З думками про Сергія Радонезького

18 липня 2020
18 липня Церква відзначає знайдення чесних мощей преподобного Сергія Радонезького. У нашому храмі також є ікона цьому святому, біля якої парафіяни часто просять Бога про допомогу при навчанні. Згадаємо сьогодні життя преподобного, який з першого до останнього подиху шукав єднання з Господом.
 
Моноголо-татарське ярмо зруйнувало не тільки державне і культурне життя древньої Русі, але призупинило, причому надовго, її духовне життя. Батий знищив багато монастирів; деякі з них відновлювалися з часом (як, скажімо, Києво – Печерська Лавра). Єдиною, канонізованою Церквою, формою святості в цей час була святість суспільного подвигу (князівська), інколи – святительська (єпископська). Тоді головну роль, в духовному плані, беруть так звані монахи – пустинно жителі. Засновником такого способу життя вважається преподобний Сергій Радонежський. Він народився о 1314 р. в околиці Ростову Великого. Ще до народження преподобний був відзначений особливим (Божим) знаком: коли його мати, бувши вагітною, пребувала на Літургії, то преподобний в утробі матері тричі голосно крикнув (під час читання Євангелії, перед «Херувимською»…, і в момент виголошення «Святе є Святим…»). При хрещенні його назвали Варфоломієм; і мав він двох старших братів. У віці 7 років батьки віддали хлопця в школу. Наука йому не вдавалась аж до моменту зустрічі з одним старцем. Той помолився і благословив малого Варфоломія. Прийшовши разом з юнаком додому, він сказав батькам, що їхня дитина стане великим перед Богом і перед людьми.

Вже з 12 років Варфоломій вів аскетичне життя: у середу і п’ятницю не їв нічого, а у інші дні – хліб і воду. Часто ходив до церкви молитися, а також цілі ночі проводив у своїй кімнаті.

Коли Варфоломієві виповнилось 15 років, він з батьками змушений був переїхати з Ростова у глухе містечко Радонеж (через політичні події), Московської обл., 54 км. від Москви і 14 км. Від майбутнього Троїцького Монастиря.
У 20- ти річному віці преподобний захотів постригтися в монахи, але батьки просили його зачекати до їхньої смерті, бо їм потрібна опіка, оскільки два старші брати вже одружилися і жили окремо.

Після смерті батьків (Кирила та Марії), які перед смертю прийняли постриг у Хотьковському монастирі (у цьому монастирі також прийняв постриг його брат Стефан, коли став вдівцем), Варфоломій приступив до здійснення свого задуму. Він не пішов у ніякий із існуючих монастирів, а взявши свого брата Стефана, рушив у пустиню (ліс), щоби там нести подвиг відлюдного монаршого життя.
Втім у Стефана не вистачило сил продовжувати тут життя і він, залишивши брата, їде у Москву в Богоявленський монастир. Тепер Варфоломій залишився на одинці з ведмедями, вовками, лисицями і іншими звірами, а також із нічними страхіттями лісової ночі. Одразу після відходу брата у 1337 р. Варфоломій розшукав ієромонаха Митрофана і прийняв від нього постриг з ім’ям Сергій. І так у повному усамітненні, маючи Євангеліє і Псалтир, та обробляючи невеликий шматок землі, преподобний Сергій провів декілька років. За цей час до нього навіть привикли деякі дикі звірі. Так до святого часто приходив ведмідь, розраховуючи на якусь частку їжі від преподобного. Сергій давав йому половину свого хліба.
Проходив час, і слава про преподобного Сергія рознеслася по всій окрузі. Тоді до нього почали приходити монахи, котрі хотіли розділити з ним цей подвиг «пустинножительства». Святий усіх їх приймав. Так почався Сергіїв монастир, якому судилося стати знаменитою Троїцькою Лаврою.
Коли вже було 12 монахів, то виникла потреба у обранні ігумена. Звичайно всі хотіли бачити ігуменом Сергія, але він відмовився і запросив на цю посаду Ієромонаха Митрофана, який через рік помер і питання ігуменства відкрилося знову. Тоді вже Сергій погодився і став ігуменом. Це відбулося 1344 р., коли преподобному виповнилося 30 р. Тоді ж преподобного Сергія рукоположили у священики, щоб він міг відправляти Літургію.
Вже на самому початку існування монастиря Сергій зіткнувся з проблемою нестачі харчів. Але завдяки великій надії на Бога, монахи завжди долали такі проблеми. Вже через 10 років цей монастир був оточений з усіх боків людськими будинками. Сусіди допомагали монастирю всім чим могли; тоді – то і почалась розбудова великої Троїцької Лаври.
Преподобний Сергій так само як і преподобний Феодосій теж дбав про створення хорошої бібліотеки, носив найпростішу одежу, працював разом з усіма монахами. Смиренню його і милосердю, за описом життєпис ця монаха Єпіфанія, не було меж. Він заснував при Лаврі дім для подорожніх, де знаходили притулок дуже багато бідних і хворих людей.
Бог наділив його даром чудотворіння, пророцтва і «бачення на далекій відстані». Крім цих дарів Господь сподобив його деяких видінь, які з дозволу Божого були засвідченні трьома його учнями: Симоном, Ісаакієм та Міхеєм.
Коли, одного разу, Сергій служив Літургію із своїм братом Стефаном і племінником Феодором, у церкві також знаходився і монах Ісаакій. Раптом Ісаакій крім тих, хто служили, побачив четвертого чоловіка, одітого у сяючі ризи. Дещо пізніше на запитання про це преподобний Сергій відповів Ісаакію, що це був ангел, який постійно служить із ним – недостойним та просив Ісаакія нікому не розповідати про це аж до смерті Сергія.

Одного разу йому явились Мати Божа з апостолами Петром та Іоанном і сказала, що почуті молитви Сергія і Вона буде охороняти монастир і не залишить його без опіки. Це бачив також його келійник Міхей.
У 1392 р. преподобний Сергій отримав одкровення про те, що він помре через 6 місяців; і 25 вересня 1392 р. після 55-ти років монашого життя у віці 78 р. преподобний помер. Вже скоро після його смерті, преподобного Сергія стали шанувати за святого. Тридцять років тіло преподобного лежало в землі і ось 18 липня 1422 р. його нетлінні мощі було положено в раку, де залишались більше ніж 5 ст. У 1919 р. Троїцька Лавра була закрита і мощі преподобного Сергія забрали у Московський музей, де вони залишались до закінчення Другої Світової Війни. По її закінченні мощі перевезли назад у Троїцьку – Сергієву Лавру, де вони залишаються до сьогодні. Цікаво, що преподобний Сергій, як і преподобний Феодосій Печерський, визнаний святим також і Римською Церквою. Отже, згадаємо його сьогодні з молитвами: Святий преподобний отче Сергію, моли Бога за нас.

Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.

Приватбанк
4149 4390 0091 7074
Маринчак В.А.

або

5169 3305 1630 1279
РГ ХРАМ СВЯТОГО ІОАНА БОГОСЛОВА