільки слово, і видужає слуга мій (Мф. 8,8).
Як ми християни повинні розуміти ці слова у нашому сьогоденні, щоб могти справді почути, духовно відчути і щоб не загубити їх у щоденній суєті? Сотник безперечно був язичником, служив безбожницькій Римській імперії, але видно, що мав добре серце. І там у Галилеї в нього в душі сталися певні зміни. Серед євреїв він відчув правильність єдинобожжя, істини що зберігалася у єврейському народі з часів прабатьків і патріархів. Бо згідно євангелія від Луки, цей сотник побудував, навіть, синагогу за власний кошт і за те став там шанованим. Він вважав себе недостойним, щоб Господь увійшов до нього, але став більш достойним ніж будь-хто інший, бо Христос увійшов до дому його серця і подарував йому мир і можливість успадкувати Царство Небесне. Але що керувало цією людиною? Віра, брати і сестри. А ще милосердя і співчуття, яке він проявив до свого ближнього, бо став подібним до євангельського доброго пастиря, що покинув дев’яносто дев’ять овець, а в даному випадку воїнів і пішов, щоб попіклуватися про одного. Це приклад смирення і християнського життя, приклад, який показав язичник і цим самим він долучив себе до вибраного Авраамового народу, духовного народу і саме таким людям є обіцяне Царство Господнє. Він є тим про яких Христос сказав: кажу ж вам, що багато прийдуть зі сходу й заходу і возляжуть з Авраамом, Ісааком і Яковом у Царстві Небесному; А сини Царства вигнані будуть у пітьму непроглядну (Мф. 8, 11-12). Чи ж не є схожими деякі із християн до синів Царства, тих хто буде вигнаний у пітьму непроглядну? Це слова про кожного з нас, бо ми дуже часто уподібнюємось їм, не помічаючи власних духовних упадків, намагаємося «тримати марку», вдавати зовні благочестивих, але що ж насправді всередині. Сотник із Капернаума, ось найкращий приклад благочестя і відданості, бажання послужити ближньому і цим не принизити себе але возвисити, стати на чергову сходинку духовного зростання.
Іди, і, як вірував ти, нехай буде тобі. І одужав слуга його в ту ж мить (Мф. 8,13). Ісус Христос був здивований з того наскільки великою була віра цього чоловіка. А якою є наша віра, і чи можемо ми зробити щось достойне в очах Господніх? Можемо. І сьогодні маємо всі необхідні засоби для спасіння, для плекання віри, потрібно лише спрямувати власну волю на досягнення тої досконалості і святості. Присвятити життя для того щоб прославляти ім’я Господнє, бо як читаємо у третій кафізмі Недільної всенічної: Одні хваляться колісницями, інші – кіньми, а ми хвалимося іменем Господа Бога нашого (Пс. 19,8).
Прослава і пізнання Бога – це ті два чинники, що повинні нами керувати і основне, ми повинні направити всі розумові і душевні сили на досягнення віри в промисел Божий над нами. І коли будемо мати хоч частину тої віри, що була в сотника, то зможемо досягнути духовної досконалості і спасіння власної душі. Амінь.
ієрей Василь Бойчук