Вознесіння Господнє

24 травня 2017
Святом Вознесіння Господнього закінчуються 40-денне перебування Воскреслого Спасителя на землі.
 
 

Господь вознісся на небеса, щоб світові послати Утішителя. Небо приготувало Йому престол, хмари – вознесіння Його; ангели дивуються, побачивши чоловіка вище від себе, а Отець чекає, маючи Його в лоні завжди присутнього. Дух же Святий велить усім ангелам Його: Підніміте в брамах їхні главні! Усі народи, плещіть руками, бо відійшов Христос туди, де був перше. 
(стихира на «Господи, взиваю»)
 
ці слова святкової стихири вкотре нагадують про шлях до вічного життя, який відкрив нам Христос. Свято Вознесіння Господнього є наступною після Воскресіння знаковою подією, що ще раз підтвердила правдивість Христових обітниць, і важливо, що сходження до неба стало запорукою і Христового повернення при кінці віків.
 
Ангели Твої, Господи, сказали апостолам: Мужі галилейські! Чого стоїте, дивлячись на небо? Оцей Христос Бог, який вознісся від вас на небо, так само прийде, як ви Його бачили, що відходив на небо.
(стихира літійна)
 
Свято Вознесіння Господнього завжди припадає на четвер 40-го дня після Пасхи. Це один з найбільших Господніх свят, про яке так писав св. Іоан Золотоустий: «Ми, що були недостойні жити й на землі, сьогодні вознесені на небо. Сьогодні стаємо спадкоємцями небесного царства, ми, що не вартуємо й земного, виходимо на небо й наслідуємо престол Царя і Господа».
Події цього свята описані у всіх канонічних Євангеліях, тож невипадково вже від IV ст. воно стає загальновизнаним. У своїх проповідях цей день звеличували св. Григорій Ниський, св. Епіфан Кіпрський, Лев Великий тощо, а цариця Олена звела храм на честь його на місці Христового Вознесіння.
Дух богослужінь цього дня має радісний і прославний характер, оскільки 40 днів після Світлого Воскресіння учні Христові переживали незрівнянну радість перебування з Учителем. Проте в якийсь момент усвідомлення Його відходу, в момент прощання, знову пригадуються нещодавно пережиті події - все ще не забуто вистражданої Голгофи, страсних мук Христа і розгубленості учнів, що із страхом розбіглися, лиш здалеку слідуючи за Вчителем. Ймовірно, всі ці події спричинилися до особливо емоційних переживань в момент Вознесіння Христового:

Як апостоли побачили тебе, Господи, життєдавче Христе, що возносишся на хмарах, у сльозах ридали і, глибоко засмучені, з плачем благали: Не зостав нас сиротами, Владико, що, як добросердний, з милосердя полюбив слуг Твоїх.
(стихира на «Господи, взиваю»)
 
Переживаючи ці події, ми знову зустрічаємося із вже знайомими образами і символами, що єднають найбільші свята повного літургійного року. Наприклад, вказано в Євангелії, що Вознесіння Христа відбувалося на Єлеонській горі:
Сповнивши таємничий задум, Ти, Господи, взяв Своїх учнів на гору Єлеонську і вознісся, та пройшов небеса.
(стихира на «Господи, взиваю»)
 
Саме цей образ гори набуває символічного значення у Святому Письмі, оскільки на узвишші відбуваються найважливіші події. Гора стає місцем зустрічі Бога з людиною: на горі Синай в Старому Заповіті Мойсей зустрівся з Господом, з горою пов’язаний також пророк Ілля - його досвід Бога пов’язаний з тихесеньким, лагідним вітерцем на горі Хорив (1 Цар. 19:11-13). На горі Фавор преобразився Христос, взявши з собою за свідків трьох апостолів. Так, на Єлеонській горі апостоли знову засвідчили чудесну подію Христового вознесіння. Вийти на гору – покинути все земне, недосконале і прямувати назустріч Досконалому. Лише в такому динамічному русі відбувається діалог Бога зі своїм творінням, а гора освячується Божою присутністю.
Гімнографічні тексти також особливої ваги надають образу хмари, що огортає Христа в момент Вознесіння. Опис хмари дуже часто використовується, як, наприклад, під час Преображення : апостол Матфей описує ясну хмару, що огорнула Христа, Мойсея та Ілію (Мф. 17:5). В хмарах відбувається і Вознесіння Христове:

Херувими здивувались з Твого вознесіння, Господи, бачивши Тебе, Бога, що возноситься на хмарах і сидить на них. Славимо, Тебе, бо велика Твоя милість – слава Тобі!
 
Ще у Старому Завіті світлоносна хмара розумілася як об’явлення Божої слави : «І побачили славу Господню, що явилась у хмарі» (Вих.16, 10). Увійти в хмару означало стати причетним до Божого буття, почути Боже Слово (Вих. 24, 16). Тож бачили апостоли, як світла хмара вкриває Господа, а небо відкриває перед Ним свої двері:
Коли Ти, Христе Боже, у славі вознісся на небо, учні бачили, як хмари піднімали Тебе з тілом Твоїм. Ворота небесні відчинилися, хори ангельські вельми ликували.
 
Через Вознесіння Господнє спасається грішне людство, уособленням якого є образ Адама, що наголошується у літургійних текстах. Вознесіння стало продовженням свідчення перемоги над гріхом і смертю для всіх нас, оскільки Христос вознісся на небо, уособлюючи в Собі початок відкуплення і відродження людської природи, зруйнувавши давнє осудження людини Господом:

Лона Отцевого не залишаючи, найсолодший Ісусе, на землі Ти жив як людина. Сьогодні з гори Єлеонської вознісся Ти у славі і сів з Отцем, милостиво піднісши впале наше єство.
 
Господь через всю старозавітну історію спасіння готує людство до прийняття «слави Свого блаженного життя». Здатність прийняти блаженство вічного життя полягає у відновленні Божого синівства, яке не можемо самі собі заслужити, оскільки, як і благодать, воно є даром. Це стало можливе через Боже втілення, хресну смерть і Воскресіння.

На горах святих побачивши Твоє Вознесіння, Христе, сяйво слави Отця, – оспівуємо світлом осяйний вид лиця Твого. Поклоняємось страстям Твоїм, вшановуємо Воскресіння і славимо преславне Вознесіння, помилуй нас.
 
Нагадуємо, що святкова  Літургія служитиметься в нашому храмі 
в  четвер, 25 травня. Початок  о 9.00.
 
За матеріалами сайта www.risu.org.ua