Бог продовжує Свій пасхальний похід супроти влади темряви

24 квітня 2022
ПАСХАЛЬНЕ ПОСЛАННЯ
Преосвященнійшого Митрофана, єпископа Харківського і Богодухівського, священноархімандрита Свято-Миколаївського Ков’язького монастиря пастирям, чернецтву і всім вірним чадам Харківської єпархії

Православної Церкви України.

Дорогі отці, браття і сестри, улюблена моя слобожанська паства! Особливо радію можливості вітати всіх вас великоднім благовістям:
Христос воскрес! – Воістину воскрес!



Це привітання, можливо, найважливіше з промовленого і почутого за всю історію людства. Ту мить, коли ми наближаємося до повноти його осягнення та переживання, можуть супроводжувати сльози радості. Однак наші очі зараз зволожують не тільки вони. Цьогоріч дорога до світлого дня Воскресіння Христового була дуже важкою. Наш край спустошує повномасштабна війна. Гинуть найкращі сини та дочки України – оборонці Вітчизни. Російські снаряди вже два місяці поспіль щодня падають на оселі та голови мирних жителів Слобідського краю. Окуповано території з нашими храмами, фактично заручниками там стали парафіяни і священики. Багато з них пройшли через приниження, знущання, біль, голод, відчай. Сотні тисяч слобожан мусили залишити свої домівки та податися деінде. Люди втрачають майно, надію на майбутнє, віру в Бога. Сили зла хочуть не тільки опанувати нашу землю, але й намагаються скалічити нас фізично, психологічно та духовно.
Із важким серцем ми пройшли час Великого посту. А в Страсний тиждень збагнули, що його страшні події – не далека історія, а наша реальність. Підступний московський синедріон у коштовних патріарших ризах єлейно благословляє масштабне кровопролиття. Зухвалий кремлівський прокуратор віддає моторошні накази своїм сотникам – міністрам і генералам. Новітні Юди з місцевих політичних еліт ведуть таємними шляхами до своїх міст загарбників, мов озброєну варту в Гефсиманський сад. Налякані апостоли розбігаються перед чисельною збройною потугою, як беззахисні переселенці та біженці. На хрести прибивають Маріуполь, Бучу, Чернігів, Охтирку, Харків, Ізюм і багато інших українських міст і сіл. І саме там, де зло, здається, торжествує у жахливому карнавалі безкарності, розпинається Сам Христос. Для того, щоби бути поряд із нами. Щоби серед найтемнішої ночі – для кожного нажаханого, знедоленого, знекровленого морально і тілесно страждальця засяяв вогник надії.

«Ради страждання вбогих і зітхання бідних, нині воскресну, говорить Господь, стану спасінням людей і виявлю його» (Пс. 11, 6) – обітував Бог через псалмоспівця. Шлях до перемоги світла над темрявою пролягав і пролягає через Голгофу. Однак Страсна п’ятниця, якою б нестерпно довгою не здавалася, колись закінчується. А реальність Воскресіння – ні. Христос долає зло, і ми покликані стати повноцінними учасниками цієї перемоги. Адже Божий промисел долучив нашу країну, наш край, кожного з нас до цієї величної місії.
Пасха Господня колись явила себе, як вихід із рабства. Як перехід із світу ілюзорного комфорту і ганебного поневолення, названого Єгиптом, до невідомого, а тому оповитого страхом майбутнього свободи – Землі Обіцяної. Здавалося, чого міг досягти слабкий і розпорошений люд, супроти якого стояла непереможна імперська могутність фараона? Без Бога – нічого. Але з Ним стало можливим чудо Пасхи, переродження народу до якісно нового життя.

На яке майбутнє себе і своїх переконань могла розраховувати горстка переляканих учнів Ісуса після страти Вчителя? Лише на розпорошення, зникнення, забуття. Однак саме на цих людях завдяки невидимій, але нездоланній силі Божій збудовано Церкву, котра за два тисячоліття пережила безліч царств та імперій і поширилася по всіх континентах. Жодна земна потуга не зуміла зупинити свідків дива воскресіння Христового!
Згадаймо зараз, якими були перспективи України на початку потужної російської агресії в лютому. Скільки днів на існування нашої держави відраховували найрозумніші аналітики планети? Коли ми мали зламатися та капітулювати – і за задумом ворога, і за прогнозами друзів? А наш народ досі є, і не просто продовжує боротьбу, а перемагає. І це – джерело нашої надії на те, що Бог продовжує Свій пасхальний похід супроти влади темряви. І саме Він на наших очах, на нашій землі, нашими руками творить нове майбутнє для всього світу. «Що ж сказати на це? Якщо Бог за нас, хто проти нас?» (Рим. 8, 31), - натхненно запитуємо сьогодні разом із апостолом Павлом.

Тож нехай кожен вслухається у євангельське благовістя Великодня, і почує з місця смерті, з місця поховання сподівань і всього минулого життя – голос ангела з Гробу Господнього, який перш за все закликає: «Не бійтеся!» (Мф. 28, 5). Не бійтеся того, що старозавітному народу Божому довелося в боях виборювати Обіцяну Землю. Не бійтеся того, що багато крові мучеників пролилося, перше ніж християни змогли вільно збиратися на молитву і богослужіння. Не бійтеся того, що через біль, через страждання, через сльози і жертви пролягає шлях до перемоги. Не тільки нашої – Божої перемоги. Перемоги над злом. Перемоги над рабством. Перемоги над страхом. Перемоги над смертю. Перемоги життя, свободи, світла, добра, радості, правди та любові. Вона вже звершується тут і зараз, нині, і повсякчас, відколи світом лунає переможний голос:
Христос воскрес! – Воістину воскрес!
                                                  † Митрофан, єпископ Харківський і Богодухівський



Допомогти Іоано-Богословському храму ПЦУ ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.

Приватбанк
 4149 6293 1322 1459

4149 4390 0091 7074


або
5169 3305 1630 1279
РГ ХРАМ СВЯТОГО ІОАНА БОГОСЛОВА