Антимінс нашого храму (фото)

15 грудня 2019
На престолі нашого храму віднедавна лежіть новий антимінс, який спеціально наданий Івано-Богословській церкві митрополитом Київським та всієї України Епіфанієм. Без цієї святині не може звершуватись жодна Літургія. Про те, що таке антимінс читайте у нашому матеріалі.

Антимінсом називається особливий лляний чи шовковий плат, з відпечатаним на ньому зображенням покладеного до гробу Спасителя. По чотирьох кутах антимінса зображають символи євангелистів Мафія, Марка, Луки та Іоана: тільця, лева, людини та орла. Саме слово походить з грецької мови. Анти – перекладається, як замість, а місіон – стіл. Тобто, антимінс – це річ, яку використовують замість престолу.



Наявність освяченого антимінсу - обов’язкова умова звершення Божественної літургії. Зазвичай, складений антимінс зберігається на Престолі. В такому випадку від зовнішніх пошкоджень його зверху охороняє особливий лляний фрагмент матерії без жодних зображень, який називається ілітон (з грецької – пов’язка, обгортка ).
 
За своїм значенням антимінс тотожній самому престолу. Зазвичай, він освячується одночасно з престолом храму. Ближче до верхньої частини, у кожен антимінс заливається мішечок зі святими мощами. Чому це так?
 
Приблизно з п’ятого віку, після прийняття язичницьким світом християнства, наземні храми обов’язково вже мали своєрідні престоли з каменю чи дерева. У них, відповідно до древньої традиції, обов’язково покладались мощі святих – останки убитих за віру мучеників-християн. Так підкреслювався особливий містичний зв'язок між Церквою земною та Небесною. А далі, у зв’язку гоніннями на Церкву, з’явилася потреба в переносних престолах-антимінсах, куди теж вкладали частинки мощів святих угодників.
 
Цей звичай настільки став важливий і настільки вкоренився в Православній Церкві, що одним із своїх правил VII Вселенський Собор приділяє особливу увагу поклонінню святим мощам, а тих служителів, які наважаться освячувати храм без них, наказує відлучати від Церкви. Чимало богословів та церковних істориків у зв’язку з цим зауважують, що маючи таке чітке та категоричне правило, навряд чи християни за час гонінь наважувалися б звершувати Євхаристію не маючи у себе св.мощів. Так само й в подальшому, імператори та воєначальники, відправляючись у тривалі походи, брали з собою священиків, які на переносних престолах звершували для них служби. Так само заможні благочестиві люди, які мали можливість утримувати біля себе священиків, під час далеких подорожей часто хотіли мати можливість регулярного Причастя. Тож для всіх таких випадків і використовувались переносні престоли. 
 
У ІV-VIII століттях, під час гострої боротьби християн з єретиками, було чимало випадків, коли храми декілька разів змінювали своїх власників. Спочатку він міг належати православним, потім захоплений єретиками, а потім міг знову бути у власності православних. В такі ситуації було надзвичайно важливо знати напевне, хто саме освячував той чи інший престол: чи це був законний єпископ і чи освячення було звершене правильним, православним чином. Отже, у цей час з’явилася необхідність мати певний документ, видимий знак засвідчений печаткою та підписом православного єпископа. Таким знаком-документом і стали платки з матерії, закріплені або розміщені на престолі. Спочатку їх прибивали єпископи дерев’яними кілками або пришивали до сорочки престолу. Цей факт, безумовно свідчить про те, що на той час антимінс ще прямо не використовувались при богослужіннях, але будучи певним документом, засвідчували , що престол було правильно освячено законним архієреєм.
Згодом, а саме з VIII-X cт., у Візантії з’являється нова практика. У зв’язку з зростом кількості нових храмів, та величезної території імперії, особисте відвідування єпископами усіх храмів для освячення стало досить проблематичним. Тому, єпископи замість освячення нового престолу, стали освячували згадані уже єпископські грамоти, та вкладали в них частинки святих мощів. Так з церковного документу, маючи в собі вкладену святиню, антимінс стає предметом богослужбового культу. В особливі моменти Божественної літургії антимінс розгортається для звершення на ньому Пресвятої Євхаристії: священики «відкривають» його на літургії вірних, та складають після причастя.
 


В давнину священики самі виготовляли антимінси, та приносили архієреям для освячення. Зовнішній вигляд їх часто відрізнявся. Так на ньому могли зображуватись чотирикінцеві або восьми кінцеві хрести, іноді разом із знаряддями страти Спасителя. З XVII cт., почалось виготовлення однотипних антимінсів, на котрих типографським способом нанесено зображення Спасителя положеного до гробу. Така практика зберігається і до нашого часу. 
 
З духовної точки зору антимінс символізує собою Гріб Господній, котрому ми поклоняємось, як джерелу нашого вічного Життя з Богом. А те, що на одному престолі розміщено начебто інший престол, свідчить про те, що там невидимо присутній Сам Бог, який хоч і не відсторонений від Свого творіння, але не з’єднаний з ним в одне ціле.

прот.Євген Заплетнюк