Батько пороків

16 березня 2018
Серед гріхів, про які не так часто ми звикли згадувати на сповіді, особливо місце займає лінивство. Між тим, саме воно вважається батьком всіх пороків. І це не випадково, бо лінивство духу, не вправляння у добрих справах веде до гибелі душі.
 
Дивлячись на лінивство звичайним житейським поглядом, бачимо, як воно зневажене, як піддається загальному осуду. Погляньте, наскільки безчесні ліниві люди, які не хочуть працювати, які проводять усе життя в цілковитій ліні, через що зрештою впадають у багато інших гріхів. Лінивство є батьком величезної кількості пороків. Лежать ліниві люди у неробстві, сидять і мріють. Про що? Ні про що, думки їхні часто блукають геть безцільно; вони згадують минуле, те щастя, ті радості, які пережили, мріють, щоби все це повторилось. Думають лише про це, ні про що серйозне чи вагоме, не зосереджують свої думки на глибокій серйозності життя, на великій відповідальності, що лежить на кожному не лише перед людьми, а й перед Самим Богом.
 
Лінива людина – шкідливий член суспільства, шкідливий член держави. Лінивство доводить до великих і тяжких пороків. Ліниві люди не здатні працювати, доходять до бідності й убогості. Самі собою гроші не приходять, не приходить багатство, працювати не хочуть, а саме собою нічого не дається, і при цьому ж людина має потребу у всьому, що необхідно для життя і, навіть, в тому, що виходить за межі необхідного: людині потрібні задоволення, потрібна розкіш у житті.
 
Щоби дістати гроші, вона вигадує різні, часто гріховні, способи, стає здатною на низькі вчинки, на діла темряви, крадіжку, неправдомовство, брехню, хабарі. Ось настільки заслуговує презирства лінивство вже навіть з виключно житейської точки зору.
 
А що ж скажемо, коли будемо вести мову про лінивство у нашому духовному житті? Невже воно заслуговує меншого осуду, аніж у царині нашого матеріального життя? Значно більш згубним є воно у житті духовному. Будь-яке вміння наше без вправляння втрачається. Якщо музикант, що досяг довершеності у грі, перестає займатись, на багато років зовсім залишивши музику, то втрачає здобуту довершеність.
 
Кожен орган нашого тіла без зайнятості набуває в’ялого стану і нездатності до виконання належної функції. Людина, яка увесь час лежить і лежить, втрачає здатність ходити. Хто не працює власноруч, доводить м’язи своїх рук до в’ялого стану. При фізичній бездіяльності сили тіла згасають.
 
Так само і здібності душі: будь-яка духовна здібність, залишена без вправляння, втрачається. Якщо людина не молиться, то втрачає здатність до молитви. Людина, яка завжди відкидає піст, не змусить себе молитись. Хто не слідкує за духом, за серцем своїм, стає духовно розбещеним, ніколи ні за чим не слідкує.
 
Душа, покинута без вправлянь, уподібнюється ниві, кілька років не оброблюваній, яка заростає бур’яном, непридатною травою, терням, яку важко зробити плодовитою. Лінивство духу, не вправляння у добрих справах веде до гибелі душі, до заростання душі усіма бур’янами гріха. Однак, як би це не здавалось важко, у цьому ще не вся біда.
 
Більш плачевно те, що втрачаємо ми дні духовного ділання – короткі дні свого життя, а вони дані нам від Бога для того, щоби досягти великої і святої мети, щоби підготуватись до Страшного Суду, до відповіді на Суді, щоби постали ми достойними в очах Божих, щоби не поставив Він нас ліворуч і не сказав: «Ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу і ангелам його» (Мф. 25, 41).
 
Життя дане нам для того, щоби ми поспішали, поспішали чинити велике діло очищення свого серця, слідуючи за Господом Ісусом Христом. А це слідування – це ж насправді напружене ділання, нерідко тяжка праця, а не лінощі. Це терпіння страждань за Господа Ісуса Христа, а лінивство не страждає, уникає страждання.
 
Святі, які, здавалося б, і не мали жодної потреби у праці, все життя присвячували духовним подвигам, розділяли добу на три частини: одну третину – для молитви, другу – для читання Слова Божого, третю – для праці. Вони жили в пустелі, у дикій Лівійській пустелі, жили в лісах Далекої Півночі, у непрохідних хащах, і при всьому цьому присвячували праці третину свого часу.
 
Різноманітну працю вибирали вони: плели кошики, рогожі, розводили городи, рубали ліс, будували келії, храми і цілі монастирі. Те, що робили вручну, продавали у найближчі міста, харчувались самі і годували вбогих. Вважали вони працю важливою і потрібною справою.
 
Святий апостол Павло цілими днями проповідував Бога, а ночами ладнав намети. При світлі місяця чи світильника він наполегливо працював, вважаючи працю для себе обов’язковою. Головна ж праця, головне прагнення його було в тому, щоби бігти, щоби з усіх сил поспішати до мети – бігти у Царство Боже.
 
Варті подиву його слова: «Браття, я не вважаю, що я вже досяг, а тільки, забуваючи те, що позаду, я пориваюсь вперед. Прагну до мети, до почести вишнього покликання Божого в Христі Ісусі» (Фил. 3, 13-14).
 
Він, анітрохи не вважаючи себе досягшим, прагнув тільки вперед, забуваючи вже досягнуте, прагнув до вищої мети, до отримання вищого покликання Божественного у Христі Ісусі.
 
Це приклад життя, протилежний життю лінивих людей. Жодного сліду лінощів не знайдете ви у житті апостола Павла, в житті відлюдників-посників, у житті монашому, у житті великих святих. Усі вони займалися від ранку до ночі. Лінивства уникали, лінощі вважали великим і згубним злом.
Будемо пам’ятати, що життя коротке, потрібно поспішати, поспішати, як поспішав апостол Павло, – потрібно поспішати у служінні Господу. Амінь.
 
(за книгою «Святитель Лука Крымский. Толкование на молитву святого Ефрема Сирина», видавництва Сибірської Благозвонниці, м. Москва, 2010 р.)