Притча про милосердного самарянина

28 листопада 2020
Притча про милосердного самарянина була сказана Господом на пояснення одному законникові, який не розумів, що йому слід робити, щоб успадкувати вічне життя. На закінчення притчі Господь дав йому настанову: «Йди і ти роби так само». Ця настанова звернена до всього християнського світу і до кожного християнина зокрема.
 
Ось якийсь законовчитель устав, щоб його випробувати, та й каже: “Учителю, що мені робити, щоб вічне життя осягнути?”. А Ісус мовив до нього: “В законі що написано? Як там читаєш?” Озвався той і каже: “Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією твоєю душею і всією силою твоєю і всією думкою твоєю; а ближнього твого, як себе самого.” “Ти добре відповів”, сказав (Ісус), “роби це й будеш жити. «Та той, бажаючи себе самого виправдати, каже до Ісуса: “А хто мій ближній?” (Луки 10:25-37)
Бути ближнім – може означати “бути близько”, тобто - недалеко. З досвіду життя ми знаємо, що можна бути далеко тілом, але бути близько думками, почуттями, серцем. Подібно можна сказати: можна бути близьким фізично, але духовно далеким.
Ми всі знаємо, що іноді стоїш біля людини, вона тобі щось говорить, але насправді її не сприймаєш, серцем і думками знаходишся дуже далеко від неї. Ісус у притчі про Милосердного Самарянина розкриває значення духовної близькості, що може знищити навіть мури розбрату та ворожнечі, що віддаляють людину від людини.
Священик Старого Заповіту мав обов’язок від імені людей приносити жертви Богу. Мабуть він спішив, щоб виконати величний і святий обов’язок принести жертву. Мабуть це мав зробити і від імені цього бідолахи. Пройшов мимо, поспішаючи виконати свій обов’язок. Але хіба обов’язок може стати вище від життя людини? Хіба Бог не прийме твою жертву біля людини, що потребує? Хіба Бог не створив найперше людину? Отож, що краще: «Бути близьким» до якогось обов’язку, чи до людини? Хіба близькість до чогось може перекреслити близькості до життя людини?
Книжник - духовний наставник, тлумач Закону і Божого Слова. Хто ж, як не він знає, що життя дається один раз людині, і що Бог дає життя людині, показуючи свою любов, і кожен, хто нищить це життя, виступає проти самого Бога. Бути байдужим до людини, що втрачає життя – це також бажати її смерті. Виходить: мало “знати”, щоб “бути” ближнім?

У кожному випадку не знаємо правдивої причини: чому ж один і другий повівся так байдуже до бідолахи? Знаємо, що вони пішли своєю дорогою, залишивши свого «ближнього», зробивши з нього «чужого».
Ось бачимо, що бути близько до нього фізично, національно і релігійно не вистачає, бо насправді можна бути дуже далеко від людини. Його життя не стало частиною їхнього життя, їхнє серце не було близько серця іншого, який не став ближнім.
Самарянин інший. Треба підкреслити, що євреї дуже не любили самарян. Ворожнеча між двома народами передавалась з покоління в покоління. Дійшло до того, що один одного мали не зауважувати, тобто не говорити один з одним, і не допомагати. В цій історії всі переконання і закони ворожнечі рушаться під почуттям Любові і Милосердя.
Те, що вчинило чужинця найближчим до чужинця – це любов до життя іншої людини! Один про одного нічого не знали, не мали ніяких родинних, релігійних спільностей, можливо мало знали закон і традиції, але мали велику повагу до життя.
Самарянин не тільки врятував життя, але ще й потурбувався, щоб той юдей одужав. Це означає, що робив це добре діло із великого почуття Милосердя, а не з якихось інших причин (докори сумління, обов’язок, вигода, “маска” побути добреньким).
Кожне милосердя не приносить матеріального прибутку і вигоди. Це завжди є витрати, завжди є невигода.
Діло милосердя може робити із чистим серцем тільки той, хто матеріальність і вигоду ставить на друге місце, або й взагалі виключає. Такій людині дуже легко жертвувати свій час, свої кошти, свою вигоду на благо іншим.
Якщо ж ми не маємо радості творити Милосердя, значить ми ще далеко від царства Божого. Значить ми ще далеко від Спасіння. Значить інша людина, ще не є нашим ближнім, бо не є близько нас, тобто в нашому серці.

В уривку, представленому в Лк 10, 25 – 11, 13, знаходимо  саме ті характеристики, які на думку Ісуса повинен мати Його учень. Притчею про милосердного самарянина (10, 25 – 37), Ісус насамперед показує, що для Бога всі люди є однаково дорогі, та закликає всіх, які хочуть жити Божим життям (життям вічним), до любові ближнього без жодних обмежень та кордонів.
Сам текст Лк 10, 25 – 37 представляє добре продуману єдність двох частин (вв. 25 – 28 та 29 – 37). Кожна з частин починається  з питання, яке Ісусові  задає законовчитель: «Учителю, що мені робити, щоб вічне життя осягнути?» (в. 25); «А хто мій ближній?» (в. 29). Крім того, як цілість, цей уривок  відповідає формі «мідрашу» (євр. מִדְרָשׁ – тлумачення‎; частина усної Тори), який будується у відповідності до наступних принципів:
а). вступне запитання в тексті Писання (вв. 25 – 27; пор. Втор 6, 5; Лев 19, 18);
б). друге посилання на Писання (в. 28; пор. Лев 18, 5);
в). експозиція, найчастіше за допомогою притч, в якій розглядаються неправильно зрозумілі слова (в тексті Лк 10, 25 – 37 це πλησιον (ближній) у вв. 27, 29, 36 та ποιειν (робити, чинити) у вв. 28, 37а, 37б).
г). заключний текст або ремарка, яка відсилає до початку (в. 37).
Притча про милосердного самарянина (Лк 10, 29 – 37) є відповіддю Ісуса на запитання законовчителя. Кожний з основних персонажів, представляє більш широку групу чи клас людей до яких вони належать. Хоч самарянин надає тільки матеріальну допомогу, притча не виключає тлумачення і на духовному рівні. Ціль подорожі робить ще більш огидною поведінку священика та левіта: якщо по дорозі в Єрусалим вони мусіли зберігати ритуальну чистоту, й це бодай трохи могло служити їм оправданням (оскільки подорожній виглядав мертвий, тобто нечистий з ритуальної точки зору), вони не мали подібної причини, після того як виконали всі обряди, та верталися з Єрусалиму. Таким чином священик та левіт відіграють роль негативного прикладу, а самарянин перетворюється в шокуючий контрприклад. В сучасній культурі слово «самарянин» стало синонімом гуманіста, й тому вже не так легко собі уявити, наскільки драматичний переворот традиційних очікувань був здійснений у цій притчі.
«Самарянин змилосердився» (Лк 10, 33). Дієсловоσπλαγχνιζομαι – splanhnidzomai – змилосердився, в Луки окрім цього уривку, вживається тільки в притчі про Милосердного батька (та двох Його блудних синів: Лк 15, 20). Розуміння його глибшого значення важливе з двох причин:
а).  означає найвищий ступінь солідарності з потребуючою особою;
б). форма та стан дієслова, які вжиті в грецькому оригіналі (аорист в пасивному стані третьої особи однини – т. зв. passivum divinum)  вказують на Бога як на підмет дії. Лука тим самим в особі самарянина вбачає Ісуса, який прийшов щоб зцілити наші рани.
Рівно ж текст в Лк 10, 25 – 37 є важливим уривком про етику учня Ісуса. Учень, є той хто любить Бога насамперед в іншій людині.
Кілька наступних висновків є цілком очевидними:
 на прикладі священика та левіта ми переконуємося, що релігійний статус та обізнаність в "законах" не служать оправданням (спасінням) для людини, якщо в неї не має любові;
на прикладі самарянина ми бачимо, як важливо виявляти спів страждання  до тих хто цього потребує, не залежно від етнічних чи релігійних бар’єрів, які нас розділяють;
на прикладі людини, яка лежала край дороги, ми бачимо, що й ворог може виявитися ближнім;
в Ісусі з нами є Бог. Він прийшов у світ щоб зцілити рани всіх тих, «які лежать край дороги». Щоб це як найкраще та як найшвидше зреалізувати, Він потребує нас, щоб ми вже сьогодні вийшли з відвагою на цю дорогу, й тоді Він як  Голова Тіла, яким є Церква,  діятиме через нас.



Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.

Приватбанк
4149 4390 0091 7074
Маринчак В.А.

або

5169 3305 1630 1279
РГ ХРАМ СВЯТОГО ІОАНА БОГОСЛОВА