о.Дмитро Шаповалов про Слобожанського святого (відео)

 В Іоано-Богословському храмі відбулась конференція на честь владики Іоана Шанхайського і Сан-Францизького. Наші доповідачі розповіли про Слобожанського святителя, який тісно пов'язаний із Харковом. Ми будемо частинами викладати промови спікерів. Пропонуємо до вашої уваги виступ о.Дмитра Шаповалова.



Блаженнійший владико! Високопреосвященні і преосвященні владики, всечесні отці, дорогі брати і сестри!

Приблизно о цій порі, посеред осені 1957 року, до храму у Версалі зайшов молодий чоловік. Ранок звичайного робочого дня – людей у церкві дуже мало. Літургія наближалася до завершення. Служив ієрейським чином владика Іоан Максимович. Владика вийшов із чашею для причастя вірних. Однак не поспішав повертатися – пильно дивився на незнайомця. Лиш коли той заперечно похитав головою, архієрей поніс святі дари у вівтар.

Візитер був дуже здивований. 23-річний англіканин саме переживав етап духовних пошуків і приглядався до православ'я. Він уже знав, що приступити до причастя в РПЦЗ не так просто – слід молитовно підготуватися, висповідатися, отримати благословення, вистояти всю службу... А щоб із чашею в руках чекали на інославного, якого бачили вперше в житті та який зазирнув до храму під кінець літургії – це нонсенс!
Юний гість сприйняв це за знак: досить відкладати, період вагань завершено – потрібно діяти. Входити до православної церкви і приступати до євхаристії. Дуже скоро він так і зробив. Звали цього чоловіка Тімоті Вер. Нам він тепер більше відомий, як православний богослов, ієрарх Константинопольського патріархату, митрополит Діоклійський Калліст.
У книзі «Внутрішнє царство», де владика Калліст змальовує цей епізод, нічого не сказано про посмішку владики Іоана. Її в ту мить могло й не бути. Можливо, владика посміхнувся пізніше. Коли юнак став православним, прийняв монашество чи архієрейські свячення. Якщо владика Іоан умів бачити трохи більше, ніж інші, він мав усі підстави посміхнутися.

Як і в багатьох інших миттєвостях свого життя. Наприклад, коли чутка про його аскетичну звичку ходити босоніж дійшла до церковного керівництва. І нагорі погодилися, що подібне в західній держави ХХ сторіччя єпископу не дуже личить. Владиці Іоану повідомили: слід носити туфлі. Він і почав їх носити… в руках!
Без посмішки важко було слухати чимало історій, котрі розповідав 20 років тому священник УАПЦ в діаспорі Олександр Козакевич. Це один із вихованців і колишніх іподияконів владики Іоана. Він, живий свідок святості, привозив ікону святого до Харкова та ділився своїми спогадами. Не впевнений у точності деталей, але суть одного з них така: архієрею, котрий намагався постійно суворо постити і їсти дуже рідко і дуже мало, принесли обід. Келійник поставив підніс на стіл, виходив із келії і побажав російською: «Приятного аппетита!» А коли вже зачиняв двері, почув тихеньку репліку владики: «Болван! Я всю жизнь только и делаю, что борюсь с этим аппетитом!»…




У нас сьогодні не канонізаційний процес – він уже відбувся в РПЦЗ і Московському патріархаті. Ми зібралися для розмови про те, чи варто вшановувати святителя Іоана Максимовича в сучасній Православній церкві України. Ці епізоди я навів для ілюстрації деяких резонів «за», котрі здаються мені вартими уваги.
І перший серед них такий: владика Іоан – «живий» святий. Тобто це приклад святості, близький нам у часі. Досі є свідки, котрі його знали і можуть поділитися особистими спогадами. Зокрема, розповісти такі, не дуже «канонічні», дещо анекдотичні, але промовисто людяні історії. З котрих ми бачимо незвичні риси святого – не напівказкового релігійного супергероя далекого минулого, особистість якого практично стерлася за часом, пізнішими міфами і, вибачте за такий образ, позолотою німбу. А нашого сучасника, приклад якого свідчить: справжня святість можлива і в сьогоденні, православний аскетичний максимум досяжний дотепер! І це неможливо заперечити: є свідчення, є фотографії, є навіть кадри кінохроніки з богослужінь владики Іоана. Не так багато православних святих ми маємо можливість побачити на відео.
Причина друга: владика Іоан – «глобальний» святий. Знову ж-таки, не так багато православних святих за життя встигли побувати одразу на трьох континентах. Пожити у Східній та Західній Європі, Азії, Північній Америці. Всеохопність відображена в самому титулі святого – «архієпископ Шанхайський і Сан-Франциський». Географічно виходить «єпархія», «кафедральні» міста якої розділяють майже 10 тисяч кілометрів!



Але в нашу добу, коли кордони стають усе прозорішими, а мобільність дедалі вищою, потрібен молитовний захист мандрівникам і на такі відстані. А Іоан Максимович може виявитися, скажімо, не просто «покровителем» перельотів над Тихим океаном і Атлантикою, а й своєрідним духовним містком між Україною і світом – духівником, якого з повним правом можуть назвати «своїм» православні і в США, і в Китаї, і у Франції, і в Росії, і, зрозуміло, в Україні – на батьківщині святого.
Третій резон – місток між безкомпромісно суворою аскезою давнього монашества і цілком сучасним екуменічним процесом. Відмова від ліжка і свідомого відпочинку сном, критичний мінімум їжі, щоденні багатогодинні богослужіння та інші подвиги – це владика Іоан Максимович. Водночас просування канонізації у православ’ї двох десятків західних святих, часів іще нерозділеної церкви, серед яких, наприклад, популярний у молоді через день святого Патріка святитель Патрикій, просвітитель Ірландії – це теж владика Іоан Максимович. І прийняття під свій омофор Православної церкви Франції з її реставрованим галліканським обрядом (літургією Королівства Франків до Карла Великого), захист її унікальності від численних зазіхань – це також владика Іоан Максимович.
Він явив цінний приклад одночасної вірності власній традиції та величезної поваги й відкритості до традицій інших. Цілісність його підходу – той досвід, що має потенціал допомогти і в подальшому пізнанні Сходом і Заходом спільної спадщини та в пошуках порозуміння та форм єднання християн різних традицій.

Четвертий пункт: Іоан Максимович – «соціальний» святий. Його регулярні відвідини лікарень, створення дитячих центрів і шкіл, опіка над біженцями – це не тільки зразок діяльного служіння ближнім. Це ще й приклад християнської відповіді суспільству, котре чекає від церкви саме такої жертовності, співпричетності болям і цьогосвітнім проблемам знедолених, чекає гідних прикладів і орієнтирів, які б не словами, а вчинками здобували духовний і громадський авторитет. Це – ще одна актуальна причина згадувати святителя Іоана, молитися до нього, як «покровителя» волонтерської діяльності та соціальної допомоги.



Нарешті, п’ятий резон – це все ж таки українське походження владики Іоана. Його шляхетський рід Максимовичів-Васильковських дав святителя Іоана, митрополита Тобольського, козацьку старшину, котра підтримала гетьмана Івана Мазепу, генерального писаря при гетьманові Пилипі Орлику у вигнанні, чимало священиків, ще й першого ректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка – тоді Імператорського університету святого Володимира. Святий Іоан і сам встиг попрацювати в суді Української держави гетьмана Скоропадського – юнаком у Харкові після завершення університету.
Іоан Максимович любив свою батьківщину, захищав українців за кордоном. І хоч він жив у середовищах «білої» еміграції, серед сильних російських монархічних і подекуди шовіністичних ідей – я вважаю, що ми маємо вагомі підставі не віддавати його постать на відкуп російській пропаганді. Натомість є достатньо матеріалу для формування альтернативної візії життя святого Іоана Максимовича, саме як представника української духовної традиції.
І на завершення: Слобожанщина є порівняно молодим регіоном України. Сучасну історію наш край веде з XVII століття. В нас не так багато місцевих святих. А ми їх потребуємо. До того ж, офіційне церковне шанування святого Іоана на Харківщині почалося ще наприкінці 1990-х – і не з УПЦ Московського патріархату. А з українського православного середовища – місцевої єпархії УАПЦ. Згодом святого Іоана було внесено до місяцеслова всієї УАПЦ. Отже, традиція його шанування в Україні налічує понад два десятки років.
Невеличкий, але важливий для духовенства бонус: необхідні богослужбові матеріали є. Стихири, акафіст – перекладені українською мовою. Практична складова питання забезпечена: бери – і служи, все готово.
Тож, з огляду на наведені резони, я також долучаю свій скромний голос до прохання на адресу керівництва Православної церкви України щодо розгляду можливості внесення святителя Іоана, архієпископа Шанхайського і Сан-Франциського, Чудотворця, до офіційного синаксаря нашої церкви.
Дякую за увагу!

Дмитро Шаповалов, ієрей

Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.