Cтав першим (фото)

«Я можу бути лише другим пілотом …».  Навесні 1991 року ці слова я почула тоді від заступника голови Харківського Православного Братства УАПЦ Віктора Андрійовича Маринчака. Але у Бога були свої плани… Він став першим», - пропонуємо до вашої уваги спогади нашої парафіянки Ніни Немировської про настоятеля Іоано-Богословського храму. У неділю 30 липня виповнюється 32 роки його священицької хіротонії.



«Ми, члени Братства, діяли тоді так, ніби проживали день як рік. На правду тепер розумію, що таке бути «інструментом» виконання Божої волі, Його планів.
Якось зовсім несподівано Братство здобуло авторитет у місті, серед української громади. Збиралися ми в приміщенні Харківського відділення українського фонду культури, де на той час вирувало життя. Очолював його відомий харківський поет, співголова НРУ на Харківщині Віктор Бойко. При фонді культури існувала програма «Харківське Православне Братство ап. Андрія Первозваного УАПЦ». Саме приміщення фонду розташовувалося на колишній площі Тевелєва (ще раніше Миколаївській), а тепер Майдан Конституції. Символічним було саме місце розташування, адже поряд, там де тепер аптека, колись був величавий Миколаївський собор, який у 20-х роках ХХ століття належав УАПЦ першого відродження (зірваний у 1929 році). Знайшлася тоді, на щастя, колишня хористка Миколаївського собору Віра Андріївна Суркова, яка розповідала про особливості церковного життя тоді у Харкові, про архієпископа Олександра Ярещенка, єпископа Івана Павловського, священиків і парафіян собору, що додавало сил і розуміння необхідності відродження УАПЦ на Харківщині. Свого священика ми не мали.
Тому завдань перед Братством було багато. Зокрема, потрібно було дати уявлення про історію української церкви, основи знань Служби Божої та інше. Тому організували катехитичні курси, де викладачами були Віктор Андрійович Маринчак, Юрій Андрійович Ісіченко, доценти, кандидати філологічних наук, відомі авторитетні викладачі державного університету, працівник літературного музею Олег Миколайович Кучер.



Братство брало на себе значну просвітницьку роботу у місті – заходи із шанування пам’яті Григорія Сковороди (велелюдний вечір у театрі Шевченка), поїздка до Сковородинівки із відомими українськими письменниками, де вперше за часів радянської влади отець Іван Пашуля і Отець Микола Ковчак зі Львова на могилі філософа відслужили панахиду. Тоді їм допомагав Віктор Андрійович. Маринчак. А десь за місяць до цього відбулася Перша Літургія, яку служив отець Іван Пашуля з церкви Петра і Павла. Віктор Андрійович добре знав порядок Служби, мав чудовий голос, допомагав проводити Службу. Супроводжував Літургію хор Юрія Бабія. Нам спочатку закидали, що це так би мовити «цивільне» місце, але згодом з’ясувалося, що там раніше була єпархіальна церква жіночого навчального духовного закладу.
Заходи біля пам’ятника Тараса Шевченка у Харкові організовані Братством збирали велику кількість харків’ян. Тоді до Харкова приїздили на наше запрошення священики із Заходу України. І щоразу відправляти панахиди їм допомагав наш Віктор Андрійович. Символічно, що як духівник Євромайдану, він буде разом із демократичною громадськістю Харкова боронити духовні цінності у місті і все це відбуватиметься біля пам’ятника Тараса Шевченка.



У травні 1991 року до Харкова на запрошення Братства завітав з візитом перший Патріарх УАПЦ Мстислав, особистість легендарна і відома у світі. Віктор Андрійович зустрічав його хлібом-сіллю, виголошував промову в малій залі оперного театру ім. Лисенка, де проходила зустріч харків’ян із шановним гостем. У той час вирішувалась проблема передачі Іоанно-Богословського храму нашій громаді. Владика Патріарх подарував Віктору Андрійовичу 4 томи «Нарисів історії Української Православної церкви» Івана Власовського.
Перша проща членів Харківського Православного Братства УАПЦ до Львова на Великдень, знайомства і гостина львів’ян, сповіді і причастя лишили незабутнє враження і бажання розбудовувати українське православ’я на Харківщині.
Життя переконувало, що без священика стає все скрутніше втілювати наші плани. Тоді Віктор Андрійович своїм рішення стати священиком УАПЦ засвідчує, що йому випала доля продовжити традицію відродження першої УАПЦ, адже всі архієреї  і священики тоді були високоосвіченими особистостями і відомими проповідниками Христової віри.
Згадується… Ми з Віктором Андрійовичем стоїмо на балконі фонду культури. Я зворушена до сліз, адже в руках майбутнього священика … підрясник. Це все, що ми мали на той час перед поїздкою його до Львова. Згодом наші щирі прихильники і друзі в російській церкві подарують окрім підрясника облачення майбутньому священику.
Віктор Андрійович від’їхав до Львова у церкву Петра і Павла, де отець Володимир Ярема і отець Іван Пашуля першими оголосили про перехід в УАПЦ. Церква стала справжньою школою майбутніх священиків як зі сходу України, так і центру. «Петропавлівська школа» священичого вишколу посіяла благодатне зерно, з якого виросли справжні пастирі і проповідники.
Кінець липня, як і зараз, видався спекотним у Харкові. Ми, невелика купка харків’ян, серед яких дружина Віктора Андрійовича Тетяна Миколаївна Смирнова і маленький синочок Микитка, долами потягом шлях, де у Львові мало відбутися висвячення нашого Віктора Андрійовича спочатку на диякона, а потім на священика.
Одразу зазначу, що для Харкова і для Львова це була надзвичайна подія. Висвячення мало відбутися на вихідні. Попри те, що зазвичай львівські храми наповнені людьми, у неділю, 30 липня 1991 року церква Петра і Павла на Личаківській вулиці не вміщала всіх бажаючих … Панував піднесений, святковий настрій, відчуття важливої події. Чин хіротонії Віктора Андрійовича звершував Владика Данило Чернівецький.
Вітання, радість, квіти …



Переконана, що отець Віктор зберіг традицію школи церкви Петра і Павла, особливо коли потрапляю на Службу Божу, коли в ній беруть участь капелани Збройних Сил України і Національної гвардії, де проходять навчання в Іоанно-Богословській церкві Харкова
Потім були незабутні святкові гостини з нагоди висвячення першого харківського священика, де повною мірою ми відчули кулінарну майстерність ємостей (матушок).
Отець Віктор залишився у Львові до середини серпня на навчанні, але поспішав до Харкова. 16 липня 1991 року відбулися перші парафіяльні збори громади під стінами поруйнованого храму Іоанна Богослова, які провів отець Іван Пашуля.
19 серпня, в день путчу в Москві, на Преображення Господнє, отець Віктор Маринчак вперше провів молебень і освячення плодів. Українська громада дочекалася свого пастиря. Господь так управив, що Віктор Андрійович Маринчак став першим священиком відродженої втретє УАПЦ на Харківщині
32 роки тернистого шляху, сповненого випробовуваннями … Наш отець тримає духовне небо Харкова, молиться за харків’ян, за Україну. В найтяжчі часи повномасштабного вторгнення російських окупантів лишився в місті, підносив молитви до Бога… А Іоанно-Богословський храм, де він уже 32 роки настоятелем, став справжнім храмом Любові!



Тож хай милосердний Господь дарує нашому отцю Віктору многая літ, а сповнені добра, захисту, додає сили, терпіння! А найголовніше – Перемоги!
Ніна Немировська

Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.