Вшануємо славетного земляка

12 жовтня 2020
15 жовтня в нашому храмі апостола Любові відбудеться конференція, присвячена святителю Іоану Шанхайському й Сан-Франциському (Максимовичу). Звісно, це й наш український святий чудотворець, який народився на Слобожанщині, в молоді роки навчався і працював у Харкові. Тож разом з Предстоятелем ПЦУ Блаженнішим митрополитом Епіфанієм (завітає до нас у цей день), духовенством Харківщини, ХНУ ім.В.Каразіна і парафіянами храму вшануємо нашого славетного земляка.



У нашому храмі завжди вшановували пам'ять святителя Іоана (Максимовича), єпископа Шанхайського і Сан-Франциського. Його ікона займає в Іоанно-Богословській церкві почесне місце, і це не випадково. Саме на Харківщині він народився, тут навчався в університеті та сформувався як особистість.  На конференції 15 жовтня 2020 року поговоримо про нього більш докладно. Готуються доповіді наших парафіян.

Святитель Іоан Шанхайський і Сан-Францизький народився 4 червня 1896 року у родовому маєтку своїх батьків, містечку Адамівка Ізюмського повіту Харківської губернії  у відомій козацько-старшинській дворянській православній родині Максимовичів. При народженні отримав ім'я Михайло на честь архистратига Михаїла. 
  З цього роду вийшло чимало відомих діячів. Зокрема, його дядько  М. Максимович – перший ректор Київського університету. До цього ж роду належав і відомий церковний діяч XVIII століття митрополит святий Іоан Тобольський. Саме батьки змалечку сприяли духовному розвитку хлопця, який ріс надзвичайно релігійним. Максимовичі мали літню садибу в селі Гола Долина неподалік Святогорського монастиря і дуже часто відвідували служби Божі.

У 11 років Михайла відправили до Полтави в кадетський корпус (колись тут вчився його батько).  Він залишався тихим і релігійним, зовсім не був схожий на солдата. Втім, вчився хлопець дуже добре, всі предмети йому подобались, крім фізичної підготовки.
 Виразно характеризує майбутнього святителя такий випадок. У 13 років, коли він вчився в кадетському корпусі, під час урочистого маршу кадети проходили повз Успенський собор і Михайло перехрестився. Хлопці насміхалися з нього за це, а начальство покарало за «порушення порядку». Та згодом куратор корпуса не тільки зняв покарання, а й похвалив його за сміливість у вияві релігійних почувань.
Після закінчення Полтавського кадетського корпуса (1914) Михайло за внутрішнім покликом прагне  вступати до Київської духовної академії. Однак, батьки ( а він дуже шанував їх, і завжди був слухняним сином) наполягли, щоби він вступив на  юридичний факультет Харківського університету і здобув юридичну освіту. Після закінчення закладу молодий юрист (1918) служив у Харківському окружному суді. Головне ж те, що саме тут, в Україні, сформувалась духовна особистість владики.
Родина Максимовичів не сприймає жовтневу революцію й емігрує до Королівства Сербів, Хорватів і Словенців. Там  Михайло закінчив богословський факультет Бєлградського університету 1925 р. За спогадами сучасників, в цей час він дуже бідував, заробляв на життя продажем газет.  У 1924 році митрополит Антоній Храповицький, який був духовним наставником Михайла ще в Харкові, висвятив його в чтеці Троїцької церкви Бєлграда. У 1926 році був пострижений у чернецтво в Мільковському монастирі (своє церковне ім'я взяв на честь свого родича святителя Іоана Тобольського), був законовчителем у сербській гімназії в місті Велика Кікінда, викладачем і вихователем в духовній семінарії у місті Бітолі. З 1929 рокі – ієромонах. З червня 1934 року – єпископ Шанхайський. Хіротонію очолив митрополит Антоній, який тоді ж направив лист архієпископу Димитрію (Вознесенському), де писав: "Як мою душу, як моє серце посилаю до Вас Владику Єпископа Іоана. Ця маленька, слабка фізично людина, з вигляду майже як дитя - є дивом аскетичної стійкості і строгості".

Під час життя в Китаї здобув популярність як благодійник, був попечителем різноманітних філантропичних товариств. Організував для сиріт і дітей бідних батьків притулок в ім'я святителя Тихона Задонського: спочатку в ньому було вісім дітей, а потім - вже сотні (усього вихованцями притулку були близько 3,5 тисяч дітей). Єпископ сам підбирав хворих і голодуючих дітей на вулицях шанхайських нетрів і приводив їх до притулку. У життєписі владики Іоана сказано, що його улюбленцями були діти, яких він так охоче тримав при собі. Він завжди цікавився ними, екзаменував їх, посилав їм листівки і приносив подарунки. Він міг дивитися їм в очі по кілька хвилин тим теплим променистим світлом, що проникало у глибину душі. Цей погляд був незабутній. Тіло цього аскета було як висохла кора дерева (їв подвижник пізно увечері один раз на день і спав сидячи в кріслі), але кожен, хто зустрічався з ним поглядом, відчував себе найулюбленішою істотою на землі.



Багато уваги приділяв релігійній освіті, відвідував в'язниці, відвідував хворих у психіатричній лікарні. Вже в цей період отримали популярність численні випадки зцілення безнадійно хворих за його молитвами. Кожен день служив Літургію. За участю владики Іоана в Шанхаї були зведені кафедральний собор Пресвятої Богородиці «Споручниця грішних» та Свято-Миколаївська церква.
З 1946 - архієпископ, опікувався всіма парафіянами РПЦЗ в Китаї. У 1949 разом зі своєю паствою був евакуйований на острів Тубабао на Філіпинах. Служив там у таборі біженців. За молитвами владики потужні стихії жодного разу в цей час не руйнували острів.



 Домовився з американською владою про переселення  емігрантів з Тубабао в США.
З 1951 року - архієпископ Західно-Європейський з кафедрою спочатку в Парижі, потім в Брюселі. При ньому в єпархії було відновлено шанування західних святих нерозділеної церкви (тобто тих, що жили до розділення церков). Активно займався місіонерською діяльністю, взяв під свою опіку православні церкви у Франції та Нідерландах, заснував Голландську Православну церкву, сприяв підготовці місцевих священнослужителів, виданню богослужбової літератури французькою та голландською мовами. Також окормляв грецькі, арабські, болгарські та румунські православні парафії, надавши їм особливого статусу. Висвятив іспанського православного священика для Мадридської місії.
За часів його перебування єпархіальним архієреєм був споруджений храм в ім'я святого праведного Іова Багатостраждального в Брюсселі. За спогадами сучасників, у побуті владика був невибагливий: облачення носив з найдешевшої тканини, взувався в сандалі на босу ногу, а часто і зовсім ходив босий, яка б не була погода, віддаючи взуття жебракам.

Служіння  владики Іоана високо оцінювали не тільки православні віруючі, а й представники інших конфесій. Збереглась розповідь про те, як у Парижі католицький священик говорив своїй пастві, що і в сучасному світі є чудеса і святі, доказом чого є святий Іоан Босий - він мав на увазі владику Іоана.
В 1962 році переїхав до США. З 1963 - архієпископ Західно-Американський і Сан-Францизький. 

Кафедральний собор в Сан-Франциско був успішно добудований ще за життя архієпископа. У його крипті він був пізніше похований.
Помер 2 липгя / 19 червня 1966 року під час молитви у своїй келії під час відвідування Свято-Миколаївської парафії в Сіетлі з Курсько-Корінною чудотворною іконою Божої Матері.
 Після його смерті багато віруючих письмово підтвердили факти чудес, які були вчинені за молитвою владики Іоана.
2 липня 1994 року РПЦЗ причислила його до лику святих. Конференція у Харкові 15 жовтня 2020 року в нашому храмі планує звернутися до предстоятеля ПЦУ з тим, щоб владику Іоана включили також в календар святих і в нашій церкві.



Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.

Приватбанк
4149 4390 0091 7074
Маринчак В.А.

або

5169 3305 1630 1279
РГ ХРАМ СВЯТОГО ІОАНА БОГОСЛОВА