Святе світло: без крайнощів і суєвірства
26 квітня 2023
Те, що наразі іменують «Благодатний вогонь», в оригінальній традиції називається «Святе світло». І тут важливо правильно розставити акценти, розумно до цього ставитись, а головне не допускати обох крайнощів, як обожнення святині, так й її відкинення. Про церемонію сходження Святого світла, сучасні суєвірства та церковне ставлення до цього феномену розповідає архієпископ Євстратій (Зоря).
Ще раз про Святе світло
Одна певною мірою внутрішня дискусія щодо того, як ставитися до цього феномену, спонукає знову висловитися на цю тему.
1. Термінологія важлива. В оригінальній традиції йдеться про «Святе світло». Не про вогонь. І не про благодатний. А про Святе світло. І подія називається «церемонією», а не «сходженням». Називати церемонію Святого світла, звершувану у Велику суботу, «сходженням Благодатного вогню» прийнято в російській церковній традиції. Бо саме їй властиво поширювати акцент на речовині (вогні), а не на світлі та підкреслювати винятково чудесну природу самої появи вогню.
2. Церемонія Святого світла звершується у Велику суботу як знак світла, яке засяяло від Гробу Господнього в час воскресіння, та світла, яким сяяли ангели, що сповістили про це. Тобто, знову ж акцент є на світлі, яке виходить з Гробу - з місця для мертвих, що стало місцем живоносним.
3. Святість світла від Гробу Господнього та ознаки чудес, які можуть відбуватися з ним і через нього - ніяк не суперечать твердженню про цілком природне (а не екстраординарне) походження речовини вогню. Так само, як природне походження води не суперечить визнанню її святою, цілющою і чудотворною, коли вона освячується закликанням Святого Духа. І природне походження хліба та вина не заперечує істинності Євхаристії, коли принесені до вівтаря природні речовини дією Духа Святого стають Тілом і Кров‘ю Христовими.
4. Намагання надати Святому світлу виняткового значення, як певному «доказу істинності православ’я» характерне в першу чергу для московської версії церковності. Бо історично наявний там низький загальний освітньо-богословський рівень, саме у цій версії найбільше бачимо відданості зовнішнім ознакам церковного життя, а не його сутності. Що знайшло відображення у характерному для Московії обрядовірстві.
Саме тому останніми десятиліттями поширився певний культ «вогню», коли дехто навіть полишає великоднє богослужіння і замість нього «везе вогонь» так, ніби саме у його перевезенні та роздачі є сутність Пасхи. А його наявність чи відсутність у храмі навіть сприймається як аргумент «істинності» Церкви.
Все це нагадує історію часів початків іконоборства, коли єретики виправдовували себе надмірними проявами шанування ікон з боку деяких православних. Коли фарбу з ікон додавали до причастя чи ікони брали «за хресних батьків». Відтак скептики, вказуючи на надмірності щодо шанування Святого світла, зовсім відкидають його значення.
5. Історія чудесного виходу вогню з колони при вході до храму, коли в нього не допустили православних, ніяк не заперечує вище сказаного, а навпаки, підтверджує. Бо виняток явного чуда, коли православному патріарху спробували перешкодити помолитися там, де належить - у Кувуклії, лише підтверджує Боже благовоління до самої церемонії Святого світла, а не те, що вона щорічно має винятково надприродний характер появи вогню «нізвідки».
6. Характерно, що у минулі часи, коли не здійснювалися трансляції російським телебаченням у прямому ефірі, час церемонії був різним, виходу патріарха могли чекати і декілька годин. Відколи російське телебачення отримало (і мабуть не за добрі очі) ексклюзивні права трансляції - церемонія стала вкладатися в час менше, ніж година, завжди у той самий проміжок. Що лише підтверджує визначеність події людьми. Адже якби вона відбувалася виключно чудесним чином, то передбачити, що це ставатиметься саме і лише під час прямого ефіру «Газпромівського» НТВ - було би неможливо.
7. Підсумовуючи відзначу, що як сама церемонія Святого світла, так і можливість доставити його в різні куточки православних країн як видиму ознаку зв’язку з Живоносним Гробом, при правильному їх розумінні та поясненні - цілком православна традиція (хоча і абсолютно нова у частині поширення у далекі країни, бо така з’явилася лише в час реактивної авіації).
Але як і у випадку з іконошануванням, важливо не допускати обох крайнощів - і обожнненя святині, і її відкинення.
Архієпископ Черніговський і Ніженський Євстратій (Зоря)
Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.
Одна певною мірою внутрішня дискусія щодо того, як ставитися до цього феномену, спонукає знову висловитися на цю тему.
1. Термінологія важлива. В оригінальній традиції йдеться про «Святе світло». Не про вогонь. І не про благодатний. А про Святе світло. І подія називається «церемонією», а не «сходженням». Називати церемонію Святого світла, звершувану у Велику суботу, «сходженням Благодатного вогню» прийнято в російській церковній традиції. Бо саме їй властиво поширювати акцент на речовині (вогні), а не на світлі та підкреслювати винятково чудесну природу самої появи вогню.
2. Церемонія Святого світла звершується у Велику суботу як знак світла, яке засяяло від Гробу Господнього в час воскресіння, та світла, яким сяяли ангели, що сповістили про це. Тобто, знову ж акцент є на світлі, яке виходить з Гробу - з місця для мертвих, що стало місцем живоносним.
3. Святість світла від Гробу Господнього та ознаки чудес, які можуть відбуватися з ним і через нього - ніяк не суперечать твердженню про цілком природне (а не екстраординарне) походження речовини вогню. Так само, як природне походження води не суперечить визнанню її святою, цілющою і чудотворною, коли вона освячується закликанням Святого Духа. І природне походження хліба та вина не заперечує істинності Євхаристії, коли принесені до вівтаря природні речовини дією Духа Святого стають Тілом і Кров‘ю Христовими.
4. Намагання надати Святому світлу виняткового значення, як певному «доказу істинності православ’я» характерне в першу чергу для московської версії церковності. Бо історично наявний там низький загальний освітньо-богословський рівень, саме у цій версії найбільше бачимо відданості зовнішнім ознакам церковного життя, а не його сутності. Що знайшло відображення у характерному для Московії обрядовірстві.
Саме тому останніми десятиліттями поширився певний культ «вогню», коли дехто навіть полишає великоднє богослужіння і замість нього «везе вогонь» так, ніби саме у його перевезенні та роздачі є сутність Пасхи. А його наявність чи відсутність у храмі навіть сприймається як аргумент «істинності» Церкви.
Все це нагадує історію часів початків іконоборства, коли єретики виправдовували себе надмірними проявами шанування ікон з боку деяких православних. Коли фарбу з ікон додавали до причастя чи ікони брали «за хресних батьків». Відтак скептики, вказуючи на надмірності щодо шанування Святого світла, зовсім відкидають його значення.
5. Історія чудесного виходу вогню з колони при вході до храму, коли в нього не допустили православних, ніяк не заперечує вище сказаного, а навпаки, підтверджує. Бо виняток явного чуда, коли православному патріарху спробували перешкодити помолитися там, де належить - у Кувуклії, лише підтверджує Боже благовоління до самої церемонії Святого світла, а не те, що вона щорічно має винятково надприродний характер появи вогню «нізвідки».
6. Характерно, що у минулі часи, коли не здійснювалися трансляції російським телебаченням у прямому ефірі, час церемонії був різним, виходу патріарха могли чекати і декілька годин. Відколи російське телебачення отримало (і мабуть не за добрі очі) ексклюзивні права трансляції - церемонія стала вкладатися в час менше, ніж година, завжди у той самий проміжок. Що лише підтверджує визначеність події людьми. Адже якби вона відбувалася виключно чудесним чином, то передбачити, що це ставатиметься саме і лише під час прямого ефіру «Газпромівського» НТВ - було би неможливо.
7. Підсумовуючи відзначу, що як сама церемонія Святого світла, так і можливість доставити його в різні куточки православних країн як видиму ознаку зв’язку з Живоносним Гробом, при правильному їх розумінні та поясненні - цілком православна традиція (хоча і абсолютно нова у частині поширення у далекі країни, бо така з’явилася лише в час реактивної авіації).
Але як і у випадку з іконошануванням, важливо не допускати обох крайнощів - і обожнненя святині, і її відкинення.
Архієпископ Черніговський і Ніженський Євстратій (Зоря)
Приватбанк
4149 6293 1322 1459
4149 4390 0091 7074
або
5169 3305 1630 1279
РГ ХРАМ СВЯТОГО ІОАНА БОГОСЛОВА
Електронна пошта