Преподобний Силуан Афонський
24 вересня 2026
Преподобний Силуан Афонський, день пам’яті якого православний світ відзначає 24 вересня, приїхав на Афон у 1892 році після демобілізації з війська та прожив на Святій Горі до 1938 року. Ми розповімо історію про те, як Семен Антонов (а саме так звали святого у миру), повірив у Бога і далі присвятив себе Господу.
Преподобний Силуан Афонський народився в 1866 році у Тамбовській губернії. Коли йому було 4 роки, до батьків у дім прийшов гість, який під час запропонованої трапези доводив батьку, що Бога не має. Це був час, коли на історичну сцену виходили нігілісти, народники та всілякі різночинці, що несли атеїстично-марксистський погляд на життя. Особливо це було характерно для російської імперії. Для маленького Семена, то були визначальна подія. Він запам’ятав слова: “Де Він, Бог-то?”. І тоді хлопчик вирішив: “Коли виросту великим, то по всій землі піду шукати Христа”.
Треба сказати, що малюк був у доволі розумним для своїх чотирьох років. Коли гість пішов, Семен поцікавився у батька, чому той говорив такі дивні речі. На що мудрий отець відповів: “Я думав, що він – розумний чоловік… Не слухай його”.
Йшов час. Хлопчик підростав і укорінявся в своїх християнських поглядах, які сповідувала його родина. Коли Семену було 19 років, він працював столяром. Одного разу юнак почув про подвижника, який він святе життя та був затворником - Іоанна Сезеновського (1791-1839) й про чудеса, які відбувалися на його могилі. Усі навколо говорили про те, що він був святим чоловіком.
Згадавши свою дитячу обіцянку самому собі, хлопець слушно подумав: «Виходить, якщо він святий, то значить Бог з нами, і немає сенсу ходити по всій землі – Його шукати?». У цей час Семен відчув, що Господь з ним, поряд, він вірить у Нього, і, напевно, хотів би стати монахом. Юнак вирішив піти до Києво-Печерської лаври, але батько його зупинив. Потрібно було допомагати батькам по господарству та набратися досвіду і чомусь корисному навчитися.
.jpeg)
Чому саме у молоді роки Семен вчився та який досвід отримав достеменних відомостей ми не маємо. Відомо лише, що під час військової служби вир життя захопив молоду людину. Спокуси юнацтва не оминули і майбутнього святого. Одного разу, після весело проведеного часу, він заснув і раптом відчув, як через рот у нього заповзає змія. Він тут же проснувся та почув, як хтось зовсім незвичним голосом сказав: «Ти проковтнув змію у сні, і тобі противно; ось так Мені не добре дивитися, що ти робиш».
Варто зазначити, що преподобний Силуан Афонський до самої смерті був упевнений: це Сама Богородиця явилася йому та промовила ці слова. Але оскільки жив він тоді у гріху, то не зміг побачити Божу Матір. До кінця своїх днів він був вдячний Пресвятій Владичиці за спасіння від неправедного життя та за те, що Вона дала йому сили піднятися від гріха і повернутися до благочестивого життя.
“Тепер я бачу, як Господу та Божій Матері шкода народ. Подумайте, Божа Матір прийшла з небес врозумити мене-юнака у гріхах”, – згадував преподобний Силуан Афонський.
Після цієї історії майбутній старець сердечно розкаявся, подякував Небесній Цариці і знову запалав бажанням жити за законом Божим, у злагоді з совістю. В 1892 року, після закінчення військової служби, він демобілізувався та вирушив на Святу Гору Афон, де вступив до Пантелеймонівської обителі.
Брат Силуан був терпеливий, незлобивий, слухняний. У монастирі його любили і хвалили за справну роботу й добрий норов, і йому це було приємно. Стали тоді приходити до нього помисли: «Ти живеш свято; покаявся, гріхи тобі прощено, молишся безперестанно, послух виконуєш добре». Розум Силуана вагався від цих помислів, а в серце проникала тривога, проте через недосвідченість він не розумів, що, власне, з ним відбувається.
Одного разу келія Силуана наповнилася дивним світлом, яке пронизало навіть його тіло так, що він побачив і свої нутрощі. Помисел казав йому: «Прийми - це благодать», - однак душа послушника збентежилася. Після цього видіння йому стали з’являтися біси, а він, наївний, з ними розмовляв «мов з людьми». Поступово напади посилювалися. Іноді біси говорили йому: «Ти тепер святий», - а іноді говорили: «Ти не спасешся». Брат Силуан якось спитав біса: «Чому ви мені говорите по-різному: то кажете, що я святий, то - що я не спасуся?» Біс насмішливо відповів: «Ми ніколи правди не говоримо».
Минали місяць за місяцем і потужність демонічних нападів зростала. Душевні сили молодого послушника стали падати, і мужність його знемагала. Страх загибелі й відчаю зростав, а жах безнадійності все частіше й частіше оволодівав усім його єством. Силуан дійшов до крайнього відчаю і, сидячи у себе в келії надвечір, подумав: «Бога ублагати неможливо». З цією думкою він відчув повну покинутість, і душа його поринула в морок пекельної туги і смутку.
Того самого дня під час вечірні, у церкві святого пророка Ілії, він побачив живого Христа. «Господь незбагненно з’явився молодому послушникові», - і все єство та все тіло його сповнилися вогнем благодаті Святого Духа, тим вогнем, який Господь звів на землю Своїм Пришестям. Від видіння Силуан знемігся, і воно припинилося.
Душа преподобного Силуана, яка пізнала своє воскресіння й побачила світло справжнього і вічного буття, перший час після явлення переживала пасхальне торжество. Все було добре: і світ чудовий, і люди приємні, і природа невимовно прекрасна, і тіло стало іншим, легким, і сил ніби додалося.
Зміна станів, то деякої благодаті, то залишеності і бісівських нападів, не проходить безслідно. Завдяки ній душа Силуана перебувала в постійній внутрішній боротьбі, пильнуванні і старанному пошуку виходу. Всім своїм життям преподобний Силуан проповідував, що Бог є безмежна любов, яка пізнається тільки Духом Святим. Слова святого прості і ласкаві, але водночас захоплюють своєю переконливістю, відроджують душу, вивільняють її із полону лукавих духів, зціляють її: «Віруйте в Бога, віруйте, що є Святий Дух, Який свідчить про те у всіх церквах, і в моїй душі. Дух Святий є любов, і любов ця розлита у всіх душах святих небожителів, і Той Самий Дух Святий на землі в душах, які люблять Бога. У Дусі Святому всі небеса бачать землю, і чують наші молитви, і приносять їх Богу».
Головне свідчення життя святого полягало у твердженні, що неможливе пізнання Бога, Його таємниць для того, у кому немає любові до ворогів. Він вважав любов до ворогів головною умовою наближення до Бога, а самих ворогів вважав подарунком з неба, для того щоб ми могли завдяки ним внутрішньо змінитися і переродитися: «Хто не любить ворогів, в тому немає благодаті Божої». «Якщо любитимемо ворогів, то в душі не буде місця для гордості». Цікаво було би почути старця сьогодні й як би він трактував цю важливу заповідь Христову.
Преподобний Силуан Афонський відійшов до Господа 24 вересня 1938 року. 26 листопада 1987 року він був прославлений в лику святих. Потаємний духовний досвід старця, його переживання, які представлені у творах, показують глибоке пізнання найвищих духовних істин і свідчать про богоспілкування, котрого святий сподобився за життя. Це унікальний і безцінний приклад і справжня висота для наслідування. До речі, у бібліотеці Іоано-Богословського храму є книги Сулуана Афонського, які дуже радимо почитати для духовного зростання.
.jpeg)
Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.
Приватбанк
5363 5421 1533 9765
5159 3351 0939 4102
Преподобний Силуан Афонський народився в 1866 році у Тамбовській губернії. Коли йому було 4 роки, до батьків у дім прийшов гість, який під час запропонованої трапези доводив батьку, що Бога не має. Це був час, коли на історичну сцену виходили нігілісти, народники та всілякі різночинці, що несли атеїстично-марксистський погляд на життя. Особливо це було характерно для російської імперії. Для маленького Семена, то були визначальна подія. Він запам’ятав слова: “Де Він, Бог-то?”. І тоді хлопчик вирішив: “Коли виросту великим, то по всій землі піду шукати Христа”.
Треба сказати, що малюк був у доволі розумним для своїх чотирьох років. Коли гість пішов, Семен поцікавився у батька, чому той говорив такі дивні речі. На що мудрий отець відповів: “Я думав, що він – розумний чоловік… Не слухай його”.
Йшов час. Хлопчик підростав і укорінявся в своїх християнських поглядах, які сповідувала його родина. Коли Семену було 19 років, він працював столяром. Одного разу юнак почув про подвижника, який він святе життя та був затворником - Іоанна Сезеновського (1791-1839) й про чудеса, які відбувалися на його могилі. Усі навколо говорили про те, що він був святим чоловіком.
Згадавши свою дитячу обіцянку самому собі, хлопець слушно подумав: «Виходить, якщо він святий, то значить Бог з нами, і немає сенсу ходити по всій землі – Його шукати?». У цей час Семен відчув, що Господь з ним, поряд, він вірить у Нього, і, напевно, хотів би стати монахом. Юнак вирішив піти до Києво-Печерської лаври, але батько його зупинив. Потрібно було допомагати батькам по господарству та набратися досвіду і чомусь корисному навчитися.
Чому саме у молоді роки Семен вчився та який досвід отримав достеменних відомостей ми не маємо. Відомо лише, що під час військової служби вир життя захопив молоду людину. Спокуси юнацтва не оминули і майбутнього святого. Одного разу, після весело проведеного часу, він заснув і раптом відчув, як через рот у нього заповзає змія. Він тут же проснувся та почув, як хтось зовсім незвичним голосом сказав: «Ти проковтнув змію у сні, і тобі противно; ось так Мені не добре дивитися, що ти робиш».
Варто зазначити, що преподобний Силуан Афонський до самої смерті був упевнений: це Сама Богородиця явилася йому та промовила ці слова. Але оскільки жив він тоді у гріху, то не зміг побачити Божу Матір. До кінця своїх днів він був вдячний Пресвятій Владичиці за спасіння від неправедного життя та за те, що Вона дала йому сили піднятися від гріха і повернутися до благочестивого життя.
“Тепер я бачу, як Господу та Божій Матері шкода народ. Подумайте, Божа Матір прийшла з небес врозумити мене-юнака у гріхах”, – згадував преподобний Силуан Афонський.
Після цієї історії майбутній старець сердечно розкаявся, подякував Небесній Цариці і знову запалав бажанням жити за законом Божим, у злагоді з совістю. В 1892 року, після закінчення військової служби, він демобілізувався та вирушив на Святу Гору Афон, де вступив до Пантелеймонівської обителі.
Брат Силуан був терпеливий, незлобивий, слухняний. У монастирі його любили і хвалили за справну роботу й добрий норов, і йому це було приємно. Стали тоді приходити до нього помисли: «Ти живеш свято; покаявся, гріхи тобі прощено, молишся безперестанно, послух виконуєш добре». Розум Силуана вагався від цих помислів, а в серце проникала тривога, проте через недосвідченість він не розумів, що, власне, з ним відбувається.
Одного разу келія Силуана наповнилася дивним світлом, яке пронизало навіть його тіло так, що він побачив і свої нутрощі. Помисел казав йому: «Прийми - це благодать», - однак душа послушника збентежилася. Після цього видіння йому стали з’являтися біси, а він, наївний, з ними розмовляв «мов з людьми». Поступово напади посилювалися. Іноді біси говорили йому: «Ти тепер святий», - а іноді говорили: «Ти не спасешся». Брат Силуан якось спитав біса: «Чому ви мені говорите по-різному: то кажете, що я святий, то - що я не спасуся?» Біс насмішливо відповів: «Ми ніколи правди не говоримо».
Минали місяць за місяцем і потужність демонічних нападів зростала. Душевні сили молодого послушника стали падати, і мужність його знемагала. Страх загибелі й відчаю зростав, а жах безнадійності все частіше й частіше оволодівав усім його єством. Силуан дійшов до крайнього відчаю і, сидячи у себе в келії надвечір, подумав: «Бога ублагати неможливо». З цією думкою він відчув повну покинутість, і душа його поринула в морок пекельної туги і смутку.
Того самого дня під час вечірні, у церкві святого пророка Ілії, він побачив живого Христа. «Господь незбагненно з’явився молодому послушникові», - і все єство та все тіло його сповнилися вогнем благодаті Святого Духа, тим вогнем, який Господь звів на землю Своїм Пришестям. Від видіння Силуан знемігся, і воно припинилося.
Душа преподобного Силуана, яка пізнала своє воскресіння й побачила світло справжнього і вічного буття, перший час після явлення переживала пасхальне торжество. Все було добре: і світ чудовий, і люди приємні, і природа невимовно прекрасна, і тіло стало іншим, легким, і сил ніби додалося.
Зміна станів, то деякої благодаті, то залишеності і бісівських нападів, не проходить безслідно. Завдяки ній душа Силуана перебувала в постійній внутрішній боротьбі, пильнуванні і старанному пошуку виходу. Всім своїм життям преподобний Силуан проповідував, що Бог є безмежна любов, яка пізнається тільки Духом Святим. Слова святого прості і ласкаві, але водночас захоплюють своєю переконливістю, відроджують душу, вивільняють її із полону лукавих духів, зціляють її: «Віруйте в Бога, віруйте, що є Святий Дух, Який свідчить про те у всіх церквах, і в моїй душі. Дух Святий є любов, і любов ця розлита у всіх душах святих небожителів, і Той Самий Дух Святий на землі в душах, які люблять Бога. У Дусі Святому всі небеса бачать землю, і чують наші молитви, і приносять їх Богу».
Головне свідчення життя святого полягало у твердженні, що неможливе пізнання Бога, Його таємниць для того, у кому немає любові до ворогів. Він вважав любов до ворогів головною умовою наближення до Бога, а самих ворогів вважав подарунком з неба, для того щоб ми могли завдяки ним внутрішньо змінитися і переродитися: «Хто не любить ворогів, в тому немає благодаті Божої». «Якщо любитимемо ворогів, то в душі не буде місця для гордості». Цікаво було би почути старця сьогодні й як би він трактував цю важливу заповідь Христову.
Преподобний Силуан Афонський відійшов до Господа 24 вересня 1938 року. 26 листопада 1987 року він був прославлений в лику святих. Потаємний духовний досвід старця, його переживання, які представлені у творах, показують глибоке пізнання найвищих духовних істин і свідчать про богоспілкування, котрого святий сподобився за життя. Це унікальний і безцінний приклад і справжня висота для наслідування. До речі, у бібліотеці Іоано-Богословського храму є книги Сулуана Афонського, які дуже радимо почитати для духовного зростання.
Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.
Приватбанк
5363 5421 1533 9765
5159 3351 0939 4102
Електронна пошта