Священномученик Макарій, митрополит Київський і всієї Руси

13 травня 2019
Вже декілька років в нашому храмі благоговійно зберігається часточка мощей священомученика Макарія, митрополита Київського і всєї Руси, перед якою кожну першу середу місяця служиться молебень з акафістом , а парафіяни мають змогу завжди доторкнутися до цього скарбу, прохаючи  в молитві про допомогу і підтримку. 14 травня Православна Церква вшановує пам"ять цього святого, тож запрошуємо вшанувати його на Літургії. 
 
У нашій церкві кожну першу середу місяця служиться молебень перед мощами священномученика. Часточка їх зберігається в іконі свмч. Макарія, яка знаходиться праворуч від Царських воріт. Парафіяни мають можливість завжди доторкатися до цього скарбу, отримуючи поміч і підтримку від одного з небесних покровителів Івано-Богословського храму.
Священномученик Макарій, митрополит Київський і всієї Руси, жив у XV столітті. Де народився майбутній святитель, маємо досить скупі відомості. Батьки його виховали у православній вірі. В юнацькі роки він прийняв чернечий постриг і проходив послух у київських монастирях, а потім переїхав до Вільно (сучасний Вільнюс). На кафедру святителя Макарія обрано з архімандритів Віленського Свято-Троїцького монастиря. В цей період була укладена Флорентійська унія, і точилася боротьба у православ’ї: одні були на боці Унії, інші –Православної церкви. Проблема ця хвилювала українське суспільство. Іншою актуальною темою було те, що Велике Московське князівство набирало силу, а на території колишньої Київської Русі діяла Православна Київська митрополія у складі Константинопольського Патріархату. В ті часи Київський митрополит проживав у Вільно. Щоб мати вплив на Литовсько-Російське князівство, Великий Московський князь хотів, щоб Київський митрополит жив у Москві, а не в іншій державі. Та на це не погоджувався Великий Литовський князь. Тому Київська митрополія розділилася на дві частини – Московську і Київську. Митрополитом Київським, який жив у Вільно, був поставлений Макарій. Великий Московський князь Василій Темний намагався зберегти добрі стосунки з Литовським князівством. Тому за часів митрополита Макарія сталася важлива політична подія – шлюб великого князя Олександра Казимировича з донькою Великого Московського князя Івана III Оленою. Святитель Макарій був ніби опікуном княгині Олени і захисником православ’я на Литовській землі. Проживаючи у Вільно, він постійно турбувався, що його паства залишається в Києві без митрополита.
Митрополит Макарій з усією ревністю намагався запровадити у митрополії порядок. Інколи навіть зустрічав опір з боку духовенства. Але все це він творив тільки для зміцнення православ’я в тодішніх литовсько-руських землях і для блага самої церкви і віри. Священномученик Макарій був ревним пастирем, тобто стежив за дисципліною духовенства, намагався підвищити моральний рівень священнослужителів своєї митрополії. Блаженним він був для всіх людей нужденних, але до порушників церковної дисципліни, християнської моралі був дуже суворим. Адже навіть в акафісті ми знаходимо про священномученика таку похвалу: «Радуйся, міцна палиця Христова».
Недовго довелося керувати Київською церквою митрополиту Макарію. Йому судилося стати жертвою набігів перекопських татар. Хоч київські митрополити жили у Вільно, але їх кафедральним містом залишався все ж таки Київ. Саме цю православну столицю, матір міст руських, постійно плюндрували нечестиві агаряни, які, до речі, інколи це робили із намови Московського князя. Так, як це сталося через союз Івана ІІІ з руйнівником Києва татарським ханом Менглі-Гіреєм. Весною 1482 року цей татарський провідник пограбував Київ, його святині і надіслав Московському князю Івану ІІІ як трофей золоту чашу і дискос із Софійського собору.
 У пасхальні дні 1497 року митрополит Макарій поспішив відвідати свою київську паству. Під час подорожі 1 травня 1497 року безбожні перекопські татари вбили преосвященного митрополита Київського і всієї Руси архієпископа Макарія. У житії ж священномученика відзначено такий факт: в момент нападу татар він звершував Божественну літургію в церкві села Стриголове і, коли нависла загроза життю, не покинув богослужіння. «Рятуйтеся, дітки, – сказав Святитель пастві, – а мені не можна, я віддаю себе волі Божій». Усі вірні розбіглися, залишився тільки один митрополит. Нечестиві агаряни вдерлися до храму, й один з них відтяв голову і праву руку святителю просто біля престолу. Після відходу татар благочестиві православні християни тіло перенесли до Києва, його було покладено на вічний спокій у Софійському соборі, куди так поспішав митрополит.
Канонізація митрополита відбулася незабаром. Православні кияни свято шанували пам’ять мученика за віру. Від його мощей творилися чудеса. Святитель Макарій не переставав бути захисником своєї пастви та київських святинь після мученицької смерті. У 1625 році, під час правління Польського короля Сигізмунда, за тодішнього Київського воєводи Фоми Замойського, при митрополиті Іові Борецькім, пани Андрій і Стефан, що приїхали із села, бачили рано вранці, ще на світанку, велике світло в Софійській церкві, немовби від свічок запалене, і чули досить приємний спів, який виходив з церкви. Перебуваючи у збентеженні від такого видіння в ранній час, вони стали заглядати до церкви крізь тріщини, що утворились в стінах від руки ворогів і негоди, і побачили на хорах небесних співців, які були зодягнені в білі ризи. Про все це Андрій і Стефан розповіли преосвященному митрополиту Київському. Сталось так, що і сам владика, гуляючи вранці в садку, бачив у великій бані церкви вогонь, і, бажаючи дізнатися причину такого раннього освітлення собору, послав слугу свого до церковної сторожі. Через чудеса святитель Макарій для свого наступника по Київській кафедрі, православного митрополита Іова Борецького показав, що Софійський собор, відібраний у православних уніатами, після 1596 року знову повернеться назад і буде кафедрою православного митрополита. Так і сталося в 1633 році, за розпорядженням польського короля Владислава, турботами та стараннями митрополита Київського Петра Могили, Києво-Софійський собор було повернуто православним. Видіння чудесного світла, яке виходило від мощей священномученика Макарія, повторювалося ще декілька разів, коли Українська церква завдяки ревному святителю і наступнику священномученика митрополиту Петру Могилі, оновлювалася та піднімалася з колін.
 Понад 400 років мощі угодника Божого священномученика Макарія спочивали у Києво-Софійському соборі. Їм вклонитися і помолитися приходили тисячі вірних звідусіль. Раніше пам’ять про Святителя вшановували 19 січня (за старим стилем), у день його небесного покровителя Макарія Єгипетського, на честь якого він був пострижений у чернецтво. Але за розпорядженням митрополита Євгенія 1827 року було перенесено день пам’яті на 14 травня за новим стилем. Зроблено це було в настанову киянам, які тоді у своєму надмірному шануванні дня весни доходили до справжніх язичницьких вакханалій у Шулявській діброві. До нас дійшли слова митрополита Євгенія, виголошені ним 1 травня 1827 року, коли стало очевидно, що багато хто не з’явився на урочисту службу цього дня: «Нехай веселяться за містом, – сказав митрополит, – а я в цей день буду молитися в місті». З часом ці суперечності зникли, і масові гуляння на Шулявці в день пам’яті священномученика Макарія набули благочестивого характеру, й ніякі ристалища не заважали віруючій людині помолитися зранку біля мощей священномученика, а після того відпочити на природі.
 На стіні Апостольського вівтаря Софійського собору зберігся олійний розпис святителя Макарія Київського початку ХVІІІ століття. У фондах Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника є різьблений кипарисовий хрест у срібній оправі, що належав священномученику Макарію.
На середину 30-х років Києво-Софійський собор більшовики закрили, а мощі святителя перенесли до Володимирського собору. Звідти декілька років тому часточка мощів і була передана в дар нашому храму. 

Нагадуємо, що 13 травня, в нашому храмі служитиметься вечірнє богослужіння (початок о 17.00),а у вівторок, 14 травня,  - святкова Літургія (початок о 8.30).