о.Олександр Мень: Прості речі, які важко засвоїти

09 вересня 2021
 9 вересня 1990 року був вбитий о.Олександр Мень. Його проповіді, книги і живе слово допомогли багатьом радянським людям прийти до християнства. Він вмів доступно пояснювати складні теми і сьогодні ми пропонуємо до вашої уваги його промову, що так і називається - прості речі, які важко засвоїти.



Я завжди уявляю собі Христа в Назареті. Він жив не так, як на картинах італійських художників чи в наших уявленнях. Ось Він іде по дворі, і Його кличуть відремонтувати огорожу, яку зруйнував бик. Ісус іде, місить глину і власноруч кладе камені на цю огорожу. Святий Юстин-мученик писав у II столітті, що Христос робив плуги, робив ярмо для волів… Чи можемо ми собі уявити, що Він робив їх погано? Чи можемо уявити, що люди приходили і скаржилися, що Єшуа виготовив їм неякісну річ? А Він прожив таким чином більшу частину Свого життя! І ось цей факт, про який ми забуваємо, він трансформує, преображає наше життя.



У художника Поленова є картини з зображенням життя Христа – він намагався зобразити його таким, яким воно було на ті часи в Палестині. Маленькі хатинки, висить білизна. Він іде втомлений, з палицею. Так, Він жив звичайним життям! Він освятив буденність. Він і основне таїнство взяв із священної трапези, але все-таки з трапези. Він ніколи не закликав людей кидати все, тікати в пустелю, сидіти і роздумувати про своє третє око чи про щось таке. Він хотів, щоб люди жили по-божому серед найбуденніших речей, серед найбуденніших обставин. Зауважте, що всі Його притчі – а вони ж дійшли до нас майже в магнітофонному записі, бо пам’ять народів Сходу була така велика, що вони століттями зберігали напам’ять гігантські тексти, не те, що коротенькі Євангелія. Все Писання знали напам’ять. Така була традиція.
І ось ці притчі – про що вони? Вони аж ніяк не подібні на індійські джетеки, в яких фігурують раджі і якісь фантастичні персонажі. Вони про звичайне життя: про орача, про жінку, яка замішує тісто, про дітей, які бавляться… Він вніс духовне в найпростіше. І християнин це той, хто завжди в усьому бачить священне, для якого немає окремо сакрального і профанного, як люблять висловлюватися сноби. Та все сакральне! Якщо вам здається, що є щось профанне, то це – ми профанні! Що може бути профанне? Нічого. Жменька землі, ковток води – все по-своєму священне.

В одному апокрифічному Євангелії є такі слова: «Христос каже: підніми камінь – я там, розламай дерево – я там». Ці слова, звичайно, навіяні пантеїзмом, але їхній зміст дуже близький до того, що ми знаємо. В усьому проявляється святе: в їжі, у фізичній праці, у розумовій, у наших вчинках…

Є притча, в якій Суддя запитує: «Що ти зробив для Нього?» Хіба Він запитує, чи ти вознісся до сьомого неба; що ти споглядав, дивлячись на свій пупок чи відходячи в астрал… Він каже: «Зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили». Ось що основне. Чи нагодував ти голодного, чи відвідав того, хто хворів, хто був ув’язнений – ось весь набір. Він навіть не запитав, які в тебе доктрини в голові.
Отож, немає нічого практичнішого за Євангеліє. І за Євангелієм можна жити, маючи будь-який фах. Серед святих є князі, злидарі, царі, єпископи – люди різних верств. Бути християнином на своєму професійному рівні, на своїй кухні – всюди! От ви замітаєте підлогу – чоловіки чи жінки, тепер ми всі зрівнялися – завжди треба пам’ятати, що Діва Марія замітала підлогу так само, як ми. І це було священнодійство, це було щось незвичайне. Так, вона замітала підлогу – у неї ж не було прислуги, яка б це виконувала. Немає нічого принизливого, крім зради і ворожнечі.
Тому глибоко помиляються ті, що є «недільними християнами», які годину-півтори десь-там помліють у храмі, а потім приходять і живуть, як звичайні погани.
А чому ми не можемо жити по-іншому? Це, власне, єдине, чого від нас очікують, єдина відповідь, яку ми маємо дати. Зовсім не якісь польоти, прозріння, а життя… Але це важко. Легше говорити про містику, ніж просто жити по-християнськи. Якщо в нас це не виходить, отже, ми не робимо основного. Тоді все інше даремне, бо «не кожен, хто говорить Мені: Господи! Господи! – увійде в Царство Небесне, а той, хто ви­конує волю Отця Мого Небесного» (Мф. 7:21). Є вид християнського снобізму. Горда думка: ці простаки нічого не знають, а от я читав Бердяєва, я почуваюся корифеєм. А насправді він просто надбав ще одну престижну фішку. Ось тут – профанація.

Для цього є перешкоди. Вони полягають у тому, що наш спільний соціальний жаргон засвоїв, скопіював, якщо хочете, силу хороших понять, термінів і всього решту. І коли я кажу одній молодій людині: навіщо ти покинув свою нормальну працю, щось сторожиш і, взагалі, став декласованим, вона відповідає: «Ну от, мені це всюди кажуть, мої ровесники, друзі, і ви мені кажете». Але якщо вони кажуть тобі правду, то що ж я можу зробити, щоб не збігатися з ними в думці? Ця звичка відштовхуватися від усього, що йде ззовні, створює безліч фальшивих внутрішніх передумов. Це стосується вашого існування в суспільстві і професійного оточення.

Я знаю одну жінку – вона доктор наук, займається астрономією. Вона ніде не декларувала і не оголошувала своєї церковності, свого християнства, але була в інституті всім для всіх, взірцем захоплення працею і високої моральної принциповості – до неї всі зверталися. Коли люди потім довідалися, що вона християнка, то зрозуміли – ось справді християнка. А що за радість, коли якийсь нероба казатиме: «А ось я віруючий…» Та краще хай би мовчав, щоб не соромитися. Це все прості речі, але їх важко засвоїти.
о.Олександр Мень



Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.
 
Приватбанк
Для сайту 4149 6293 1322 1459
 
4149 4390 0091 7074

або

5169 3305 1630 1279
РГ ХРАМ СВЯТОГО ІОАНА БОГОСЛОВА