Прот.Олександр Шмеман: Переполовинення Посту. Хрест

10 березня 2018
Третя неділя Великого Посту названа Хрестопоклонною. На Всенощній того дня після Великого славослов`я Хрест урочисто виноситься на середину храму і лишається там цілий тиждень; після кожного богослужіння чиниться особливе поклоніння Хресту. Зауважимо — про Хрест мовиться в усіх піснеспівах цієї неділі, але не про муки на Хресті, а про перемогу і радість. Мало того, ірмоси другого недільного канону взяті з Великоднього богослужіння "Воскресіння день", і вони є немов би парафразою Пасхального канону.
Сенс цього зрозумілий. Ми досягли середини Великого Посту. З одного боку, фізичний і духовний подвиг, якщо він справжній і невідступний, вже дається взнаки, відчувається втома. Ми потребуємо підтримки і підбадьорення. З іншого боку, перетерпівши цю втому, зійшовши на половину гори, ми вже починаємо прозирати кінець нашого подорожування, і сяйво пасхального світла стає яскравішим. Великий Піст — це час нашого саморозпинання, досвід, нехай і обмежений, Христового поклику, що його ми чуємо в євангельському читанні цього дня: "Хто хоче за Мною іти, хай зречеться себе самого, візьме свій хрест та йде за Мною" (Мк. 8:34). Проте ми не можемо взяти свого хреста і йти за Христом, якщо не приймемо Його Хреста, що його Він узяв заради нашого спасіння. Нас спасає Його Хрест, а не наш. Тільки Його Хрест надає сенсу і сили нашим хрестам. Це й пояснюється нам у Синаксарії Хрестопоклонної неділі:
"Того ж дня у третю неділю Посту ми святкуємо поклоніння Чесному і Животворчому Хресту — ось із якої причини: в час сорокаденного посту ми як би розпинаємо себе... і переживаємо певну гіркоту, тугу і відчай, — і нам подається Животворчий Хрест, який підсилює і підбадьорює нас; нагадуючи нам про муки Христа, він зміцнює і розраджує нас... ми подібні до подорожніх, що довго мандрують важким шляхом; втомлені, вони бачать розкішне дерево і сідають перепочити під його зеленим шатром; трохи перепочивши, немов оновлені, вони продовжують свою путь; так і тепер, у постовий час, на журному шляху подвигу, Святі Отці вознесли Животворчий Хрест, що дарує прохолоду і свіжість, щоб ми далі змогли мужньо і легко завершити шлях... Або візьмімо інший приклад: коли проходить цар, то спершу з`являються його знамена і скипетр, а затим і сам цар іде, радіючи своїй перемозі, і з ним веселяться його піддані; так і Господь наш Ісус Христос, Котрий бажає показати Свою перемогу над смертю і явитись у славі дня Воскресіння, посилає попереду Себе Свій скіпетр і Своє знамено — Животворчий Хрест, що сповнює нас радістю і готує, наскільки для нас можливо, зустріти Самого Царя і прославити Його перемогу...
Усе це на тижні посеред святої Чотиридесятниці, адже свята Чотиридесятниця подібна на гірке джерело сліз, що ллються з розлуки, постового подвигу і смутку... Однак Христос втішає нас, як мандрівників у пустелі, аж доти, коли приведе Він нас до духовного Єрусалиму Своїм Воскресінням... бо Хрест зветься і є Древом Життя, посадженим посеред раю; тому й Святі Отці вознесли його посеред святого Великого Посту, нагадуючи разом блаженство Адама і те, як він його позбувся; а також, що вкушаючи від цього Древа, ми більше не вмираємо, але оживаємо..."
Отож, зміцнені і підбадьорені, розпочинаємо ми другу половину Великого Посту. Ще тиждень — і в четверту неділю ми чуємо: "Людський Син буде виданий у руки людей, і вб`ють Його, і убитий після трьох днів воскресне" (Мк. 9:31). Тепер головний наголос, що досі ставився на нашому розкаянні і подвигу, переноситься на події, що відбулися "нас ради дюдей і нашого ради спасіння".
 
Господи, Ти дав нам передбачити нинішній день, що сяє перед святою сідмицею і Лазаревим страшним із мертвих повстанням, сподоби рабів Твоїх зі страхом Твоїм звершити до кінця шлях Посту.
Досягнувши тепер середини Посту, початок життя побожного явно покажімо і досягнути кінця благочесного життя ревно поспішаймо, щоб прийняти блаженство безконечне.
 
На ранній у середу п`ятого тижня знову читається Великий канон Андрія Критського, і цього разу повністю. Коли на початку Посту цей канон був ніби дверима, що відкривають шлях покаяння, то тепер, в кінці Посту, він звучить як підсумок покаяння і його завершення. Якщо на початку Посту ми лише слухали канон, то тепер його слова стали нашими словами, нашим плачем, нашою надією, а також осмисленням нашого постового подвигу: що ми насправді зробили на путі покаяння? Адже тепер все, що стосується нас особисто, закінчується. Далі ми вже йдемо слідом за учнями: "були ж у дорозі вони, простуючи до Єрусалима. А Ісус ішов попереду них". І Ісус сказав їм "Ось, мовляв, ідемо до Єрусалима, а Людський Син буде виданий архієреям і книжникам, засудять Його на смерть, видадуть поганам; насміхатимуться з Нього, і обплюють Його, і бичуватимуть Його, і вб`ють, а після трьох днів воскресне" (Мк. 10:32-45). Це Євангеліє п`ятої неділі.
Тон великопісних богослужінь змінюється. Якщо у першій половині Посту наші зусилля були спрямовані на власне очищення, то нині нам відкривається, що очищення — не самоціль, воно повинне ввести нас у споглядання, вирозуміння та усвідомлення Тайни Хреста і Воскресіння. Зміст нашого подвигу відкривається тепер нам як участь у цій Тайні, настільки ніби узвичаєній, що ми забуваємо її значення. І, йдучи за Ним до Єрусалиму разом з учнями, "дивуємося й жахаємося".
 

Прот. Олександр Шмеман, з кинги "Великий Піст"