Неділя святих отців I Вселенського Собору

27 травня 2023
У 7-му неділю після Пасхи, між Вознесінням і Трійцею, свята Церква згадує й прославляє святих і богоносних отців Першого Вселенського Собору.
 
Він відбувся у 325 р. у місті Нікеї за імператора Костянтина Великого. Цей Собор було скликано проти лжевчення олександрійського священика Арія, який відкидав Божество і предвічне народження другого Лиця Св. Тройці, Сина Божого, від Бога Отця, і вчив, що Син Божий є тільки вище творіння. У Соборі брало участь 318 єпископів, серед яких були відомі церковні діячи: св. Миколай Чудотворець, Яків, єпископ Низибійський, Спиридон Триміфунтський, св. Афанасій Великий, який був у той час ще в сані диякона, та інші апологети християнства.

Рівноапостольний імператор Костянтин був присутній на засіданнях Собору. У своїй промові, виголошеній у відповідь на привітання єпископа Євсевія Кесарійського, він сказав: «Бог допоміг мені скинути нечестиву владу гонителів, але незрівнянно прикрі для мене будь-якої війни, будь-якої кровопролитної битви і незрівнянно гіршого внутрішня міжусобна боротьба в Церкві Божій».

Святі отці, що сповідували на Соборі догмат про єдиносущність Сина Божого, якраз і знали Істинного Бога і тому не могли відректися від свого знання заради збереження в Церкві якоїсь видимості миру. А саме цього вимагав від християн рівноапостольний цар Костянтин, бо спочатку не розібрався в суті подій. Він хотів церковного миру, не розуміючи, що істина не може примиритися з брехнею, бо перестане бути істиною.



Собор засудив і відкинув єресь Арія й утвердив неспростовну істину – догмат: Син Божий є істинний Бог, народжений від Бога Отця перше всіх віків і так само вічний, як Бог Отець; Він народжений, а не сотворений, і єдиносущний з Богом Отцем. Щоб усі православні християни могли точно знати істинне вчення віри, воно було ясно і коротко викладено у перших семи членах Символу віри.

Стосовно Арія, то зневажуваний усіма, він не знав, що вдіяти, і вдався до хитрощів. Знаючи поблажливість імператора Костянтина, він став просити, щоб той повелів знову прийняти його в Церкву. Жалісливий імператор погодився виконати його прохання, тим більше що Арій на запитання імператора: «Чи так ти віруєш, як ухвалили отці на Нікейському соборі?» - удавано відповів: «Так, вірую». Говорячи це, єретик бив себе в груди, де під одежею висіла хартія з його лживим вченням. Й гадки не маючи про такий обман, імператор велів святителеві Олександру, єпископу Олександрійському, прийняти Арія в спілкування із Церквою. Добре знаючи затятість свого колишнього пресвітера, святитель Олександр не вірив Арію, але й не міг ослухатися царя. Розмірковуючи, як йому правильно вчинити, єпископ звернувся тоді зі щирою молитвою до Господа Бога, щоб Він, Правосудний, не попустив лютому ворогу вторгнутися в Церкву, але вчасно відкрив усім нечестя єретика.

Господь почув молитву святителя й усім явно показав, що Арій недостойний спілкування із Церквою. Настав день, у який потрібно було прийняти єретика в Церкву. Оточений своїми однодумцями, Арій з торжеством мав вступити в церкву й із цілуванням Іудиним приступити до святого причастя. Але дорогою в храм він раптом відчув страшну внутрішню хворість, від якої все черево його розпалося й випали нутрощі, так що він одразу припинив своє життя.

На цьому ж Соборі було встановлено святкувати Пасху (Великдень) у перший недільний день після першого весняного повного місяця, визначено було також священикам бути одруженими, а також встановлено багато інших церковних правил.



Проповідь митрополита Антонія Сурозького в неділю святих отців І Вселенського Собору

Сьогодні ми з благоговінням вдячністю звершуємо пам’ять Отців Першого Вселенського Собору, які перед лицем неправди, що повстала проти Христа, проголосили церковну віру про те, що Він - воістину Син Божий і Бог, рівний Отцеві й Духові. Ми живемо в часи, коли віра здається такою простою й очевидною; але вона не завжди була такою, і вона не була такою для багатьох. У цей ранній час, коли людський розум в жаху стояв перед незбагненністю Божественного Одкровення, людям, спокушеним земною мудрістю, особливо важко було прийняти Христа як Живого Бога, незбагненного, не обмеженого ні часом, ні простором, але, який все ж пришов тілом жити поміж нас, і що став людиною, у всім подібний нам, крім гріха.

Така ж спокуса, із сторіччя в сторіччя, існує перед всіма тими, хто занурений думкою в земне й не готовий стати перед таїною Божою і прийняти у вірі слово істини, сказане Самим Богом.

Зі ще більшим благоговінням повинні ми ставитися до тих, хто в ті далекі для нас часи, але часи близькі до днів земного життя Спасителя зберіг для нас і проголосив у всій славі цю віру. Завдяки їм ми поклоняємося в Христі Живому Богові; завдяки їм ми знаємо, що Бог незбагненний був Людиною й вес людське прийняв на Себе, все освятив, все очистив, все зріднив з Богом таємничим і незбагненним.

З яким же благоговінням повинні ми ставитися до людини й до того світу, в якому це відбулося! Втілення Христове, втілення Слова Божого каже нам про те, що людина є настільки великою, що вона не лише може бути храмом Божим, місцем Його оселення, перебування, але може зріднитися з Ним так, як нам явлено в чуді Втілення.

І ще ця таємниця відкриває перед нами велич усього створеного світу, тому що Син Божий не лишень став Сином Людським, але Слово стало тілом; Бог не лишень став Людиною, але й поєднався зі створеною речовиною нашого світу. І ми бачимо, що все творіння створене Богом так, що воно може, знову ж, бути не лише храмом і місцем Його перебування, але поєднатися із Самим Божеством.

Якби лиш ми могли це пам’ятати, якби ми могли дивитися один на одного й осягати ці чудові людські глибини, озиратися навколо й бачити, що творіння покликане до слави Божої, тоді ми будували б інший світ, інші людські стосунки, інакше поводилися б з речовиною цього світу; життя стало б тоді благочестям і благоговінням!

Вдумайтеся в це. Апостол нам каже, що ми повинні не тільки в душах, але й у наших тілах прославити Бога; він проголошує, що прийде час, коли Син все підкорить, і тоді, скорившись Отцеві, Йому все віддасть, і буде Бог “всім у всьому”. Чи працюємо ми над тим, щоб ця слава осінила, охопила, пронизала нас, кожну людину навколо, все творіння?.. Станьмо ж на цей шлях побожного і трепетного творення, і такого, що радіє славі Божій та славі творіння, і станьмо разом з Богом будівничими вічності. Амінь.

Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.

Приватбанк
 4149 6293 1322 1459

4149 4390 0091 7074


або
5169 3305 1630 1279
РГ ХРАМ СВЯТОГО ІОАНА БОГОСЛОВА