Як часто слід причащатися?
30 липня 2022
Найсокровенніше чудо, що здійснюється у Православній Церкві - це Причастя Святих Христових Таїн, у якому ми у вигляді хліба й вина приймаємо дійсне Тіло і Кров Господа нашого Ісуса Христа. Але питання, як часто слід причащатися нерідко виникає у парафіян - тому спробуємо дати на нього відповідь.
В умовах війни в Іоано-Богословському храмі існує практика причастя без сповіді. Всі хто приходить на службу отримують Святі Дари. Це духовно підкриплює парафіян під час важких випробувань.Такі умови військового часу, коли щодні Харків обстрілюють і є реальна небезпека перебування в прифронтовому місті. Втім, питання про частоту причастя далеко не нове.
Про євхаристичне відродження писало багато православних богословів ХХ століття: архімандрит Кипріан (Керн), протопресвітер Миколай Афанасьєв, протопресвітер Олександр Шмеман, архієпископ Михаїл (Мудьюгін); пізніше – митрополит Пергамський Іоанн (Зізіулас), священик Даниїл Сисоєв, інші. Архімандрит Рафаїл (Карелін) у своїй книзі «На камені віри» пише: «Усі святі отці до XVIII століття закликали людей до частого причастя, і багато хто зі святих нашого часу продовжував і продовжують традицію частого причастя, наприклад святий Іоанн Кронштадтський, який говорив, що якщо християнин готовий до причастя, то може причащатися навіть щодня. Святий Феофан Затворник. стверджував, що рідке причастя – це викривлення, яке поступово стало входити в церковну практику через охолодження християн. Людина помиляється і впадає в самооману не від частого причастя – сама по собі така думка вже богохульна, – а від гордості або ж недбалості до таїнства, коли вона підходить до святої чаші без потрібного приготування, покаяння і примирення зі своїми кривдниками».
Незважаючи на це, одностайності серед духовенства щодо частоти причастя немає. Нерідко серед священнослужителів можна почути різні точки зору про те, як часто можна або не можна причащатися, як до Причастя готуватися, як часто можна робити винятки із загальноприйнятих правил підготовки, і чи потрібні ці правила – адже багато з них сприймаються як щось обов'язкове, тоді як жоден Собор ніколи не приймав рішень про те, що їсти або не їсти напередодні, або за три дні до Причастя, і які молитви треба вичитувати.
Перш за все слід сказати, що для того і звершується Свята Літургія, щоб вірні Христу люди могли прийняти Його найвеличніший і спасительний Дар – святу Євхаристію.
Преподобний Никодим Святогорець пише: «…Коли Господь подав Таїнство [Причастя] Своїм учням, Він не сказав їм у формі поради: «Хто хоче, нехай їсть Моє Тіло, і хто хоче, нехай п’є Мою Кров», як Він сказав: «Якщо хто хоче йти за Мною» (Мф. 16: 24) і «якщо хочеш бути досконалим» (Мф. 19: 21). Але Він наказав: «Прийміть, споживайте, це Моє Тіло», і «пийте з неї всі, це Кров Моя» (Мф. 26: 26-28). Тобто неодмінно ви повинні їсти Моє Тіло і обов’язково повинні пити Мою Кров. І знову говорить: «Це творіть на спомин про Мене» (Лк. 22: 19)… Ще раніше Господь сказав: «Істинно, істинно говорю вам: якщо не будете їсти Плоті Сина Людського і пити Крові Його, то не матимете в собі життя» (Ін. 6: 5З). З цих слів стає зрозуміло, що Божественне Причастя для християн настільки потрібне, наскільки потрібне і святе Хрещення...».
Християни перших трьох століть причащалися за кожною літургією, наслідуючи апостолів, які постійно в спілкуванні і преломленні хліба, в молитвах (Діян. 2: 42). Усі древні письменники говорять про щотижневе причастя мирян.
Дев’яте канонічне правило святих апостолів підтверджує причастя мирян під час кожної Літургії: «Всіх вірних, що до церкви входять та слухають Писання, але на молитві та святому Причасті до кінця не бувають, як таких, котрі призводять до церковних безчинств, належать відлучати від церковного спілкування». Подібне говорять 66 і 80 правила Трульського Собору, 2 правило Антиохійського Собору та 11 правило Сардикійського Собору, щоправда якщо клірик чи мирянин не причащається більше трьох тижнів.
У IV столітті християнство вийшло з періоду гонінь. Зміна стосунків між церквою і державою докорінно відбилася на багатьох сторонах життя Церкви. Духовна напруженість християн ослабла, це призвело до недбалого і негідного відношення до Літургії. У Візантії іноді навіть патріарх або імператор йшли з храму після читання Євангелія. За дуже невеликий період часу в Церкві з’являється проблема рідкого причастя, і вже отці кінця IV століття (принаймні св. Іоанн Золотоустий, св. Амвросій Медіоланський, св. Касіан Римлянин) нарікають на поширену практику причастя 1 раз на рік.
Що стосується початкового періоду історії нашої Церкви, то з точки зору проф. Смирнова і Голубинського в Руси-Україні в цей період, існував давньохристиянський звичай частого причастя, на що вказує пам’ятка першої половини 11 ст. «Деяка Заповідь», яка дозволяє віруючим причащатися щонеділі, без попередньої сповіді. Після ХІІ ст. причащались, переважно, в період кожного багатоденного посту, а в Синодальний період – один раз на рік.
Одним із аргументів проти частого Причастя є те, що в перші християни жили більш святішим життям, і взагалі, майже всі вони були святими, а тому й причащались ледь не щодня. А ми не такі, як вони, так не молимося, не постимось, не живемо як вони, а тому й причащатись так часто не можемо. Така думка не знаходить собі підтвердження у святих Отців. За прекрасним словом преп. Касіана Римлянина : «Хоча ми знаємо, що ми не без гріха, проте не повинні ухилятися від святого Причастя.. І хто чистіше буде духом, той тим більше бачить себе нечистим, більше знаходить причини до упокорювання, ніж до піднесення.. Ми не повинні ухилятися від причастя Господнього через те, що усвідомлюємо себе грішниками, але ще більше і більше із спрагою потрібно поспішити до Нього для вилікування душі і очищення духу, проте ж з таким упокорюванням духу і вірою, щоб, вважаючи себе негідним прийняття такої благодаті, ми бажали більшого лікування для наших ран. А інакше і в один день на рік не можна гідно приймати причастя, як деякі роблять, які, живучи в монастирях, достоїнство, освячення і благотворність небесних таїнств оцінюють так, що думають, що приймати їх повинні тільки святі, непорочні. А краще б думати, що ці таїнства поданням благодаті роблять нас чистими і святими» (Співбесіди. 23, 21).
Крім цього говорять, що часте причастя позбавляє нас благоговіння та нібито завжди веде до духовної самоомани і зниження рівня духовного життя. Проте страх Божий жодним чином не залежить від зовнішніх чинників (таких, як частота причастя, часте ходіння в храм Божий і тому подібне), а тільки від уваги за своїм серцем. Якщо праві ревнителі, що ж тоді усі священики загинули?
Для вирішення питання про частоту причастя корисним буде навести думку святителя Іоанна Золотоустого, який також зустрічався з різною практикою причастя: хтось причащався досить часто, а хтось один чи два рази на рік: «Багато хто причащається цієї жертви один раз на увесь рік, інші двічі, а інші кілька разів. Слова наші відносяться до усіх, не лише до присутніх тут, але і до тих, що знаходяться в пустелі, - тому що вони причащаються один раз на рік, а іноді і через два роки. Що ж? Кого нам похвалити? Чи тих, які причащаються один раз, або тих, які часто, або тих, які рідко? Ні тих, ні інших, ні третіх, але таких, що причащаються з чистою совістю, з чистим серцем, з бездоганним життям. Такі нехай завжди приступають; а не такі – жодного дня.. Говорю це не з тим, щоб заборонити вам приступати один раз на рік, але більше бажаючи, щоб ви невпинно приступали до Святих Тайн».
Причастя – справа особиста, найголовніша подія в житі людини. Священик повинен нагадувати парафіянам про важливість причастя і заохочувати до частого причастя. Разом з тим, і це важливо, не можна заставляти людину часто причащатися або зробити для неї необхідністю зовнішню участь у кожній Літургії. Не потрібно вимагати повної одноманітності. Для людини «малоцерковної» слід нагадувати, що обов’язок християнина причащатись бодай раз на рік. Того, хто причащається щорічно слід спонукати до причастя в період багатоденних постів і в день Ангела. Той, хто постійно відвідує богослужіння, сам відчує потребу і непереборне прагнення причастя з Христом.
Що стосується норм посту і стримання, тут також має бути різний підхід. Якщо людина причащається раз на рік (як правило у Великий піст), чи в період чотирьох багатоденних постів – ці пости і будуть періодом говіння. Коли ж причащаються часто, щотижня, проблема ускладнюється: у Православній Церкві постових днів більше, ніж непостових. Тому для таких вірних буде достатньо дотримуватись звичайних церковних постів: в середу і п’ятницю протягом усього року, за винятком загальниць і святок, у навечір’я Богоявлення, у свята Усікновення глави Іоана Предтечі та Воздвиження Хреста Господнього і протягом багатоденних постів.
Важке питання про сповідь, пов’язане з нашою темою, вирішується по-різному. Деякі практикують загальну сповідь, інші – дуже небагато – відділяючи обидва таїнства, дозволяють приступати до Євхаристії без сповіді. Так зараз відбувається під час війни в нашому храмі. Більшість зберігає сповідь обов'язкову і таємну. Практика сповіді перед кожним Причастям в цілому себе оправдовує. Це, звичайно, вимагає великого напруження зусиль від священиків. Особливо, якщо парафіяни приходять до сповіді не перед початком Літургії, а під час неї. Нагадуємо, що в Івано-Богословському храмі в день Літургії починають сповідати за годину до початку Богослужіння.
За матеріалами статті протоієрея Олександра Трофимлюка
Наостанок зазначимо, що благодатне життя церкви, стержнем якої є Євхаристія, не можна укласти в деяку ідеалізовану схему. Тому питання про частоту причастя – індивідуальне, і повинне вирішуватися на індивідуальному рівні, залежно від духовних запитів і особистого налаштування конкретної людини. Вирішальне слово в питанні про кожне причастя має бути надане совісті християнина і досвіду душпастиря. З цими питаннями варто порадитися зі священниками нашого храму: о. Віктором і о. Геннадієм. У суботу та неділю в Іоано-Богословському храмі знову буде Літургія і ми чекаємо вас на причастю. Початок служби о 10 ранку.
Приватбанк
4149 6293 1322 1459
4149 4390 0091 7074
або
5169 3305 1630 1279
РГ ХРАМ СВЯТОГО ІОАНА БОГОСЛОВА
В умовах війни в Іоано-Богословському храмі існує практика причастя без сповіді. Всі хто приходить на службу отримують Святі Дари. Це духовно підкриплює парафіян під час важких випробувань.Такі умови військового часу, коли щодні Харків обстрілюють і є реальна небезпека перебування в прифронтовому місті. Втім, питання про частоту причастя далеко не нове.
Про євхаристичне відродження писало багато православних богословів ХХ століття: архімандрит Кипріан (Керн), протопресвітер Миколай Афанасьєв, протопресвітер Олександр Шмеман, архієпископ Михаїл (Мудьюгін); пізніше – митрополит Пергамський Іоанн (Зізіулас), священик Даниїл Сисоєв, інші. Архімандрит Рафаїл (Карелін) у своїй книзі «На камені віри» пише: «Усі святі отці до XVIII століття закликали людей до частого причастя, і багато хто зі святих нашого часу продовжував і продовжують традицію частого причастя, наприклад святий Іоанн Кронштадтський, який говорив, що якщо християнин готовий до причастя, то може причащатися навіть щодня. Святий Феофан Затворник. стверджував, що рідке причастя – це викривлення, яке поступово стало входити в церковну практику через охолодження християн. Людина помиляється і впадає в самооману не від частого причастя – сама по собі така думка вже богохульна, – а від гордості або ж недбалості до таїнства, коли вона підходить до святої чаші без потрібного приготування, покаяння і примирення зі своїми кривдниками».
Незважаючи на це, одностайності серед духовенства щодо частоти причастя немає. Нерідко серед священнослужителів можна почути різні точки зору про те, як часто можна або не можна причащатися, як до Причастя готуватися, як часто можна робити винятки із загальноприйнятих правил підготовки, і чи потрібні ці правила – адже багато з них сприймаються як щось обов'язкове, тоді як жоден Собор ніколи не приймав рішень про те, що їсти або не їсти напередодні, або за три дні до Причастя, і які молитви треба вичитувати.
Перш за все слід сказати, що для того і звершується Свята Літургія, щоб вірні Христу люди могли прийняти Його найвеличніший і спасительний Дар – святу Євхаристію.
Преподобний Никодим Святогорець пише: «…Коли Господь подав Таїнство [Причастя] Своїм учням, Він не сказав їм у формі поради: «Хто хоче, нехай їсть Моє Тіло, і хто хоче, нехай п’є Мою Кров», як Він сказав: «Якщо хто хоче йти за Мною» (Мф. 16: 24) і «якщо хочеш бути досконалим» (Мф. 19: 21). Але Він наказав: «Прийміть, споживайте, це Моє Тіло», і «пийте з неї всі, це Кров Моя» (Мф. 26: 26-28). Тобто неодмінно ви повинні їсти Моє Тіло і обов’язково повинні пити Мою Кров. І знову говорить: «Це творіть на спомин про Мене» (Лк. 22: 19)… Ще раніше Господь сказав: «Істинно, істинно говорю вам: якщо не будете їсти Плоті Сина Людського і пити Крові Його, то не матимете в собі життя» (Ін. 6: 5З). З цих слів стає зрозуміло, що Божественне Причастя для християн настільки потрібне, наскільки потрібне і святе Хрещення...».
Християни перших трьох століть причащалися за кожною літургією, наслідуючи апостолів, які постійно в спілкуванні і преломленні хліба, в молитвах (Діян. 2: 42). Усі древні письменники говорять про щотижневе причастя мирян.
Дев’яте канонічне правило святих апостолів підтверджує причастя мирян під час кожної Літургії: «Всіх вірних, що до церкви входять та слухають Писання, але на молитві та святому Причасті до кінця не бувають, як таких, котрі призводять до церковних безчинств, належать відлучати від церковного спілкування». Подібне говорять 66 і 80 правила Трульського Собору, 2 правило Антиохійського Собору та 11 правило Сардикійського Собору, щоправда якщо клірик чи мирянин не причащається більше трьох тижнів.
У IV столітті християнство вийшло з періоду гонінь. Зміна стосунків між церквою і державою докорінно відбилася на багатьох сторонах життя Церкви. Духовна напруженість християн ослабла, це призвело до недбалого і негідного відношення до Літургії. У Візантії іноді навіть патріарх або імператор йшли з храму після читання Євангелія. За дуже невеликий період часу в Церкві з’являється проблема рідкого причастя, і вже отці кінця IV століття (принаймні св. Іоанн Золотоустий, св. Амвросій Медіоланський, св. Касіан Римлянин) нарікають на поширену практику причастя 1 раз на рік.
Що стосується початкового періоду історії нашої Церкви, то з точки зору проф. Смирнова і Голубинського в Руси-Україні в цей період, існував давньохристиянський звичай частого причастя, на що вказує пам’ятка першої половини 11 ст. «Деяка Заповідь», яка дозволяє віруючим причащатися щонеділі, без попередньої сповіді. Після ХІІ ст. причащались, переважно, в період кожного багатоденного посту, а в Синодальний період – один раз на рік.
Одним із аргументів проти частого Причастя є те, що в перші християни жили більш святішим життям, і взагалі, майже всі вони були святими, а тому й причащались ледь не щодня. А ми не такі, як вони, так не молимося, не постимось, не живемо як вони, а тому й причащатись так часто не можемо. Така думка не знаходить собі підтвердження у святих Отців. За прекрасним словом преп. Касіана Римлянина : «Хоча ми знаємо, що ми не без гріха, проте не повинні ухилятися від святого Причастя.. І хто чистіше буде духом, той тим більше бачить себе нечистим, більше знаходить причини до упокорювання, ніж до піднесення.. Ми не повинні ухилятися від причастя Господнього через те, що усвідомлюємо себе грішниками, але ще більше і більше із спрагою потрібно поспішити до Нього для вилікування душі і очищення духу, проте ж з таким упокорюванням духу і вірою, щоб, вважаючи себе негідним прийняття такої благодаті, ми бажали більшого лікування для наших ран. А інакше і в один день на рік не можна гідно приймати причастя, як деякі роблять, які, живучи в монастирях, достоїнство, освячення і благотворність небесних таїнств оцінюють так, що думають, що приймати їх повинні тільки святі, непорочні. А краще б думати, що ці таїнства поданням благодаті роблять нас чистими і святими» (Співбесіди. 23, 21).
Крім цього говорять, що часте причастя позбавляє нас благоговіння та нібито завжди веде до духовної самоомани і зниження рівня духовного життя. Проте страх Божий жодним чином не залежить від зовнішніх чинників (таких, як частота причастя, часте ходіння в храм Божий і тому подібне), а тільки від уваги за своїм серцем. Якщо праві ревнителі, що ж тоді усі священики загинули?
Для вирішення питання про частоту причастя корисним буде навести думку святителя Іоанна Золотоустого, який також зустрічався з різною практикою причастя: хтось причащався досить часто, а хтось один чи два рази на рік: «Багато хто причащається цієї жертви один раз на увесь рік, інші двічі, а інші кілька разів. Слова наші відносяться до усіх, не лише до присутніх тут, але і до тих, що знаходяться в пустелі, - тому що вони причащаються один раз на рік, а іноді і через два роки. Що ж? Кого нам похвалити? Чи тих, які причащаються один раз, або тих, які часто, або тих, які рідко? Ні тих, ні інших, ні третіх, але таких, що причащаються з чистою совістю, з чистим серцем, з бездоганним життям. Такі нехай завжди приступають; а не такі – жодного дня.. Говорю це не з тим, щоб заборонити вам приступати один раз на рік, але більше бажаючи, щоб ви невпинно приступали до Святих Тайн».
Причастя – справа особиста, найголовніша подія в житі людини. Священик повинен нагадувати парафіянам про важливість причастя і заохочувати до частого причастя. Разом з тим, і це важливо, не можна заставляти людину часто причащатися або зробити для неї необхідністю зовнішню участь у кожній Літургії. Не потрібно вимагати повної одноманітності. Для людини «малоцерковної» слід нагадувати, що обов’язок християнина причащатись бодай раз на рік. Того, хто причащається щорічно слід спонукати до причастя в період багатоденних постів і в день Ангела. Той, хто постійно відвідує богослужіння, сам відчує потребу і непереборне прагнення причастя з Христом.
Що стосується норм посту і стримання, тут також має бути різний підхід. Якщо людина причащається раз на рік (як правило у Великий піст), чи в період чотирьох багатоденних постів – ці пости і будуть періодом говіння. Коли ж причащаються часто, щотижня, проблема ускладнюється: у Православній Церкві постових днів більше, ніж непостових. Тому для таких вірних буде достатньо дотримуватись звичайних церковних постів: в середу і п’ятницю протягом усього року, за винятком загальниць і святок, у навечір’я Богоявлення, у свята Усікновення глави Іоана Предтечі та Воздвиження Хреста Господнього і протягом багатоденних постів.
Важке питання про сповідь, пов’язане з нашою темою, вирішується по-різному. Деякі практикують загальну сповідь, інші – дуже небагато – відділяючи обидва таїнства, дозволяють приступати до Євхаристії без сповіді. Так зараз відбувається під час війни в нашому храмі. Більшість зберігає сповідь обов'язкову і таємну. Практика сповіді перед кожним Причастям в цілому себе оправдовує. Це, звичайно, вимагає великого напруження зусиль від священиків. Особливо, якщо парафіяни приходять до сповіді не перед початком Літургії, а під час неї. Нагадуємо, що в Івано-Богословському храмі в день Літургії починають сповідати за годину до початку Богослужіння.
За матеріалами статті протоієрея Олександра Трофимлюка
Наостанок зазначимо, що благодатне життя церкви, стержнем якої є Євхаристія, не можна укласти в деяку ідеалізовану схему. Тому питання про частоту причастя – індивідуальне, і повинне вирішуватися на індивідуальному рівні, залежно від духовних запитів і особистого налаштування конкретної людини. Вирішальне слово в питанні про кожне причастя має бути надане совісті християнина і досвіду душпастиря. З цими питаннями варто порадитися зі священниками нашого храму: о. Віктором і о. Геннадієм. У суботу та неділю в Іоано-Богословському храмі знову буде Літургія і ми чекаємо вас на причастю. Початок служби о 10 ранку.
Приватбанк
4149 6293 1322 1459
4149 4390 0091 7074
або
5169 3305 1630 1279
РГ ХРАМ СВЯТОГО ІОАНА БОГОСЛОВА
Електронна пошта