Успіння Пресвятої Богородиці

27 серпня 2018
28 серпня ми відзначаємо останнє в цьому церковному році Двунадесяте свято.
Церква називає кончину Божої Матері не смертю, а Успінням – мирним сном, заспокоєнням. І не тільки не сумує, не плаче над Її труною, але тріумфує та співає радісні пісні Її відходу.
 
Гріб Пресвятої Богородиці – двері к Царству Небесному – таїть багато невимовної радості для християнина. Він незаперечно обіцяє і нам безсмертя душі і нетлінність тіла, долаючи в нас страх смерті.
Напередодні Успіння Пречистій Богородиці явився Архангел Гавриїл – Її Янгол – з гілкою пальми в руці і сказав, що скоро Господь візьме Марію до Себе. Гілка пальми – це символ перемоги. Бо Пречиста Діва – єдина з людей, хто зберіг повну чистоту душі і тіла, хто ніколи не зрадив Бога жодною думкою, жодним порухом серця.
Апостоли, учні Христа, дізнавшись про близьку розлуку, були охоплені глибокою скорботою. Але Діва Марія втішала їх, обіцяючи, що смерть не розлучить їх, що по смерті Вона буде до них ще ближче. В день Успіння апостоли зібралися біля Її одра. Раптом вони побачили Христа, який взяв на руки душу Своєї Матері. Колись Богородиця носила біля грудей Христа-немовлятка, а тепер Син і Бог возносив Її душу в Вічне Царство, із земного Єрусалима в Єрусалим Небесний. Зі співами гімнів та псалмів понесли апостоли труну з тілом Божої Матері через Єрусалим в Гефсиманський сад. Вони поховали Її біля могили батьків – святих і праведних Іакима і Анни.
Коли сідає сонце і дарує землі своє останнє м'яке світло, нібито прощаючись з нею, то почуття глибокої тиші і миру охоплює серце.
Так колись святий патріарх Єрусалимський Софроній в роздумах сидів на вершині гори Сіон. Мусульмани, розбивши візантійський гарнізон, наближалися до Святого Міста. Але вечір був тихий і спокійний. Останні проміні сонця фарбували небо у всі кольори веселки. В ці хвилини патріарх відчув таке глибоке почуття неземного спокою, відчув подих вічності, нібито час з його стражданнями і війнами зупинився. Він написав на пергаменті слова, які вилилися з його серця: Світе Тихий, Святої Слави… Цей безсмертний гімн ми співаємо під час кожної вечірньої.
Успіння Божої Матері подібне до прощання сонця з землею. А сам день став великим святом Православної Церкви. Смерть стала святом. Саме слово «успіння» значить тихий сон, заспокоєння від земних турбот і смутку, а після – пробудження в вічну радість, в вічний день.
Смерть висвітлює глибини душі, потаємні місця людського серця, де в підсвідомості зберігається нібито закодований запис всього її життя, її слів і вчинків, бажань і таємних помислів. Нічого не минається без сліду.
Під час Хресних страждань, звертаючись до Діви Марії та апостола Іоанна Богослова, Христос сказав: Це, Син Твій, це Мати Твоя! (Ін. 19:26-27). Екзегети бачать в цьому таємничий зміст: всиновлення Божою Матір'ю всіх християн в образі Іоанна Богослова.
В Діві Марії християни знайшли Небесну Мати. Її серце, розширене стражданнями, охопило своєю любов'ю цілий світ. Таємниця Божої Матері – це таємниця любові.
Більшість з чудотворних ікон – це ікони Пресвятої Богородиці. Це видимий знак Її невидимої присутності. На іконі «Розчулення» Її обличчя чисте, майже дитяче. На іконі «Кипрська» вона царствено прекрасна. На іконі «Семистрільна» Діва Марія зображена з сімома клинками, що пронизують Її груди, а на обличчі Її – покора волі Божій. На іконі «Вогневидна» Вона занурена в молитву, а Її огортає полум'я благодаті.
Як дитя називає свою мати найніжнішими іменами, так і християни висловили свою любов до Божої Матері в назвах ікон: «Усіх скорботних Радість», «Втамуй мій смуток», «Запоручниця грішних», «Пом'якшення злих сердець», «Відрада» («Втіха»), «Державна», «Нерушима Стіна». А преподобний Серафим Саровський назвав Діву Марію «Радістю всіх радостей»
Божа Матір з нами, Вона не залишить нас, допоки сонце не відвернеться від сповненої стражданнями та сльозами землі.
Тропар, гл. 1: 
В родинах зберегла Ти дівоцтво, а після успіння не покинула світу, Богородице; перейшла Ти до життя, бувши Матір’ю Життя, і молитвами Твоїми визволяєш од смерти душі наші.

Кондак, гл. 2: 
У молитвах невсипущу Богородицю і в заступництві незмінну надію гроб і смерть не вдержали; бо, як Матір життя, переніс її до життя Той, Хто вселився в утробу вічнодівственну.

Задостойник:
Ангели, успіння Пречистої бачучи, здивувалися, як то Діва сходить від землі на небо.
Перемагаються закони природи в Тобі, Діво чиста: при родинах зберігається дівство, а життя єднається з смертю; по родинах Діва і по смерті жива, спасаєш Ти завжди, Богородице, насліддя Твоє.

Величання:
Величаємо Тебе, пренепорочная Мати Христа Бога нашого, і всехвальне славимо успіння Твоє