Про вдячність людям і Богові

03 листопада 2021
Вдячність - це велике й піднесене почуття, але з десятьох прокажених, що отримали благодіяння від Господа, лише один прийшов  дякувати Христу. Чому так, і чи вміємо ми віддячувати людям, церкві і Богу за те, що вони роблять нам? 
 
Як виявляється, вдячність - це важка чеснота. Хоча прийнято вважати, що більш ніяково просити чого-небудь у людей, адже це пов'язано з почуттям сорому й незручності, але, мабуть, ще важче дякувати. Доки людина відчуває потребу, доки в неї горе, скорботи та сльози, доти вона просить, наполягає, волає. Коли ж все минається, вона, відчувши благополуччя, забуває як про благодійників, так і про подяку.
 
Свята Церква, знаючи неміч людську, у момент Божественної літургії на початку Євхаристійного канону невипадково нагадує нам: «Дякуємо Господові». Ми повинні в першу чергу дякувати Богу. За що? За те, що від Нього одержуємо все. За те, що маємо щастя жити й дихати; за те, що маємо можливість відчувати й любити; навіть за те, що маємо можливість страждати й плакати. За все це, як за благодіяння, послане від Бога, ми зобов'язані Йому подякою. Вдячність - найбільш світле й піднесене серед релігійних почуттів, до того ж, найнеобхідніше.
 
Ми приходимо у святий храм хоча й об'єднані одною вірою й одним сподіванням, але з різним настроєм. У кожного різний стан душі навіть у хвилину спільної молитви й участі в Божественній Літургії. У кожного є щось своє, інтимне й неповторне: хтось страждає від недуги, хтось роздратований побутовим безладдям, хтось засмутився або впав у розпач, у когось душа плаче сльозами покаяння, когось незаслужено скривдили, а хтось і сам скривдив і кається в цьому. Всі ми різні, і внутрішній зміст у нас буває різним. Але як би там не було, ми повинні разом і за все дякувати Господу, і тоді спільна молитва подяки єдиному Богові поєднає нас та зігріє вогнем священного почуття любові й трепету.
 
На прикладі одного з десятьох зцілених, котрий повернувся й почав дякувати Господові, повинні будувати своє життя й християни. Дякувати Богові потрібно не тільки за радість, але й за горе; не тільки за посмішки життя, але й за сльози; не тільки за своє здоров'я, але й за хвороби, тому що все, що нам дається, служить для нашої користі й повчання, служить справі нашого спасіння. Господь посилає нам все тільки добре й благе. Погане ми самі спричиняємо, захоплюючись себелюбством, пристрастями й хтивістю. Самі ж накликаємо на себе й муку як духовну, так і тілесну. Тому потрібно частіше віддавати себе в руки Божі, довіряючи й дякуючи Йому, і тоді Господь мудро влаштує шляхи нашого життя й дасть нам все необхідне.
 
Вдячність - почуття велике. Ми любимо, коли нам дякують інші, ми шануємо таких людей, говорячи: от яка вдячна, чемна людина, але самі не поспішаємо дякувати. Любить і Господь тих, які Йому дякують, хоча Він і не має потреби в цьому. Це почуття потрібно нам і для нас, для виховання й освячення нашого серця й нашої душі в Господові й через Господа.
 
Як приємно й радісно чути з Євангелія, що все-таки знайшовся хоча б один з десятьох, котрий віддав хвалу Богові - Чудотворцю й Цілителю своєму. В цій одній людині, браття та сестри, полягає радісна надія й для нас. Ця людина, яка дякувала Господу, є для нас особливим джерелом розчулення й розради. І це не випадково, адже в нашім серці закладені добрі почуття, які готові виявити себе, але часто ми їх придушуємо й не даємо зростати.
 
Слухаючи євангельське оповідання про інших дев'ятьох прокажених, мимоволі жалієш їх, переживаєш, адже були вони нещасними, а стали щасливими. Мимоволі хочеться якось пробачити їхню помилку, тому що вони, будучи майже мертвими, ожили; будучи знедоленими, повернулися в суспільство. По-людськи хочеться виправдати їх - тих, хто в радості забув про свого Спасителя, адже людині так не вистачає в житті захвату та легкості, так дорого все це коштує, що, одержавши розраду, губишся в ній, боячись втратити. Чи не такі ми самі? Спочатку звертаємось за допомогою до близьких, а потім забуваємо віддячити: словом, вчинком, переводом грошей на картку, порадою, співстражданням, підтримкою, коли треба чимось пожертвувати заради іншого. Тільки говоримо про себе, тільки просимо виконати наші прохання, тільки розповідаємо, як важко нам, не розуміючи, що тому, хто нещадно допоміг, можливо, зараз значно гірше.
 
Ми повинні допомагати один одному, але й потрібно пам'ятати, що справжнє духовне щастя в Христі Ісусі - не скороминуще. Господь - Джерело всякого блага й розради, і Він завжди з нами, не забуває про нас. Вдячним серцем і вдячними вустами треба згадувати про Нього й про Його благодіяння. У святій Літургії ми разом із Церквою дякуємо Йому, хоча Господь у цьому не має потреби, тому що Йому співають славослів'я святі ангели й архангели, небесні воїнства, херувими й серафими. Приєднуючись до небесного воїнства, будемо й ми частіше славословити Бога, тому що тільки Йому належить слава й подяка у віки вічні. Але й будемо дякувати людям, які поряд з нами тримають наше життя, моляться і діють, віддають свої сили, здоров’я та вкладають всю душу, аби ми були щасливі і нас не постигла доля невдячних прокажених.

Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.
 
Приватбанк
Для сайту 4149 6293 1322 1459
 
4149 4390 0091 7074

або

5169 3305 1630 1279
РГ ХРАМ СВЯТОГО ІОАНА БОГОСЛОВА