Радуниця, поминання померлих (відео)

Слово «радуниця» пов'язано з такими поняттями як «рід» та «радість». Підставою для встановлення цього свята стали, з одного боку, спомин про зішесття Ісуса Христа до аду та перемога Його над смертю, з іншого те, що Церковний Устав дозволяє звершувати звичайний спомин спочилих після Страсного та Світлого тижнів, починаючи з понеділка Фоминого тижня.
Після Пасхи панахиди не служать, бо Великдень и весь Світлий тиждень є часом особливої радості, святом перемоги над смертю та над усякою скорботою і тугою. Те, що цей день займає особливе місце в річному колі церковних свят – відразу після Світлого тижня, ще раз підкреслює, що для християнина в дні скорботи за померлим поруч зі сльозами має бути і радість.
Перемога над смертю, яка була одержана Воскресінням Спасителя, проганяє смуток від тимчасової розлуки з рідними. Тому ми, за словом митрополита Антонія Сурозького, «з вірою, надією та пасхальною впевненістю стоїмо біля труни померлих».
Саме на Радуницю є звичай святкувати Великдень на могилах померлих, куди приносять різноманітне пасхальне частування: яйця, паски, тощо. Це реальне, живе спілкування з померлими відображає віру в те, що вони і після смерті не перестають бути членами Церкви. Бо «Бог же не є Бог мертвих, а живих, бо всі в Нього живуть» (Лк. 20:38). Але варто пам'ятати, що «спільна» трапеза має символічне значення. Тому не треба залишати на могилах наїдки, а краще роздати їх тим, хто цього потребує, з проханням пом'янути спочилого молитвою. Бо саме молитва є те, чого найбільше чекають спочилі.