Святитель Йосаф Білгородський

16 вересня 2021
 17 вересня Православна Церква України відзначає день знайдення мощей святителя Йосафа Білгородського. Визначного діяча Слобожанщини, блискучого оратора, подвижника і просвітителя часто помилково вважають російським. Спробуємо науково обґрунтувати, що це не відповідає дійсності.
 
Кожен народ має самобутню культурну спадщину, яку залишили йому попередні покоління, почитає у своїй Церкві національних святих. Але іноді авторитетні видання до власного культурного простору зараховують подвижників інших націй. Підстава для цього – їх життя у далечині від батьківщини.



Так російський цар-реформатор Петро I для подолання неуцтва, яке панувало у його країні, використовував не тільки вихідців із Західної Європи, а й українських просвітителів. Зокрема на церковне життя Росії великий вплив мало українське духовенство. Тому Російській Православній Церкві належать й українські Божі угодники. Одним з таких новопрославлених святих є Йоасаф, єпископ Білгородський. Цього священнослужителя приймають також як представника традиційної барочної духовної літератури Росії.

Метою даної статті є відкриття невідомих сторінок біографії просвітителя Йоасафа (Горленко), з’ясування і виправлення численних помилок, що були допущені дослідниками його життя і здобутків, для того щоб підкреслити українське походження вагомого барокового письменника, визначного церковного діяча, блискучого оратора, якого часто вважають російським.

Актуальність дослідження життя і творчості Горленка обумовлена недостатньою кількістю уваги сучасного літературознавства до цієї сторінки давньої літератури. Сучасні джерела обмежені короткими відомостями про українського подвижника у довідниках.
Фактично маємо два ґрунтовних дослідження початку XX століття:
1) Святитель Йоасафъ Горленко, епископъ БЂлгородскій и Обоянскій (1705 – 1754): Матеріалы для біографіи, собранные и изданные Княземъ Н. Д. Жеваховымъ: У 3 т., 5 ч. – Кіевъ, 1907 – 1911;
2) Лебедевъ А. Йоасафъ Горленко, епископъ БЂлгородскій и Обоянскій: (С 2 іюня 1748 года до 10 декабря 1754 года) // Сборник Харьковского историко-филологического общества. – Харьковъ, 1900.

Вшануванням пам’яті своїх родичів займався син сестри святителя історик Ілля Іванович Квітка. Насамперед, він скопіював автобіографічний твір преосвященного «Путешествіе въ свЂтЂ семъ грЂшника Іоасафа, игумена Мгарскаго», що зберігався у паперах Андрія Горленка, брата Йоасафа. Потім додав до них вступ про рід Горленків та післяслово про останні роки життя вже Білгородського єпископа і назвав «Уведомление о собственноручных записках Преосвященного Иоасафа Горленка, епископа Белгородского, сысканных по смерти его 10-го Декабря 1754 года с присовокуплением краткого описания о его фамилии». 23 лютого 1795 р. Ілля Квітка подарував цей рукопис бібліотеці «харьковских духовных училищ» [2, с. 151, 159 – 171].

Основною проблемою рукописів, переданих Квіткою до бібліотеки колегіуму, є їхня автентичність доробку Й. Горленка. Як зазначає В. Соболь, дослідниця творчості барокового письменника, «в ряді моментів можемо лише здогадуватися, де саме Ілля Квітка переповідає щоденник Горленка, а де посилається на достовірні свідчення. Тільки там, де текст позначений цитатами, можемо мати певність, що це уривки щоденника Горленка» [6, с. 447].
Тобто розповідь про життя святого, споряджене вступом та продовженням Квітки, – ніщо інше, як текст-посередник з передачі біографа.
Залишив «келійні» записки про Йоасафа і брат Іллі Квітки, Микола, якого у 1752 р. висвятили у монахи (у 1770 р. став настоятелем) Курязького Преображенського монастиря під ім’ям Наркіс [3, с. 67].



Усі спогади про святого характерні для культури бароко: культ аскетичної християнської духовності та пов’язаний з ним біблійний мотив життя вічного. Бароко позначилося і на вірі у доленосність певних явищ природи, у провидіння і знамення, а також занурення у власну психологію. Але звернення авторів до бароко не випадково, тому що дійсно життя святителя невидимо пов’язане з основними віхами земного шляху Богородиці, з настановами святого Афанасія. Не можна залишити без уваги і розповіді про чудові зцілення, які дарував святитель до і після своєї смерті. Та і походження єпископа йде корінням в українську землю настільки глибоко, що може стати підставою для розповіді про невідповідність історичних обставин і доль діяльних представників одного з найпотужніших родів старої Гетьманщини.

Отже, святитель Йоасаф (світське ім’я – Яким Андрійович Горленко) належав до широковідомого українського козацького роду Горленків. Прадід святого, Лазар Федорович Горленко, і дід, Дмитро Лазаревич (сподвижник Івана Мазепи), обіймали посади полковників у Прилуках: перший у 1659 – 1687 роках (з перервами), другий – у 1692 – 1709 роках. Батько Андрій служив бунчуковим товаришем. Мати Марія була дочкою Данила Апостола, гетьмана України у 1724 – 1727 роках [4, арк. 3], а бабуся Марія Захарівна – племінницею гетьмана Івана Самойловича. Завершуючи розповідь про цей видатний рід, треба згадати, що рідна сестра Йоасафа Горленка Параска, одружилася з Ізюмським полковником Іваном Григоровичем Квіткою [5, с. 43 – 47]. Їх онук – Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко – став видатним українським письменником, основоположником української прози.

Вже тільки одне перерахування людей, які оточували святителя, говорить про те, що всі вони були видатними, великими людьми, які зробили стільки добра своїй Батьківщині, що залишили слід у її історії. Це означає, що вони були патріотами України, любили її і, звичайно, передали ці відчуття просвітителю Йоасафу.
А народився він 19 вересня 1705 року, перед великим християнським святом – Різдвом Пресвятої Богородиці. На день пам’яті батьків Пречистої Діви – свв. Якима та Анни – малюк був названий на честь святого [4, арк. 3].
Неначе з самого народження Пресвята Марія взяла під свій покров хлопчика, оберігала його, показувала яку дорогу вибрати. Усі найзначніші події життя Йоасафа так чи інакше пов’язані з його Високою Покровителькою.

Як народження святого Якима у галилейському місті Назареті принесло радість не лише його батькам, але й усім людям, тому що він за терпіння, велику віру та любов до Бога і людей став батьком Марії – Матері Спасителя. Так і Яким Горленко всім своїм життям показав, що людина повинна пройти земний шлях достойно, так, щоб дозріти для вічного блаженного життя. Святитель учив думати не про себе, а про інших. Сам він став молитовником українським, який благав Господа зглянутись над його багатостраждальною батьківщиною, над її колись вільним козацьким народом, над рідними, які гинуть у неволі на чужині.
А що таке заслання, єпископ Йоасаф знав не по розповідях. Він був першим із вісьмох дітей Андрія та Марії Горленків, які жили великою дружною родиною у предківському маєтку, що знаходився під Прилуками, на лівому березі Удаю між приміськими селами Лапинцями та Замістям і звався хутором Чернявщиною. Батько був людиною високоосвіченою, мріяв усіх своїх синів за козацькими законами виховати захисниками рідної Вітчизни [4, арк. 3]. Після поразки гетьмана Мазепи, дід і батько перебували на засланні у тяжкій і принизливій московській неволі. Тому виховували Якима мати і бабуся.

Усі в родині були набожними людьми [8, від. I, с. 50, 97]. Одного разу Андрію Горленку, який часто роздумував про долю свого первістка, було даровано видіння, вказуючи на майбутнє служіння сина: преклонивши коліна, у ніг Божої Матері стояв Яким, а Божий ангел покривав дитя архієрейською мантією. При цьому чулися ласкаві слова Пречистої: «Твоя молитва Мені подобається» [4, арк. 3].

Так на сторінках «Житія» вперше з’являється чудо або видіння – найяскравіший художній момент, свідчення впливу культури та свідомості бароко. Психологічно яскрава мить представлена І. Квіткою у формі цитати із записів єпископа.
На відміну від традиційної схеми [1, с. 124], цьому видінню, як іншим в автобіографії Йоасафа Горленка, притаманний індивідуальний та особистий характер. Святитель вбачає у видінні Божу допомогу, пророцтво службового росту, благословення і спасіння, що психологічно важливо для розкриття переживань єпископа Йоасафа.

На жаль, видіння було забуте Андрієм Горленком. Тому воно не вплинуло на рішення батьків семирічного хлопчика: у 1713 році Якима відвезли до Києво-Могилянської академії, де він із успіхом навчався.
Багато викладачів були монахами, і молодому Горленку сподобався їхній спосіб життя. Сімнадцяти років (у 1725 р.) він прийняв рясофор у Спаському Межигірському монастирі під Києвом (чернече ім’я – Іларіон). А 4-го грудня 1727 р. на свято Введення у храм Пресвятої Богородиці у Київському Братському монастирі відбувся обряд прийняття схими: Яким повністю відрікся від світського життя й одержав нове ім’я – Іоасаф або Йоасаф. У січні 1728 р. його висвятили на ієродиякона [4, арк. 4, 5].
Тут хочеться провести ще одну паралель. Пресвята Марія майже одинадцять років жила при храмі. Там вона навчалася Закону Божому та рукоділлю, ревно молилася, читала Святе Письмо і суворо дотримувалася посту. Саме у той період Божественна Отроковиця прийняла рішення – присвятити своє життя тільки одному Господу.

Приблизно стільки ж років жив у Києво-Могилянській академії Яким до «зречення світу». І вже тут він у додаток до своїх обов’язків, як і личило монаху, віддавався духовним подвигам: незважаючи на слабке здоров’я під час посту зовсім не вживав гарячих страв.
Академію Йоасаф Горленко закінчив успішно у серпні 1729 р, а потім три роки викладав у її стінах. У 1732 р., як вчитель словесності, написав привітальне слово на честь сходження на престол Київського архієпископа Рафаїла (Заборовського) [4, арк. 5], який звернув увагу на юного монаха і став давати йому відповідальні завдання.
Так у січні 1733 р. від Київського архієпископа до гетьмана Данили Апостола з привітанням зі святом Різдва прибули ігумен Києво-Кирилівського монастиря Феодосій Глинський і священик Іоасаф Горленко, викладач київських шкіл та внук гетьмана. Ця подія зазначена у «Журналі», що вівся у Генеральній військовій канцелярії [9, арк. 8].
8 листопада 1734 р. Йоасафа Горленка висвятили на ієромонаха і призначили екзаменатором Київської митрополії при Софійському соборі, у 1735 році він стає членом Київської консисторії [4, арк. 5].
У 1737 році Йоасаф став ігуменом (а згодом архімандритом) одного з визначних монастирів у Гетьманщині – Мгарського під Лубнами (Польща), де пробув 8 років. Стараннями настоятеля було відбудовано Мгарський монастирський соборний храм [4, арк. 5].
На той час у монастирі знаходилися мощі патріарха Константинопольського (у 1634 і 1652 рр.) Афанасія III, який упокоївся у цьому монастирі. Він два рази з’являвся ігумену Йоасафу і заохочував його до важких трудів [4, арк. 6].
Це вдруге на сторінках «Житія» описуються видіння, але тепер їх два. І знов не вкладаються вони у традиційну схему: сам герой не намагається тлумачити слова святого Афанасія, який щоразу являється йому, проте вступає з ним у розмову, що вносить у видіння елемент діалогічності. До традиції відноситься тільки поява вищих сил після того, як візіонер засинає.
Як і його покровитель та учитель Афанасій, який був не тільки патріархом, а і письменником, поетом, мислителем, Йоасаф починає займатися літературною працею. Зокрема у Мгарському монастирі їм були написані ряд проповідей, молитви та листи, також автобіографія.
Хочеться тут звернути увагу на важливість написання проповідей. Жива промова майже 200 років не практикувалася у Московській Церкві, її боялися та вважали «дивацтвом». Тому ця частинка літературної спадщини святого Йоасафа, яка є, на перший погляд, малою і звичайною на наш час, мала історичне значення.
У 1737 році святитель закінчив свою поему «Брань честныхъ седми добродЂтелей зъ седми грЂхами смертными…». Написан твір церковнослов’янською мовою, але з численними українізмами, наприклад, «ланцюжок», «дошкуляти», «втікати», «обмеження», «корогви», що підкреслює українське походження автора.



Святитель Йоасаф не довго служив у Лубні: у січні 1745 року за велінням цариці Єлизавети I був призначений намісником найбільшого монастиря Російської імперії – Троїцько-Сергійової лаври під Москвою. Керував святитель лаврою три роки. Там він збудував церкву, 88-метрову дзвіницю, облаштував семінарію.
2 червня 1748 р. у Петропавлівському соборі (Петербург) Йоасафа було висвячено на єпископа Білгородського та Обоянського [4, арк. 9]. У Російській імперії на той час однією з найбільших єпархій була Білгородська, де українці складали переважну більшість населення і більше половини храмів були українськими.
Опікувався святитель своєю величезною єпархією усього тільки 5 років. Дбав про освіту духовенства, про належне виконання церковних відправ, про відбудову храмів [8, від. III, с. 5]. Нестримно люблячи український спів, заохочував піснеспіви у церквах українською мовою [7, с. 293 – 296]. Також багато уваги приділяв розвитку освіти в Слобожанщині, піклувався за Харківську колегію.

Після смерті Йоасафа знайшли тільки 80 копійок [4, арк. 15], які належали йому, тому довелося ховати єпископа величезної єпархії за казенний кошт. А помер він у селі Грайворон (Білгородська область, РФ) 21 грудня 1754 р. о п’ятій годині після полудня [4, арк. 14].
Саме у цю годину в Православних церквах починається служба перед Богородичним святом – Зачаття праведною Анною Пресвятої Марії. Так з ім’ям Святої Діви прийшов у наш світ і покинув його святитель Йоасаф Горленко, якого, як за життя, так і після смерті, у народі вважають святим. А це – свідчення моральної чистоти і вірності своїй подвижницькій справі, добру, яке несла українська культура у світогляд російській Церкві.
З вищесказаного виявляється, що на землі українській Горленко був священнослужителем 19 років (з 1725 по 1744 рр.). І лише десять подальших – (з 1744 по 1754 рр.) його служба проходила на території нинішньої Росії. При цьому останні шість років на Білгородщині, яка є етнічною українською землею. Тому твердження про те, що святитель Йосафат належить Російській Церкві, почесно, але помилкове.
 
ЛІТЕРАТУРА

1. Гладкова О. В. Видение // Литературная энциклопедия терминов и понятий / Под ред. А. Н. Николюкина. – М.: НПК Интелвак, 2003. – 1600 стб. 2. Жевахов Н. Д. Святитель Иоасаф и его сочинения // Святитель Йоасаф Горленко, епископ Белгородский и Обоянский (1705 – 1754): Материалы для биографии, собранные и изданные князем            Н. Д. Жеваховым: В 3 т., 5 ч. – Киев: Типография Киево-Печерской Успенской Лавры, 1907 – 1911. – Т. 1. – Киев, 1907. – С. 151 – 171. 3. Лебедевъ А. Йоасафъ Горленко, епископъ БЂлгородскій и Обоянскій: (С 2 іюня 1748 года до 10 декабря 1754 года) // Сборник Харьковского историко-филологического общества. – Харьковъ, 1900. – Т. 12. – С. 67. 4. Рукописний відділ Харківської центральної наукової бібліотеки. – Шифр 446; 582/с. – Описаніе жизни преосвященнаго Іоасафа Горленка… взятое изъ оставшихся собственноручныхъ записок. – 19 арк. 5. Павленко С. Оточення гетьмана Мазепи: соратники та прибічники. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська Академія», 2004. – 602 с. 6. Соболь В. Щоденники Дмитра Туптала та Йоасафа Горленка в контексті європейської традиції // Slavia orientalis. – Krakow, 2004. – R. LIII. – Nr. 3. – S. 447. 7. Українські письменники: Біо-бібліографічний словник: У 5-ти томах. – Т. 1. Давня українська література (XI – XVIII ст.ст.) // Ред.   О. І. Білецький. – К.: Держ. вид-во худож. літератури, 1960. – 970 с. 8. Филарет (Гумилевский Д. Г.) Историко-статистическое описание Харьковской епархии: У 5-ти отд. – Харьков, Москва, 1857 – 1859. 9. Центральний державний історичний архів України – Ф. 51. – Оп. 3. – Спр. № 19361 «Журнал Генеральної військової канцелярії» – 8 арк.

У статті Олійникова В. А. «Твоя молитва Мені подобається: життя та діяльність святого Йоасафа Білгородського» розглянуті сторінки біографії вагомого барокового письменника і церковного діяча, підкреслено його українське походження.

В статье Олейникова В. А. «Твоя молитва Мне нравится: жизнь и деятельность святого Йоасафа Белгородского» рассмотрены страницы биографии весомого бароккового писателя и церковного деятеля, подчеркнуто его украинское происхождение.

In the article of Oliynikov Valeriy «Your prayer I like: Life and activity of saint Yoasaf Belgorodskiy» the pages of biography of ponderable barocco writer and church figure are considered, underline his Ukrainian origin.
Опубліковано:
у фаховому (ВАКівське видання) журналі “Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка” за результатами ІХ Всеукраїнської наукової конференції „Слобожанщина: літературний вимір”, що присвячена 90-річчю заснування університету та 10-річчю Східного філіалу Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України.



Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.

Приватбанк
4149 4390 0091 7074


Для сайту 4149 6293 1322 1459

або
5169 3305 1630 1279
РГ ХРАМ СВЯТОГО ІОАНА БОГОСЛОВА