Притча про званих на вечерю

19 грудня 2020
Недільне євангельське читання завершується дуже страшними словами: «Багато покликаних, але мало вибраних». Господь, Який створив світ для того, щоб поділитися з ним вічною, Божественної радістю, зустрічається в цьому світі з холодним відмовою. Притча про званих на вечерю – ще один іспит нашого сумління.

Він закликає всіх - але вибір залежить від нас. Він усіх створив любов'ю для радості і вічного життя - але ми повинні відповісти на любов любов'ю і увійти в радість, яку нам пропонує Господь. І картина з сьогоднішнього Євангелії проста і так точно описує всі стани нашої душі, всі причини, за якими нам немає часу на Бога, до вічності немає інтересу.

Господь приготував бенкет віри, бенкет вічності, бенкет любові, і посилає Він за тими, яких Він давно попередив, що буде такий бенкет і щоб були готові до нього. Один відповідає: я купив клаптик землі, мені треба його оглянути, мені потрібно опанувати ним; адже земля - моя батьківщина; на землі я народився, на землі живу, в землю ж ляжу кістми, як мені не подбати про те, щоб хоч якийсь клаптик цієї землі був мій? Небо - Боже, а земля нехай буде моя... Хіба ми не так чинимо, хіба і ми не намагаємося вкоренитися на землі так, щоб вже ніщо нас не похитнуло, так забезпечити себе землею і на землі? І думаємо, що ось-ось забезпечимо себе; що прийде час, коли все земне буде зроблено, і тоді буде час подумати про Бога.

Але тут ми чуємо і другий приклад, який нам дає Господь: Він направив Своїх слуг до інших запрошених, а ті відповіли: ми купили п'ять пар волів, нам треба їх випробувати, - у нас є завдання на землі, у нас є робота, ми не можемо залишатися без діла; мало належати землі - треба принести плід, треба за собою залишити слід. Нам ніколи бенкетувати в Царстві Божому, воно занадто рано приходить зі своїм закликом до вічного життя, до споглядання Бога, до радості взаємної любові, - треба на землі щось ще закінчити... А коли все буде зроблено, коли залишаться для Бога тільки жалюгідні залишки людського розуму, тіла, сил, здібностей, тоді нехай те, що залишиться від землі, Він Собі бере; але зараз справа йде про землю - рідний, своєї, яка плід приносить, на якій треба залишити вічний слід: неначе щось залишиться від нас через одне-друге десятиліття після нашої смерті!

І до третіх посилає Господь, і ці Йому відповідають: в наше життя увійшла земна любов; я одружився, - невже мені відриватися від цієї любові, щоб вступити в царство іншої любові?.. Так, небесна любов просторіша, глибше охоплює всіх; але я не хочу цієї всеосяжної любові, я хочу особистої ласки, я хочу одну людину любити так, щоб ніхто і ніщо на землі не значило б стільки, скільки значить для мене ця людина. Мені ніколи тепер вступати в вічні чертоги: там любов безмежна, всеосяжна, вічна, Божа, - а тут любов за масштабом мого людського серця: залиш мене, Господи, насолодитися моєї земної любов'ю, і коли нічого більше не залишиться, тоді прийми мене у палати твоєї любові...

І ми так чинимо: на землі ми знаходимо собі таку невідкладну працю, що для Божого діла, для життя з Богом часу немає. І ми таку любов знаходимо собі на землі, що до Божої любові немає діла. "Ось прийде смерть - тоді встигнемо": це та ж відповідь на Божу любов. Христос каже: Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я заспокою вас... Все дам, любов дам: зустрінетеся ви, люди Божий, лицем до лиця, - не так, як на землі, мрячно один одного бачачи, не розуміючи один одного, дивуючись, ранячи один іншого. Встанете в Царстві Божому - і все буде прозоро: і розуміння розуму, і ведення серця, і прагнення волі, і любов: все буде, як кришталь, прозоро... А ми відповідаємо: Ні, Господи, на це буде свій час: дай вичерпати землю, на якій ми живемо... І черпаємо, і живемо, і закінчується тим, що за словом Божим у Старому Завіті, давши нам все, що вона тільки могла дати, земля назад бере все, що вона сама дала і що Господь дав: ти земля, і в землю повернешся... І тоді куплене поле виявляється могильним полем, тоді праця, яка нас відірвала від Бога, від живих відносин з людьми, від живих відносин з Богом, розсіюється навіть і в пам'яті людей; тоді земна любов, яка здавалася так велика, представляється нам, коли ми встанемо у вічності, вузькою тюремної келією... Але заради всього цього ми сказали Богу: Ні! Чи не Тебе, Господи, - ми хочемо пережити землю, працю, земну любов до кінця!..

Мало обраних не тому, що Бог суворо вибирає, не тому, що Він мало кого знаходить гідним Себе, а тому, що мало хто знаходить Бога гідним того, щоб поступитися клаптиком землі, годиною праці, миттю ласки... Багато покликаних, - все ми покликані: хто ж з нас відгукнеться? Досить на любов відповісти любов'ю, щоб увійти в бенкет вічності, в життя. Невже ми не відповімо на Божу любов одним словом: Люблю Тебе, Господи!.. Амінь.

 Митрополит Антоній Сурожський

Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.

Приватбанк
4149 4390 0091 7074
Маринчак В.А.

або

5169 3305 1630 1279
РГ ХРАМ СВЯТОГО ІОАНА БОГОСЛОВА