Неділя святих отців I Вселенського Собору

27 травня 2017
У 7-му неділю після Пасхи, між Вознесінням і Трійцею, свята Церква згадує й прославляє святих і богоносних отців Першого Вселенського Собору.
 
Він відбувся у 325 р. у місті Нікеї за імператора Костянтина Великого. Цей Собор було скликано проти лжевчення олександрійського священика Арія, який відкидав Божество і предвічне народження другого Лиця Св. Тройці, Сина Божого, від Бога Отця, і вчив, що Син Божий є тільки вище творіння. У Соборі брало участь 318 єпископів, серед яких були: св. Миколай Чудотворець, Яків, єпископ Низибійський, Спиридон Триміфунтський, св. Афанасій Великий, який був у той час ще в сані диякона, та інші апологети християнства.
Рівноапостольний імператор Костянтин був присутній на засіданнях Собору. У своїй промові, виголошеній у відповідь на привітання єпископа Євсевія Кесарійського, він сказав: «Бог допоміг мені скинути нечестиву владу гонителів, але незрівнянно прикрі для мене будь-якої війни, будь-якої кровопролитної битви і незрівнянно гіршого внутрішня міжусобна боротьба в Церкві Божій».
Святі отці, що сповідували на соборі догмат про єдиносущність Сина Божого, якраз і знали Істинного Бога і тому не могли відректися від свого знання заради збереження в Церкві якоїсь видимості миру. А саме цього вимагав від християн рівноапостольний цар Костянтин, бо спочатку не розібрався в суті подій. Він хотів церковного миру, не розуміючи, що істина не може примиритися з брехнею, бо перестане бути істиною.
Собор засудив і відкинув єресь Арія й утвердив неспростовну істину – догмат: Син Божий є істинний Бог, народжений від Бога Отця перше всіх віків і так само вічний, як Бог Отець; Він народжений, а не сотворений, і єдиносущний з Богом Отцем. Щоб усі православні християни могли точно знати істинне вчення віри, воно було ясно і коротко викладено у перших семи членах Символу віри.
Стосовно Арія, то зневажуваний усіма, він не знав, що вдіяти, і вдався до хитрощів. Знаючи поблажливість імператора Костянтина, він став просити, щоб той повелів знову прийняти його в Церкву. Жалісливий імператор погодився виконати його прохання, тим більше що Арій на запитання імператора: «Чи так ти віруєш, як ухвалили отці на Нікейському соборі?» - удавано відповів: «Так, вірую». Говорячи це, єретик бив себе в груди, де під одежею висіла хартія з його лживим вченням. Й гадки не маючи про такий обман, імператор велів святителеві Олександру, єпископу Олександрійському, прийняти Арія в спілкування із Церквою. Добре знаючи затятість свого колишнього пресвітера, святитель Олександр не вірив Арію, але й не міг ослухатися царя. Розмірковуючи, як йому правильно вчинити, єпископ звернувся тоді зі щирою молитвою до Господа Бога, щоб Він, Правосудний, не попустив лютому ворогу вторгнутися в Церкву, але вчасно відкрив усім нечестя єретика.
Господь почув молитву святителя й усім явно показав, що Арій недостойний спілкування із Церквою. Настав день, у який потрібно було прийняти єретика в Церкву. Оточений своїми однодумцями, Арій з торжеством мав вступити в церкву й із цілуванням Іудиним приступити до святого причастя. Але дорогою в храм він раптом відчув страшну внутрішню хворість, від якої все черево його розпалося й випали нутрощі, так що він одразу припинив своє життя.
На цьому ж Соборі було встановлено святкувати Пасху (Великдень) у перший недільний день після першого весняного повного місяця, визначено було також священикам бути одруженими, а також встановлено багато інших церковних правил.

Проповідь митрополита Антонія Сурозького в неділю святих отців І Вселенського Собору

Сьогодні ми з благоговінням вдячністю звершуємо пам’ять Отців Першого Вселенського Собору, які перед лицем неправди, що повстала проти Христа, проголосили церковну віру про те, що Він - воістину Син Божий і Бог, рівний Отцеві й Духові. Ми живемо в часи, коли віра здається такою простою й очевидною; але вона не завжди була такою, і вона не була такою для багатьох. У цей ранній час, коли людський розум в жаху стояв перед незбагненністю Божественного Одкровення, людям, спокушеним земною мудрістю, особливо важко було прийняти Христа як Живого Бога, незбагненного, не обмеженого ні часом, ні простором, але, який все ж пришов тілом жити поміж нас, і що став людиною, у всім подібний нам, крім гріха.

Така ж спокуса, із сторіччя в сторіччя, існує перед всіма тими, хто занурений думкою в земне й не готовий стати перед таїною Божою і прийняти у вірі слово істини, сказане Самим Богом.

Зі ще більшим благоговінням повинні ми ставитися до тих, хто в ті далекі для нас часи, але часи близькі до днів земного життя Спасителя зберіг для нас і проголосив у всій славі цю віру. Завдяки їм ми поклоняємося в Христі Живому Богові; завдяки їм ми знаємо, що Бог незбагненний був Людиною й вес людське прийняв на Себе, все освятив, все очистив, все зріднив з Богом таємничим і незбагненним.

З яким же благоговінням повинні ми ставитися до людини й до того світу, в якому це відбулося! Втілення Христове, втілення Слова Божого каже нам про те, що людина є настільки великою, що вона не лише може бути храмом Божим, місцем Його оселення, перебування, але може зріднитися з Ним так, як нам явлено в чуді Втілення.

І ще ця таємниця відкриває перед нами велич усього створеного світу, тому що Син Божий не лишень став Сином Людським, але Слово стало тілом; Бог не лишень став Людиною, але й поєднався зі створеною речовиною нашого світу. І ми бачимо, що все творіння створене Богом так, що воно може, знову ж, бути не лише храмом і місцем Його перебування, але поєднатися із Самим Божеством.

Якби лиш ми могли це пам’ятати, якби ми могли дивитися один на одного й осягати ці чудові людські глибини, озиратися навколо й бачити, що творіння покликане до слави Божої, тоді ми будували б інший світ, інші людські стосунки, інакше поводилися б з речовиною цього світу; життя стало б тоді благочестям і благоговінням!

Вдумайтеся в це. Апостол нам каже, що ми повинні не тільки в душах, але й у наших тілах прославити Бога; він проголошує, що прийде час, коли Син все підкорить, і тоді, скорившись Отцеві, Йому все віддасть, і буде Бог “всім у всьому”. Чи працюємо ми над тим, щоб ця слава осінила, охопила, пронизала нас, кожну людину навколо, все творіння?.. Станьмо ж на цей шлях побожного і трепетного творення, і такого, що радіє славі Божій та славі творіння, і станьмо разом з Богом будівничими вічності. Амінь.