Cудний день

17 жовтня 2017
Реальність християнства є такою, що в кінці історії людство очікує Судний день. І хоча більшість людей у світі живе так, ніби цього ніколи не трапиться, — день цей настане, і для одних він буде днем трепету й жаху, а для інших — днем радості зустрічі з дорогим Господом. Що ми знаємо про останній суд? Чи правильно ми розуміємо ті поодинокі відомості, які дає нам про це Писання?
 
Християнство стверджує, що людина вічна, і земне життя — лише мить перед цією вічністю. При цьому воно дуже скупо говорить нам і про саме вічне життя, і про той Суд, котрий чекає на кожного з нас. Святе Письмо християн повне розповідей про минуле людства від його створення й до заснування Церкви Сином Божим, Котрий воплотився. Там є пророцтва про майбутнє, про кінець історії людини, про неминучість останнього суду — але вкрай мало інформації про те, яким буде загробне життя і яким буде суд.
У такому обережному ставленні до таємниці суду й вічності є глибока мудрість і величезна турбота про нас Автора Слова Божого. Лукава природа грішної людини така, що тільки-но вона дізнається щось про загробне життя, відразу починає придумувати, як би зручніше «там» улаштуватися. Якщо «там» гуляє потойбічна дичина, то потрібно взяти з собою в могилу лук і стріли. Якщо «там» є дичина і є мисливці, то хтось має бути в них за головного — отже, треба прихопити з собою дружин, слуг, коней, золота побільше, щоб і «там» бути головним.
Чим більше подробиць про «тамтешнє» життя пропонує релігія, тим легше розмити навіть правильні ідеї. Показовими в цьому плані є уявлення про суд у давніх єгиптян. У них в основі лежало чітке розуміння того, що кожного померлого чекає суд, на якому за гріхи покарають, а за добро винагородять. Але єгиптяни настільки добре розбиралися в тонкощах процедури суду й так ясно уявляли собі всі небезпеки загробного шляху на суд, що придумали величезну кількість хитрощів, які б забезпечували успішне проходження всіх загробних перешкод. А отже, уже не таким важливим стає моральний склад померлого, як можливість оплатити жерцям поховання на «найвищому рівні» з усіма необхідними ритуалами, амулетами, заклинаннями.
Мені здається, що з давніх часів природа інтересу до подробиць майбутнього суду не змінилася — цим інтересом рухає те ж саме бажання якомога краще влаштуватися після смерті. Якщо слово Боже, відкривши небагато, про щось замовчало, це недаремно. Як сказав блаженний Феодорит Кірський, «Негоже дошукуватися того, про що замовчано, слід же любити написане».
 
У будь-якому православному катехізисі можна прочитати в тому чи іншому варіанті таке: «Після смерті людина потрапляє на особистий суд, де визначається її доля до загального воскресіння. Праведники до загального воскресіння в неповноті вже відчувають блаженства, нерозкаяні грішники до загального воскресіння в неповноті вже відчувають муки». І все ж правильно сказано, і фантазіями, на зразок єгипетських, тут і не пахне... Але ці сухі, ніби створені для зазубрювання безапеляційні формулювання жодним чином не порівняти з яскравими образами Письма, з притчами, в яких Господь відхилив таємницю вічності. Катехізис можна лише зубрити, а в слово Боже можна з любов’ю довго й вдумливо вчитуватися. На Літургії священик чи диякон цілує відкриту сторінку з текстом Євангелія після прочитання, і зовсім не можливо собі уявити, щоб комусь захотілося з такою ж любов’ю цілувати текст катехізису. Але коли ми станемо з любов’ю, вдумливо вчитуватися в Писання, ми знайдемо в ньому немало місць про суд, які непросто узгодити з визначенням із катехізису. Спробуємо розібратися в деяких із них.
 Бо не послав Бог Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся (Ін. 3, 17). Може здатися, що ці слова зовсім відміняють суд, але це не так, адже апостол Павло говорить, що мусимо всі ми з’явитися перед судовим престолом Христовим (2 Кор. 5, 10). У перше Своє пришестя на землю Син Божий з’явився в образі раба, в приниженні. З’явився не судити, але врятувати. А Його Друге пришестя буде вже не в приниженні, але в славі для суду: Він має судити живих і мертвих за Свого приходу та за Свого Царства (2 Тим. 4,1).
Але що це буде за суд у світлі любові Божої до нас? Суд — це не лише вирок, суд — це в першу чергу встановлення істини. Коли обвинувачуваний постає перед судом, спочатку треба з’ясувати, чи винен він у тому, в чому його звинувачують. Але Богу не потрібно нічого з’ясовувати, Він знає все. Суд стане моментом істини для нас самих. Тоді розкриються всі таємні помисли, і ми самі побачимо себе в істинному світлі такими, якими є, і самі зрозуміємо, на що ми заслуговуємо. Дивовижно, що саме в цьому сенсі відкриття істини суд не просто відбудеться в майбутньому — він уже почався. Господь у Євангелії від Іоанна, продовжуючи Свою думку про те, що Він прийшов не судити, каже: Суд же такий, що світло у світ прийшло... Бо кожен, хто робить лихе, ненавидить світло, і не приходить до світла, щоб не виявилися діла його. А хто робить за правдою, той до світла йде, щоб діла його виявились, бо зроблені в Бозі вони (Ін. 3, 19–21).
Син Божий, Світло від Світла-Отця, прийшов на землю і Своїм явленням уже освітив світ. У Його світлі вже видно, що є зло, а що — добро. Кожен, хто наближається до Нього, вже може почати пізнавати істину про себе, може почати судити себе. Дивно, але хоча Син Божий не прийшов з ангелами й не сів на престолі судити, однак суд уже потихеньку відбувається в житті багатьох християн. Це дуже характерна риса Євангелія: як Царство Небесне вже почалося в житті християн, але ще не настало вповні, так і суд уже почався, але в повноті він відбудеться в кінці історії. Ми молимося словами Господа: «нехай прийде Царство Твоє», але Сам же Господь і сказав, що Царство Боже вже всередині вас є (Лк. 17, 21). Так само й суд: призначено людям раз умерти, а потім суд (Євр. 9, 27), — але й світло прийшло у світ, вже прийшло, і в цьому й полягає суд.
Окрім того, коли ми намагаємося зрозуміти слова Господа про те, що Він прийшов не судити світ, а врятувати, потрібно пам’ятати, яким бачили майбутній суд слухачі Христа — іудеї. Єврейський народ з радістю очікував суду. Хоча в Писанні можна знайти слова про те, що на суді кожен відповість за свої особисті вчинки, євреї більше уявляли собі суд як довгоочікуваний момент помсти їхнім кривдникам. Вони чекали, що на цьому суді не будуть відповідати перед Богом за свої вчинки, але будуть позивачами, обвинувачами язичників і євреїв-відступників. На цьому суді Бог нарешті захистить пригноблених іудеїв, покарає язичників і підкорить їх єврейському народу. У євреїв набагато більший відгук знаходив полум’яний заклик псалма покарати нечестивих: Боже Ізраїлів, збудися, щоб покарати всіх поган, і не помилуй нікого із зрадників злих! (Пс. 58.6), — ніж смиренне визнання своєї ницості перед судом Божим: І на суд не вступай із рабом Своїм, бо жоден живий перед обличчям Твоїм справедливим не буде! (Пс. 142, 2).
Так, для єврея, котрий чекав суду як моменту свого торжества над язичниками, слова Господа про те, що Він прийшов урятувати світ, означали, що масового засудження язичників не буде, Господь прийшов не судити їх, але спасти.
 Хто слухає Моє слово, і вірує в Того, Хто послав Мене, життя вічне той має, і на суд не приходить, але перейшов він від смерті в життя (Ін. 5, 24). Із цих слів може скластися враження, що далеко не всім людям потрібно буде пройти через суд, причому для уникнення суду достатньо вірити в Бога. Сучасні дослідники звертають увагу, що в грецькій мові слово κρίνω може означати не лише «суджу», але й «звинувачую». І хоча в класичному варіанті грецької мови похідне від κρίνω слово κρίσις («суд») означало сам процес суду, але в мові новозавітних авторів, для яких грецька мова, як правило, не була рідною, це слово часто означало результат, тобто «осуд».
З сучасними коментаторами згодні й святі отці. Святитель Іоанн Златоуст, не вдаючись у філологічні тонкощі, прямо каже: «слова „на суд не приходить“ означають: не підлягає покаранню». Тоді слова «хто вірує, на суд не приходить» означають те ж саме, що й раніше сказане Господом: «хто вірує в Нього, не судиться», і значення цих слів найкраще передає їхній слов’янський переклад: віруяй в Онь несть осужден (Ін. 3, 18). І хоча остаточний суд іще попереду, форми дієслів теперішнього часу («на суд не приходить», «не судиться») говорять про те, що дія суду вже почалася, і в певному сенсі віруючий уже не засуджений.
 Хіба ви не знаєте, що святі світ судитимуть? (1 Кор. 6, 2). Ці слова апостола можуть зародити сумнів: так хто ж усе-таки буде судити — Бог чи святі? У цьому уривку потрібно звернути увагу на вираз «хіба ви не знаєте». Він свідчить про те, що апостол Павло намагався нагадати коринфянам щось, що вони вже мали знати, а саме книгу пророка Даниїла. У 7-й главі цієї книги говориться, що даний був суд святим Всевишнього (Дан. 7, 22). Але якщо ми вчитаємося в слова пророка, то побачимо, що суд як остаточне встановлення Царства Божого творить Бог, а святим дається суд як атрибут влади в Царстві Божому. Якщо до останнього Божого суду світом правили і світ судили богохульні й звіроподібні царства, то після встановлення Царства Божого влада й суд будуть у руках святих. Окрім того, Сам Господь у Євангелії розповідає нам, якою буде роль святих на суді: Ніневітяни стануть на суд із цим родом, і осудять його, вони бо покаялися через Іонину проповідь. А тут є більший, ніж Іона! Цариця з півдня на суд стане з родом оцим, і засудить його, бо вона з кінця світу прийшла Соломонову мудрість послухати. А тут більший, ніж Соломон! (Мф. 12, 41–42). Це значить, що святі не будуть свавільно судити інших, це значить, що вже фактом свого існування, фактом своєї праведності вони засуджують нечестивих. Якщо праведники в складних умовах зберегли віру й праведність, то немає жодного виправдання нечестивим, у яких були всі можливості для життя за заповідями Божими. Про це ж мовиться і в Посланні до євреїв про праведність Ноя: Вірою Ной... світ засудив (Євр. 11, 7). Ной жив в один і той же час із розпусним поколінням, але зберіг віру й уже цим одним засудив розбещений світ.
Те ж саме має на увазі Господь, коли каже апостолам: Істинно кажу вам, що, коли при відновленні світу, Син Людський сяде на престолі слави Своєї, тоді сядете й ви, що за Мною пішли, на дванадцять престолів, щоб судити дванадцять племен Ізраїлевих (Мф. 19, 28). Апостоли отримають владу судити «при відновленні світу», тобто в Царстві Божому, на противагу цьому часу, в якому судять безбожні правителі. Апостоли будуть судити дванадцять колін Ізраїлевих тому, що вони являють собою той священний залишок Ізраїлю, який не відпав від Бога, і одночасно є родоначальниками Нового Ізраїлю — як дванадцять патріархів були родоначальниками старого Ізраїлю. Тому самим фактом своєї віри в Месію вони засудять старий Ізраїль, котрий Месію не визнав.
 Суд Божий неминучий. Він буде подібний до того, як пастух відділяє овець від козлів, як рибак з-поміж упійманої риби вибирає хорошу й викидає погану, як женці жнуть пшеницю й палять кукіль. Суд застане зненацька тих, хто їсть, п’є і веселиться, забуваючи про Бога й нужди ближніх. Суд стане радісною зустріччю з Господом для тих, хто пам’ятає Його й турбується про Його рабів.
Хоч ми й небагато знаємо про цей суд, те мале, що нам відкрито, потрібно любити й молитовно читати — тоді й нечисленні слова Писання зможуть змінити життя людини й прокласти їй шлях до Бога.

Ієромонах Савва (Гамалій)