Зцілення сліпих
31 липня 2022
Недільне Євангельське читання розповідає нам про два випадки зцілення Господом хворих людей. Одного разу це були два сліпці, а іншого - біснуватий, німий чоловік. Чому саме такі приклади показують нам євангелісти, коли хочуть розповісти про дива Спасителя? Спробуємо розібратися.
Що в цьому уривку Євангелія від Матфея для нас важливо знати? Кожного разу, коли Господь зціляє тіло людини: повертає їй зір, даємо можливість говорити чи знову ходити, то найперше Він зцілює їй душу. А далі, вже зцілена душа впливає на тіло так, що воно починає правильно працювати. Тому нам з вами буде важливо зрозуміти одну дуже важливу річ. Ми часто про неї забуваємо. Але Господь не хоче, щоб так було, а тому нагадує нам про неї в нинішній Євангелії. Ми з вами хворіємо та страждаємо не тому, що ми старі, а тому, що грішні. Як тільки ми почнемо працювати над собою, як тільки ми почнемо жити церковним життям, то наше життя зміниться не тільки внутрішньо, але й зовнішньо, фізично. Ми не тільки преобразимо себе зсередини, але отримаємо ту Божу благодать та освячення, які, входячи в нас найперше через Святі Таїнства, зможу повернути нас до того цілісного стану, до якого всі ми з вами прагнемо та з якого ми вийшли.
Коли людина приймає святе Таїнство Хрещення, то стає чистою та непорочною – всі гріхи її змиваються в хрещенській купелі. На символ цього освячення їй дають білі одежі, які ми маємо зберігати все своє життя. Люди дуже часто розуміють такий заклик буквально, а тому коли мають можливість то свої хрещальні пелени – крижму чи сорочку зберігають до самого гробу, та під час похорону кладуть їх із померлими в домовину. Можна погодитися, що це доволі логічний та правильний вчинок. Однак, насправді, Господь хоче від нас іншого. Щоби чистоту своєї душі, яку ми отримали в Таїнстві Хрещення, ми зберегли до свого самого останнього зітхання та гробу. Щоби наше життя було святим, праведним і непорочним. Ось, чого від нас хоче Господь!
Христос часто зцілював і до нині продовжує зцілювати людей, бо бачить наші терпіння та страждання, які ми зазнаємо, свідомо чи несвідомо. У Євангелії записано чудові слова Бога: «Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде» (Мк.8:34) «бо ярмо Моє — благо, і тягар Мій легкий» (Мф.11:30). Христос реально полегшує нам життя!
Та людина, яка не спілкується з Господом, не має досвіду особистих стосунків із своїм Творцем, не може й близько відчувати того, що насправді відчувають віруючі люди. Тому, ми з вами маємо жити так, щоб інші дивлячись на нас, на нашу поведінку та те, як ми живемо, самі хотіли такими бути. Щоб невіруючі люди, в певному сенсі, позаздрили нам за таку радість, якої в них немає та ніколи не було. І про це також нам нині треба говорити.
Християни це зовсім не ті люди, які завжди похмурі, понурі, які мають свою особливу субкультуру: носять чорні довгі спідниці, завжди дивляться додолу. А ще вони постійно кажуть, що вони є грішники, але чим більше вони це кажуть, тим більше зростають у гордині та марнославстві.
Господь хоче, щоб люди були щасливими. Він створив цю землю для людей, а людей – для щастя, блаженства. Сам Господь має таку рису – Всеблагість. Він самодостатній. Він може насолоджуватися буттям Сам у Собі. Пам’ятаймо, що Богу від нас нічого не потрібно! Зате Його свята воля була направлена на те, щоб його творіння – люди, також пізнали це щастя. По своїй природі, від народження, люди не можуть відчувати справжнє щастя, бо ми все-таки творінням. Ми – не боги. Проте, Господь дозволяє нам все це відчути, зробивши нас богами, як не по природі, то по благодаті, щедрості, любові та величезному милосердю. Та людина, яка хоче сьогодні бути щасливою, вона повинна знати, що справжнє щастя лише в Бозі. А чим ближче ми будемо наближатися до Господа, тим більше ми будемо навіть по своїй існуючій природі відчувати щастя.
Євангельський фрагмент 7-ї неділі після П’ятидесятниці надзвичайно цікавий. Там є дуже багато важливих нюансів, на яких можна було б загострити нашу увагу. Але сконцентруємо увагу ще тільки на один момент.
Коли Христос зцілив того німого та біснуватого чоловіка, фарисеї почали звинувачувати Його кажучи, що Він виганяє бісів силою бісівською. Це дуже велика богословська помилка фарисеїв. Ми з вами повинні знати, що зло подолати злом – неможливо. Дуже часто до нас інші люди ставляться несправедливо. Дуже часто ми хочемо не підставити другу щоку, але вдарити когось у відповідь. Часто ми хочемо своїм власним злом перемогти зло іншого. Але Христос і Церква говорять зовсім про інше. Вони відкривають нам неймовірну правду про нас самих – про людей. Перемогти в цьому світі зло може тільки добро.
З богословської точки зору, онтологічно, зла взагалі не існує як субстанції. Зло – це відсутність добра. Принаймні, є таке тлумачення, яке можна прийняти як даність. І там, де хоча б у шпаринку посвітить яскравий промінь Божого світла, там зникає та згорає все нечисте та лихе. І якщо ми хочемо перемогти злі обставини, злих людей чи то зло, яке живе в нас самих, ми повинні починати робити добро. Відтак, у ту міру, в яку ми будемо робити добро, зло буде поступово підкорятися нам та нас покидати. Тому, запам’ятаймо раз і назавжди. Зла не можна перемогти більшим злом. Хіба одні біси зможуть вигнати інших, якщо вони з ними заодно? Звичайно, що ні! Усі біси навпаки – об’єднані разом для того, щоб боротися з добром! Тому, й не міг Христос вигнати бісів силою бісівською! Натомість, Він хоче показати там цю велику істину для того, щоб ми використовували її в своєму повсякденному житті.
На превеликий жаль, наше життя дуже часто складається з нещастя, скорботи та різних бід. Ці скорботи та нещастя супроводжують кожного християнина впродовж усього його життя. А та людина, яка не відчуває жодної скорботи та терпіння, як кажуть Святі Отці, не спасається в вічності. І про це також нам треба нині говорити.
Святі Отці ніколи не просили Бога, щоб Той позбавив їх хвороб і страждань. Чому? Тому, що завдяки оцим хворобам і стражданням наша душа очищається від гріхів. Вони просили іншого: сили, щоб перемогти ці хвороби й страждання, а головне – правильно їх сприйняти та засвоїти. Чому? Тому, що Господь Бог знає, як нам буде краще! Якщо знає, що тобі буде краще шкутильгати, значить – краще шкутильгати! Якщо Він знає, що краще буде ходити в окулярах із двадцяти років, значить так буде для нас краще! Ми не знаємо, що було б із нами, якби Бог слухав наші кожні молитви та виконував найменші наші забаганки. Все ж, Господь завжди робить для нас краще, навіть коли ми цього не розуміємо! Натомість ми з вами не знаємо, чого просимо в Нього! У багатьох молитвах Святих Отці та натхненних подвижників читаємо, як вони моляться: Господи, не знаю що в тебе просити! Сам живи в мені, та Сам у мені молись!
Коли ми молимося, то подібні до людини, яка просить у Царя Небесного піску морського, замість золота й інших багатств. Замість того, щоб просити спасіння душі, вічного життя з Богом, чистого сумління та сил більше не грішити, ми просимо матеріальних речей: земного щастя, здоров’я, успіхів у роботі. Всього того, чим живе людина тут на землі, та всього того, що вона залишає після своєї смерті. Як прийшла вона з порожніми руками на цей світ, так і покидає його – нічого з собою не забравши! Нічого, окрім своїх добрих і злих вчинків. Це єдине наше багатство, яке може нас врятувати, але разом із цим – засудити. Тому, поки маємо ще час та сили приходити до храму та робити добро своїм ближнім – «Спішіть робити добро», Потрібно поспішати, бо часу вже немає, а кінець наближається. Вже дуже швидко закінчиться наше земне життя. Вже дуже швидко ми будемо поставлені перед вічністю, де будемо відповідати за всі свої вчинки.
Тому, нехай недільне Богослужіння під час війни нас ще більше зміцнить, нехай воно додасть нам сили для боротьби з гріхом, перш за все – тим, який живе в нас самих. Бо тільки в ту міру, в яку ми будемо освячуватися Божою благодаттю самі, ми зможемо змінити щось довкола себе. А без того, залишаючись такими, якими ми були, ми почали вчити інших – нічого в нас не вийде! Ми не навчимо їх, але ще більше озлобимо та налаштуємо проти себе. Для того, щоб вчити когось, як він чи вони мають жити, потрібно відповідати певним інтелектуальним, духовним і моральним якостям. Для того, щоб учити інших, потрібно спочатку самому навчитися та показати приклад вчинками, а не словами.
о. Євген Заплетнюк
Недільна Літургія в Іоано-Богословському храмі починається о 10 ранку.
Приватбанк
4149 6293 1322 1459
4149 4390 0091 7074
або
5169 3305 1630 1279
РГ ХРАМ СВЯТОГО ІОАНА БОГОСЛОВА
Що в цьому уривку Євангелія від Матфея для нас важливо знати? Кожного разу, коли Господь зціляє тіло людини: повертає їй зір, даємо можливість говорити чи знову ходити, то найперше Він зцілює їй душу. А далі, вже зцілена душа впливає на тіло так, що воно починає правильно працювати. Тому нам з вами буде важливо зрозуміти одну дуже важливу річ. Ми часто про неї забуваємо. Але Господь не хоче, щоб так було, а тому нагадує нам про неї в нинішній Євангелії. Ми з вами хворіємо та страждаємо не тому, що ми старі, а тому, що грішні. Як тільки ми почнемо працювати над собою, як тільки ми почнемо жити церковним життям, то наше життя зміниться не тільки внутрішньо, але й зовнішньо, фізично. Ми не тільки преобразимо себе зсередини, але отримаємо ту Божу благодать та освячення, які, входячи в нас найперше через Святі Таїнства, зможу повернути нас до того цілісного стану, до якого всі ми з вами прагнемо та з якого ми вийшли.
Коли людина приймає святе Таїнство Хрещення, то стає чистою та непорочною – всі гріхи її змиваються в хрещенській купелі. На символ цього освячення їй дають білі одежі, які ми маємо зберігати все своє життя. Люди дуже часто розуміють такий заклик буквально, а тому коли мають можливість то свої хрещальні пелени – крижму чи сорочку зберігають до самого гробу, та під час похорону кладуть їх із померлими в домовину. Можна погодитися, що це доволі логічний та правильний вчинок. Однак, насправді, Господь хоче від нас іншого. Щоби чистоту своєї душі, яку ми отримали в Таїнстві Хрещення, ми зберегли до свого самого останнього зітхання та гробу. Щоби наше життя було святим, праведним і непорочним. Ось, чого від нас хоче Господь!
Христос часто зцілював і до нині продовжує зцілювати людей, бо бачить наші терпіння та страждання, які ми зазнаємо, свідомо чи несвідомо. У Євангелії записано чудові слова Бога: «Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде» (Мк.8:34) «бо ярмо Моє — благо, і тягар Мій легкий» (Мф.11:30). Христос реально полегшує нам життя!
Та людина, яка не спілкується з Господом, не має досвіду особистих стосунків із своїм Творцем, не може й близько відчувати того, що насправді відчувають віруючі люди. Тому, ми з вами маємо жити так, щоб інші дивлячись на нас, на нашу поведінку та те, як ми живемо, самі хотіли такими бути. Щоб невіруючі люди, в певному сенсі, позаздрили нам за таку радість, якої в них немає та ніколи не було. І про це також нам нині треба говорити.
Християни це зовсім не ті люди, які завжди похмурі, понурі, які мають свою особливу субкультуру: носять чорні довгі спідниці, завжди дивляться додолу. А ще вони постійно кажуть, що вони є грішники, але чим більше вони це кажуть, тим більше зростають у гордині та марнославстві.
Господь хоче, щоб люди були щасливими. Він створив цю землю для людей, а людей – для щастя, блаженства. Сам Господь має таку рису – Всеблагість. Він самодостатній. Він може насолоджуватися буттям Сам у Собі. Пам’ятаймо, що Богу від нас нічого не потрібно! Зате Його свята воля була направлена на те, щоб його творіння – люди, також пізнали це щастя. По своїй природі, від народження, люди не можуть відчувати справжнє щастя, бо ми все-таки творінням. Ми – не боги. Проте, Господь дозволяє нам все це відчути, зробивши нас богами, як не по природі, то по благодаті, щедрості, любові та величезному милосердю. Та людина, яка хоче сьогодні бути щасливою, вона повинна знати, що справжнє щастя лише в Бозі. А чим ближче ми будемо наближатися до Господа, тим більше ми будемо навіть по своїй існуючій природі відчувати щастя.
Євангельський фрагмент 7-ї неділі після П’ятидесятниці надзвичайно цікавий. Там є дуже багато важливих нюансів, на яких можна було б загострити нашу увагу. Але сконцентруємо увагу ще тільки на один момент.
Коли Христос зцілив того німого та біснуватого чоловіка, фарисеї почали звинувачувати Його кажучи, що Він виганяє бісів силою бісівською. Це дуже велика богословська помилка фарисеїв. Ми з вами повинні знати, що зло подолати злом – неможливо. Дуже часто до нас інші люди ставляться несправедливо. Дуже часто ми хочемо не підставити другу щоку, але вдарити когось у відповідь. Часто ми хочемо своїм власним злом перемогти зло іншого. Але Христос і Церква говорять зовсім про інше. Вони відкривають нам неймовірну правду про нас самих – про людей. Перемогти в цьому світі зло може тільки добро.
З богословської точки зору, онтологічно, зла взагалі не існує як субстанції. Зло – це відсутність добра. Принаймні, є таке тлумачення, яке можна прийняти як даність. І там, де хоча б у шпаринку посвітить яскравий промінь Божого світла, там зникає та згорає все нечисте та лихе. І якщо ми хочемо перемогти злі обставини, злих людей чи то зло, яке живе в нас самих, ми повинні починати робити добро. Відтак, у ту міру, в яку ми будемо робити добро, зло буде поступово підкорятися нам та нас покидати. Тому, запам’ятаймо раз і назавжди. Зла не можна перемогти більшим злом. Хіба одні біси зможуть вигнати інших, якщо вони з ними заодно? Звичайно, що ні! Усі біси навпаки – об’єднані разом для того, щоб боротися з добром! Тому, й не міг Христос вигнати бісів силою бісівською! Натомість, Він хоче показати там цю велику істину для того, щоб ми використовували її в своєму повсякденному житті.
На превеликий жаль, наше життя дуже часто складається з нещастя, скорботи та різних бід. Ці скорботи та нещастя супроводжують кожного християнина впродовж усього його життя. А та людина, яка не відчуває жодної скорботи та терпіння, як кажуть Святі Отці, не спасається в вічності. І про це також нам треба нині говорити.
Святі Отці ніколи не просили Бога, щоб Той позбавив їх хвороб і страждань. Чому? Тому, що завдяки оцим хворобам і стражданням наша душа очищається від гріхів. Вони просили іншого: сили, щоб перемогти ці хвороби й страждання, а головне – правильно їх сприйняти та засвоїти. Чому? Тому, що Господь Бог знає, як нам буде краще! Якщо знає, що тобі буде краще шкутильгати, значить – краще шкутильгати! Якщо Він знає, що краще буде ходити в окулярах із двадцяти років, значить так буде для нас краще! Ми не знаємо, що було б із нами, якби Бог слухав наші кожні молитви та виконував найменші наші забаганки. Все ж, Господь завжди робить для нас краще, навіть коли ми цього не розуміємо! Натомість ми з вами не знаємо, чого просимо в Нього! У багатьох молитвах Святих Отці та натхненних подвижників читаємо, як вони моляться: Господи, не знаю що в тебе просити! Сам живи в мені, та Сам у мені молись!
Коли ми молимося, то подібні до людини, яка просить у Царя Небесного піску морського, замість золота й інших багатств. Замість того, щоб просити спасіння душі, вічного життя з Богом, чистого сумління та сил більше не грішити, ми просимо матеріальних речей: земного щастя, здоров’я, успіхів у роботі. Всього того, чим живе людина тут на землі, та всього того, що вона залишає після своєї смерті. Як прийшла вона з порожніми руками на цей світ, так і покидає його – нічого з собою не забравши! Нічого, окрім своїх добрих і злих вчинків. Це єдине наше багатство, яке може нас врятувати, але разом із цим – засудити. Тому, поки маємо ще час та сили приходити до храму та робити добро своїм ближнім – «Спішіть робити добро», Потрібно поспішати, бо часу вже немає, а кінець наближається. Вже дуже швидко закінчиться наше земне життя. Вже дуже швидко ми будемо поставлені перед вічністю, де будемо відповідати за всі свої вчинки.
Тому, нехай недільне Богослужіння під час війни нас ще більше зміцнить, нехай воно додасть нам сили для боротьби з гріхом, перш за все – тим, який живе в нас самих. Бо тільки в ту міру, в яку ми будемо освячуватися Божою благодаттю самі, ми зможемо змінити щось довкола себе. А без того, залишаючись такими, якими ми були, ми почали вчити інших – нічого в нас не вийде! Ми не навчимо їх, але ще більше озлобимо та налаштуємо проти себе. Для того, щоб вчити когось, як він чи вони мають жити, потрібно відповідати певним інтелектуальним, духовним і моральним якостям. Для того, щоб учити інших, потрібно спочатку самому навчитися та показати приклад вчинками, а не словами.
о. Євген Заплетнюк
Недільна Літургія в Іоано-Богословському храмі починається о 10 ранку.
Приватбанк
4149 6293 1322 1459
4149 4390 0091 7074
або
5169 3305 1630 1279
РГ ХРАМ СВЯТОГО ІОАНА БОГОСЛОВА
Електронна пошта