День Віри, Надії, Любові та їх матері Софії

29 вересня 2017
У сучасному світі, де панує зрада, безпринципність і культ споживацтва, історія про трьох дівчинок, яким було 9, 10 та 12 років може показатися дивною і навіть незрозумілою. Але тим-то й відрізняється християнин від звичайних людей, що він розуміє сенс жертовності, а мужність і готовність їти на смерть для нього не просто
красиві слова.
 
Поширення християнської віри між язичниками викликало переслідування християн з боку римських язичницьких імператорів. Прихильники поганства переконували правителів, нібито християни – вороги держави, імператорів і всіх людей. Гоніння християн були такі жорстокі, що важко піддаються опису, вони зазнавали неймовірних мук.
Сучасник тих подій, відомий християнський письменник і учитель філософії з Нікомидії Лактацій писав: «Якби я був стоустим і мав залізні груди, то й тоді я не міг би перелічити усіх видів тортур, яких зазнали віруючі».
Святий Димитрій (Туптало) у «Житіях Святих» описує надзвичайно великий духовний подвиг та самопожертву Богові чотирьох дуже шанованих Церквою мучениць, пам’ять яких ми вшановуємо сьогодні 30 вересня – Віри, Надії, Любові та матері їх Софії (бл.137).
За часів правління злочестивого римського імператора Адріана, жила у Римі одна вдова італійського роду, на ім’я Софія (у перекладі з грецької «Премудрість»). Вона за іменем своїм й життя своє вела у вірі християнській, з мудрістю, про яку писав апостол Яків: «А премудрість, що з висоти, насамперед чиста є, а потім мирна, лагідна, покірлива, повна милості і добрих плодів». (Як. 3, 17).
Народивши в чесному подружжі трьох дочок назвала їх іменами, що відповідали трьом богословським чеснотам: першу – Вірою, другу – Надією, а третю – Любов’ю. Адже християнська мудрість народжує тільки такі, Богу приємні чесноти. Після народження дітей швидко овдовіла, але це не зашкодило вихованню дітей у благочесті та вірі.
Софія ревно молилась, бажала служити Богові постом, милостинею і так чинити навчала своїх дітей. Доньки підростали у шанобливому ставленні до Святого Письма, у молитві та послуху. Зростали також їхні чесноти. Люди відзначали надзвичайну вроду та світлий розум дітей Софії. Про їхню доброту ширилися чутки Римом. Дійшли вони і до римлянина Антіоха, який повідомив імператора Адріана про те, сестри – християнки, не приховували віри, не сумнівалися у своїй надії на Христа, відкрито прославляли Спасителя, противились язичницьким ідолам.
Імператор наказав своїм воїнам привести Софію з дітьми на допит. Сім’я, довідавшись про причину ув’язнення, почала молитися словами: «Ти всесильний Боже, вчини, щодо нас, за своєю святою волею і не покинь нас, але подай нам допомогу свою святу, щоб не злякалось серце наше гордого мучителя, щоб не злякались ми страшних катувань його, щоб не жахнулись гіркої смерті, щоб ніщо нас не відкинуло від Тебе, Бога нашого». Після молитви, взявшись за руки з молитвою, споглядаючи на небо, ішли, слідуючи настановам Христа, який научав боятися не тих, хто вбиває тіло, а тих хто нищить душу.
Уведені до царських палат, перехрестилися, кажучи: «Допоможи нам, Боже, Спасителю наш, заради слави імені Твого святого». Уклонившись правителю, стояли перед ним мужньо, зі світлими обличчями та вірою у серці.
Адріан запитав, з якого вони роду, імені та віровизнання. Софія небагато говорила про рід та імена, але сміливо визнала свою віру в Христа, назвавши себе рабою Божою: «Моє ім’я чесне, яким хвалюся – Християнка!». Імператор, побачивши неабиякий розум і мужність, спочатку не наважився катувати, а підступно відіслав їх до однієї жінки на ім’я Палладія, доручивши стерегти їх три дні. За цей час Софія вдень і вночі духовно підтримувала своїх дітей, нагадуючи про те, що жодні земні блага не замінять вічних. Що Бог не залишить їх без опіки, покликаючись на слова пророка Ісаї: «Навіть коли б жінка забула плід утроби своєї, я ж не забуду вас» (Іс. 49, 15). Софія нагадувала, що Господь в усіх муках співстраждатиме, бачитиме їхні подвиги, укріплюватиме сили.
На третій день вони постали перед судом нечестивого царя. Адріан почав спокушати їх звабними словами, просив поклонитися римським богам, і якщо послухають його, обіцяв назвати своїми доньками. Якщо ж не послухають – погрожував тортурами та загибеллю.
Святі діви відповіли, що за батька вважають Бога на небі, який дбає про життя їхнє і милує душі, а на ідолів земних не зважають, не бояться погроз, готові страждати і терпіти муки заради Ісуса Христа, Бога нашого.
Почувши таку відповідь, Адріан запитав Софію про імена їхні та вік. Вона відповіла, що перша дитина зветься Віра і має дванадцять років, друга – Надія, має десять років, третя дитина називається Любов і має дев’ять років. Дивувався імператор такій відвазі, розуму та сміливій відповіді. Тоді почав від найстаршої сестри Віри примушувати до ідолослужіння богині Артеміді. Коли дитина відмовилась, наказав побити, оголити її тіло і відрізати груди – з рани ж потекла не кров, а молоко. Цьому чудові здивувалися навіть кати і таємно осуджували царя за його жорстокість до безгрішних дітей. Потім Віру було покладено на дві години на розпечені ґрати, але не виявили у неї опіків. Тоді вона була кинута у казан із розтопленою смолою, але і там не загинула. Розлючений правитель, не знаючи, що діяти з незламною у вірі дитиною, наказав посікти її мечем. Віра ж, радіючи, що йде до Господа, просила молитви материнської, а сестер укріплювала у дусі, нагадуючи, що всі ми є призначені для Христа і Йому одному маємо служити.
Почав цар вмовляти і Надію поклонитися Артеміді, але вона відповіла, що ніколи не відступить від Бога і навіть у муках покаже однодушність із своєю закатованою сестрою. Всіляко знущався над нею кат, що аж втомився нівечити її тіло. Надія ж промовила, що солодкою буде для неї смерть за Христа Життєдавця, а мучителів чекає безконечна мука у вогненнім пеклі. Тоді і її звелів жорстокий Адріан убити мечем. Зворушливим було прощання Надії з молодшою сестрою Любов’ю та з матір’ю Софією у земному житті, але у Бозі утіху маючи – сподівались незабаром зустрітись у житті вічному.
Покликав імператор і третю сестру – Любов, улещував її, як і перших, щоб відступила від Христа і поклонилась Артеміді, але марно. Не загасили вогню любові до Бога у тій дівчинці води великих зваб мирських і не потопили її ріки бід і страждань – у тому пізнавалася її велика любов, що готова була свою душу за Ісуса Христа покласти.
Збагнув правитель Риму, що не зможе нічого вдіяти і почав катувати її, бажаючи відлучити Любов від любові до Христа, але мучениця по-апостольськи промовляла: «Хто мене розлучить від любові Божої? Чи скорбота, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи біда, чи меч? (Рим. 8, 35). Все це перемагаю за Того, Хто полюбив мене».
Важкі та жахливі були катування, але Любов мужньо витерпіла їх. Сам імператор був уражений вогнем, яким катували святу Любов, і віддав наказ убити дівчинку мечем.
Мати поховала доньок на горі за містом, – сама ж три дні сиділа біля їхнього гробу і пристрасно молилася Богові. Через три дні також відійшла до Господа.
Страждання і подвиги мучеників таких, як святі Віра, Надія, Любов та матір їх Софія, ширили та зміцнювали віру Христову серед інших народів. Язичники, бачачи взірець віри та мужності святих мучеників, християнські чуда – самі переконувались в істинності Христової віри і приймали християнство. Чим більше переслідували і катували християн, тим більше міцніла віра християнська у світі.
Ми також, наслідуючи приклад святих мучениць, повинні плекати у своєму житті, у родинах та серцях ці найбільші моральні чесноти – віру, надію і любов, а також просити у Бога ласки бути мудрими і терплячими.

Молитва до святих мучениць Віри, Надії і Любові та матері їхньої Софії:
О, святі і достохвальні мучениці Віро, Надіє і Любове і мужніх дочок мудра мати Софіє, до вас нині звертаємося зі щирою молитвою; бо хто може заступатися за нас перед Господом, якщо не віра, надія і любов, ці три наріжні чесноти, образ яких ви на собі показали! Ублагайте Господа, щоб Він покрив нас Своєю невимовною благодаттю в скорботах і напастях, спас і зберіг як благий і чоловіколюбець. Його славу, як незаходиме сонце, нині бачачи, допомагайте і нам у наших смиренних молитвах, щоб простив Господь Бог наші гріхи і беззаконня і щоб помилував нас грішних і недостойних заради Його щедрот. Моліть же за нас, святі мучениці, Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж славу возсилаємо, з безначальним Його Отцем і Пресвятим, і благим, і животворчим Духом нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.