Апостол євангеліст Матей

29 листопада 2020
29 листопада Православна Церква віддає честь пам'яті апостола і євангелиста Матея. Після прийняття Святого Духа він перший від усіх написав гебрейською мовою Євангеліє до тих, що від юдеїв вірували.

Єдиний безгрішний, Син Божий і Бог, Котрий у людському подіб'ї прийшов спасти грішних людей, Той у Капернаумі був і, йдучи звідтіля, побачив чоловіка, що сидів на митниці, званого Матеєм, і сказав йому: "Іди за мною!" Почув про це митар не лише тілесними, але й сердечними вухами, відтак від митниці встав і, все покинувши, пішов за Христом. Увійшов Христос у дім його, й учинив Матей йому пригощення. Зібралися до Матея сусіди його, і друзі, і численні знайомі, митарі і грішники, і возлягли із Ісусом та учнями Його. Там-таки нагодилися бути фарисеї із книжниками, вони, побачивши Господа, що не гордує грішниками, але з ними вкупі возлягає, "сказали до учнів Його: "Чому то Вчитель ваш їсть і п'є із митниками та із грішниками?" А Господь це почув та й сказав: "Лікаря не потребують здорові, а слабі ... Я не прийшов кликати праведних, але грішників до покаяння". Відтоді святий Матей був учнем і наслідувачем Христовим і сподобився бути пошанованим поміж дванадцятьох апостолів. Цей святий Матей сином був Алфеєвим, брат же Якова Алфеєвого; від інших же євангелистів названий Левій Алфеїв; вони-бо у своїх благовістях заради честі апостольської намагалися покрити його попереднє митарське життя, назвавши його мало кому відомим ім'ям: Левій Алфеїв. Святий же Матей у своєму Євангелії сам про себе пише, від великого смирення робить усім відомим ім'я своє, Матеєм себе називаючи і ніби перед усім світом про колишнє своє гріховне життя сповідаючись, щоб інші грішники мали образ його смиренного покаяння і також зверталися до Господа і щоб не соромилися сповідати гріхи свої.

Після прийняття Святого Духа святий Матей перший од усіх написав гебрейською мовою Євангеліє до тих, що від юдеїв вірували, — сталося то по восьми літах Господнього вознесіння, — і проповідував те Євангеліє багатьом країнам: пройшов-бо Парти та Міди, благовістячи Христа; і всю Ефіопію, на яку йому впав жеребок, обійшов і світлом розуму святого Євангелія просвітив. Нарешті, Духом Святим настановлений, прийшов у землю Антропофагитську, де народ темноподібний і звіроноровний, та в місто, назване Мирмени, зайшов, де, певну кількість душ навернувши, поставив їм єпископом Платона, наслідувача свого, і, малу церкву збудувавши, сам зійшов на близьку гору і пробував на ній у пості, молячись старанно Богові щодо навернення невірного того роду. Явився ж йому Господь ув образі прегарного юнака, який мав у правиці своїй палицю, і, мир віддавши апостолові, протяг правицю, віддаючи йому палицю і повеліваючи зійти з гори і поставити її при дверях збудованої церкви. "Закоріниться, — сказав, — і виросте в дерево високо моєю силою, принесе-бо дерево те численний плід, великістю і солодкістю який перевищуватиме всі інші садові плоди, а від кореня витече джерело чистої води; коли в ній хто із антропофагів умиється, то візьме красу до свого обиччя, а коли плоду того покуштує, то звіриний норов відкладе, добрими й покірливими людьми будуть". Матей же взяв палицю від Господньої руки, зійшов із гори і пішов у місто учинити повелене. Князь же міста того, на ймення Фулвіян, мав жінку і сина, мучених од бісів, — ті, зустрівши в дорозі апостола, волали на нього дикими і розпусними голосами, страшачи його і говорячи: "Хто тебе послав сюди із палицею тією на пагубу нашу?" Він-бо поклав заборону духам нечистим і прогнав їх, а зцілені поклонилися апостолу й покірливо за ним пішли. Довідався про прихід його єпископ Платон, зустрів його із клиром, і зайшов у місто, і, до церкви наблизившись, учинив, як йому було повелено: посадив дану йому від Господа палицю — і тоді перед усіма палиця виросла у велике дерево, яке багатолисте гілля випустило, і плоди на ньому вельми гарні, великі й солодкі з'явилися, і джерело води від коренів витекло. Всі ж, що на те дивилися, чудувалися, бо ціле місто на таке чудо зійшлося, і куштували від дерева того солодких плодів та чисту воду пили, а святий апостол Матей, на високому місці стоячи, слово Боже зібраним людям проповідував їхньою мовою, і тоді всі повірили в Господа, і хрестив їх апостол у чудотворному тому джерелі: спершу зцілену від лукавого духа князеву жінку із сином її хрестив, тоді весь народ, що повірив у Христа. І всі, що хрестилися, антропофаги, за словом Господнім, виходили від води доброліпні лицем та світлі. Не тільки тілесне, але й душевне убілення та красу діставали, старого відкидаючи ефіопа, в нову ж людину — Христа — одягаючись. Довідався про те князь, спершу звеселився щодо зцілення жінки та сина, а тоді науськав його біс — і розгнівався на апостола, бо весь народ до нього приходив, покидаючи богів, і намислив погубити його. Явився відтак до апостола тієї ночі Спас, повеліваючи йому дерзати й обіцяючи йому бути із ним у скорботі, що надходить.
Настав ранок, і до апостола, який у церкві співав із вірними Божу хвалу, послав князь чотирьох воїнів, щоб схопили його. Тих-бо, як тільки дійшли до Господнього храму, охопила пітьма, і ледве змогли назад повернутися. Коли ж їх спитали, пощо не привели Матея, відповіли: "Голос його в бесіді чули, але побачити його і схопити не змогли". Розгнівався князь, послав багатьох воїнів зі зброєю, повеліваючи, щоб примусом привели апостола. А коли б хто супротивився, забороняючи схопити його, того мечем нехай уб'ють, — але й ті марно ходили. Бо коли наблизилися до храму, світло небесне обхопило апостола, що не могли вони на нього дивитися, страхом наповнилися і, кинувши зброю, втекли і розповіли князю, що сталося. Вельми роз'ярився князь, прийшов з усією множністю слуг своїх, бажаючи сам схопити апостола, і, коли до нього наблизився, раптово осліп і, шукаючи, блукав. Почав, отож, молити апостола, щоб простив йому гріха і щоб просвітив осліплені очі його. Апостол же, учинивши хресне знамення на очах князевих, прозріння йому дарував. Прозрів-бо князь тілесними очима, але не душевними — осліпила-бо його злоба, і таке чудо не Божій силі, але волхвуванню причислив. Узяв-бо за руку апостола і повів його до палат своїх, ніби пошанувати хотів, на серці ж лукаве помишляючи: щоб Господнього апостола вогнем спалити, як волхва. Апостол же, провидячи таємниці серця його і помисли лукаві розуміючи, викрив князя, кажучи: "Мучителю улесний, доки не завершиш свого діла, що на мене ти замислив, чини, що сатана вклав у серце твоє. Я ж, як це мене бачиш, готовий усе терпіти за Бога мого". Князь же повелів воїнам схопити святого Матея і, на землі горілиць поклавши, простягти, а руки й ноги міцно до землі пригвоздити. Коли ж це вчинили, зібрали слуги безліч лоззя та хмизу за повелінням мучителевим, принесли також смолу та сірку і, все те на святого Матея поклавши, запалили. Зайнявся вогонь великим полум'ям, і всі гадали, що Христовий апостол уже згорів, але раптово вогонь той у холод, а полум'я в росу перетворилося, і святий Матей віднайшовся живий і славив Бога. Побачив це все народ, жахнувся із такого чуда і похвалив апостолового Бога. Князь же більше ярився, не бажаючи пізнати Божу силу, що зберегла живим та неушкодженим од вогню проповідника Христового, але промовляв на праведного беззаконня, волхвом його називаючи. "Волхвуванням, — каже, — загасив вогонь і живий од нього залишився". Тоді повелів більше зібрати дров, і лоззя, і хмизу та й, поклавши на нього, запалити, зверху ж смолою поливати. Приніс і богів своїх золотих, числом дванадцять, та й поставив їх навколо вогню, закликаючи їх у поміч, аби їхньою силою Матей не збавився від полум'я, але щоб згорів у попіл. Апостол же у полум'ї молився Господу сил, щоб показав непереможну свою силу і явив неміч богів язичницьких та й посоромив тих, що на них сподівалися. І раптово полум'я вогненне із жахливим громом кинулося на золотих ідолів, і розтопилися ідоли від вогню, наче віск, ще й багато невірних, що довкола стояло, опалилося. А від розтоплених ідолів вийшла подоба вогненного змія і ганялася за князем, бажаючи йому зашкодити, що не міг він утекти й позбутися того страху, доки не закликав із смиренним молінням до апостола, щоб збавив його від тієї біди. Апостол же поклав вогню заборону, і тоді полум'я загасло, а подоба вогненного змія зникла. І вже бажав князь із честю вивести святого із вогню, але той, останню учинивши молитву, віддав у руки Господу свою душу. Тоді князь повелів принести золоте ложе і на ньому покласти чесне, не пошкоджене від вогню апостолове тіло і, багатоцінними одежами обвивши, взяв на рамена із своїми вельможами і вніс до палат своїх. Але, ще недосконалу маючи віру, повелів скувати залізного ковчега і вкласти до нього тіло святого апостола, оливом звідусюди добре закріпивши, і вкинув до моря, кажучи до своїх бояр: "Коли той, що зберіг Матея цілим од вогню, збереже його також од водного потоплення, то воістину є той Бог єдиний і Йому маємо кланятися, покинувши усіх богів наших, які не могли себе збавити від вогненного спалення".



Коли ж був укинений у море ковчег той залізний із чесними мощами, явився святий уночі єпископові Платону, кажучи: "Завтра іди на морський берег, що зі східного боку княжого палацу, і там візьми мощі мої, винесені на сушу". Єпископ же встав, пішов із багатьма вірними до моря на вказане місце і знайшов залізного ковчега із мощами святого апостола Матея, як у видінні йому було звіщено. Довідався про це князь і прибув із боярами своїми, і тоді справді повірив у Господа нашого Ісуса Христа, велеголосно сповідуючи, що Він єдиний є істинний Бог, котрий раба свого Матея як від вогню в житті, так і від води по смерті вберіг цілим. Припав же до апостольського ковчега, просячи прощення у святого за свої щодо нього прогрішення і щиро бажаючи хреститися. Єпископ же Платон, побачивши князеву віру і старанне моління, оголосив його, достатньо навчив та й повелів йому ввійти у воду хрещення. Коли ж поклав руку свою на голову і захотів назвати ім'я його, тоді надійшов голос із висоти, який сказав: "Не Фульвіяном, а Матеєм назви його". І так князь прийняв у хрещенні апостолове ім'я і подбав, щоб стати наслідувачем і діл апостольських. Невдовзі ж княження своє іншому вручив, а сам відкинувся марноти світу і віддався молитві в церкві Божій і сподобився від святого єпископа Платона пресвітерського сану. Після трьох літ помер єпископ: тоді явився до того пресвітера Матея, який залишив княження, у видінні апостол Матей і переконував його прийняти після блаженного Платона єпископського престола. Прийняв, отож, єпископство новий Матей, добре у благовісті Христовому потрудився і, багатьох од ідолопоклонства відвернувши, до Бога привів, відтак до Нього і сам, достатні літа боговгодно проживши, перейшов і зі святим Матеєм-євангелистом став перед престолом Божим, молить про нас, щоб і ми були наслідниками Божого престолу навіки. Амінь.
Згідно "Житія святих" Димитрія Туптала (Ростовського).

Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.

Приватбанк
4149 4390 0091 7074
Маринчак В.А.

або

5169 3305 1630 1279
РГ ХРАМ СВЯТОГО ІОАНА БОГОСЛОВА