Про Небесні Сили безплотні

18 листопада 2017
Напередодні свята Небесних Сил безплотних варто докладно поговорити про ангелів. На основі ангелології, представленої у  Святому Письмі, у Переданні і в навчанні  Вселенської Церкви спробуємо викласти головні богословські думки з цього питання.
 
 
ІСНУВАННЯ АНГЕЛІВ 
З точки зору віри існування ангелів є певною і  безсумнівною правдою. У  християнина не повинно  виникати жодних сумнівів  щодо існування ангелів. Він  може сумніватися в існуванні  інопланетян, але не в ангельських духах. Їхня присутність серед нас – часта і постійна – в усіх  значних моментах історії  спасіння, - від Едему до  Страшного суду.
АНГЕЛИ У СТАРОМУ ЗАВІТІ
Слово „ангел” з грецької  мови перекладається як  "посланець”. У старозавітних книгах – це посланець, якого Бог посилає до свого народу захистити (Дн. 3:49-50; 2 Мак. 11:6) або деколи й покарати його (1Мак. 7:41; 2 Сам. 24:16). Ангели зустрічаються  тут під різними іменами: „сини  Божі” (Муд. 5:5), у тому сенсі,  що знаходяться близько Бога,  „святі” (Дн. 4:10), „князі” (Дн. 10:13). Однак насамперед  вони визначаються як „духи”, оскільки Бог називається  „Володар духів” (2 Мак. 3:24). Щодо їх кількості, що без сумніву є значною, не  надається жодної точної вказівки. Пророк Даниїл  говорить про „тисячі тисяч” і про „силенну безліч”  (Дн. 7:10).
АНГЕЛИ У НОВОМУ ЗАПОВІТІ
У Новому Заповіті присутність і діяльність ангелів  особливо важлива. Усе земне життя Ісуса Христа  позначене їхньою присутністю, як і життя Матері  Божої та апостолів. „Від Воплочення до Вознесіння життя Воплоченого  Слова оточене поклонінням і служінням ангелів. Коли ж Бог „знов уводив Первородного у світ, то каже:  „Нехай поклоняться Йому всі ангели Божі” (Євр. 1:6). Їхній спів прославлення при народженні Христа не перестає лунати у церковному прославленні: „Слава на висотах Богу...” (Лк. 2:14). Вони охороняють дитинство Ісуса (Мт. 1:20; 2:13.19), служать Йому в пустелі (Мк. 1:13; Мт. 4:11), підтримують у важки часи (Лк. 22:43), а Він міг бути врятований ними від руки ворогів (Мт. 26:53), як колись Ізраїль (2 Мак. 10:29-30). Ангели також „благовістять”, повідомляючи „велику радість” (Лк. 2:10) Втілення і Воскресіння Христового (Мк. 16:5-7). Вони будуть присутні при поверненні Христа, про яке проголошують (Ді. 1:10-11), щоб служити Йому під час суду (Лк. 12:8-9)”. Ангели приносять Божественні звістки як окремим особам, так і цілим групам чи спільнотам (Лк. 1:11; 2:9) або пояснюють пророкові  з книги Одкровення значення  його видінь (Одк. 1:11; 17:7-18), в яких з’являються, у свою чергу, численні образи ангелів.
СТВОРЕННЯ АНГЕЛІВ
Ангели – не божественні істоти, не напівбоги, а створіння Божі: найвизначніші, найвищі і найдосконаліші серед інших створінь. Бог своєю всемогутньою рукою вивів їх на білий світ з нічого. Правда про створення ангелів належить до непорушного передання віри. Святе Письмо зовсім не вважає ангелів за істот, рівних Богові, але завжди говорить як про істот, створених Богом і повністю від нього залежних, цілковито призначених для великого плану спасіння людства. Христос - не тільки центр всесвіту, але й центр ангельського світу. Вони - його ангели: „Син Чоловічий пошле своїх ангелів...” (Мт. 13:41). Вони його, тому що створені ним і для нього: „бо в ньому все було створене, що на небі і що на землі, видиме й невидиме: чи то престоли, чи господства, чи начала, чи власті, все було ним і для нього створене” (Кол. 1:16). Ще більше вони Христові, бо настановлені посланцями його діла відкуплення: „Хіба ж не всі вони служебні духи, що їх посилають до послуг тим, які  мають успадкувати спасіння?” (Євр. 1:14).
ЧАС СТВОРЕННЯ АНГЕЛІВ
На це питання неможливо відповісти з хронологічною точністю з простої причини: час – це категорія, що стисло пов’язана з матерією та її  становленням. Час і простір належать до категорій фізичного світу. Тільки тривалість матеріальних речей  можна виміряти хронологічно і виставити точну дату.  Точна дата народження може бути в людей, тварин,  рослин, будівель, планет і зір. Але духовний світ – це світ  миттєвості, безпосередності, одночасності. Тут немає  послідовності, розвитку, суттєвих трансформацій. Ось  чому всі мешканці духовного світу живуть у стабільності  та мирі. Проте очевидним у ангелів є те, що вони, маючи  сталу природу, підлягають змінності у тому, що  стосується їх свобідної волі (мають можливість вибору бути з Богом чи проти нього, як це було на початку їхнього створіння. Неможливість згрішити зараз пояснюється не відсутністю у них вибору чи знищенням свобідної волі, а їх утвердженням у Божій благодаті), їх почуттів (зміна настрою, ставлення до інших, коли одні з них, будучи добрими, стали демонами) і місця знаходження (на відміну від ангелів Бог не змінює свого місця знаходження, бо він є всюдисущий). Так як ангели перебувають поза часовістю, то говорити про час їхнього створення не логічно.  Якщо ж і говоримо про створення їх на початку чи  перед появою матеріального світу, то робимо це з наміром пристосувати поняття вічності до нашого часового сприйняття. Однак краще уникати подібного антропоморфізму, щоб розкривати для себе сенс їхнього блаженного життя у Бозі.
ОСОБОВА ПРИРОДА АНГЕЛІВ
Перша і найбільша правда, яку подає нам Святе Письмо про ангелів, – це особова природа небесних духів. Вони є особами, а не просто енергіями, силами чи божественними атрибутами. Ім’я Михаїл, Гавриїл, Рафаїл є іменами осіб, а не окремих Божих чинностей, як-то мудрість, могутність тощо.
Своєю досконалістю вони перевищують усі видимі створіння. Про це свідчить блиск їхньої слави. Коли говоримо, що ангели є особами, то розуміємо, що вони не чиїсь тіні чи відголоски, але істоти, повні буття, глибоко вкорінені в буття, що посідають власний акт буття і нероздільне самоіснування, а також наділені своїм багатим внутрішнім світом, незвичайним розумом і волею. Через це вони здатні входити у спілкування з усіма іншими мешканцями неба і землі.
ДУХОВНА ПРИРОДА АНГЕЛІВ
Те, що ангели є духами без тіл, визнають усі, бо це правда, засвідчена Святим Письмом та підтверджена Отцями. Проблему створює не так визнання існування духів, як саме поняття духа. Ще св. Тома Аквінський визначав поняття духа як природу, що виключає будь-яке змішання з матерією. Отже, стверджуючи духовну природу ангелів, вважаємо їх безтілесними і нематеріальними істотами. Щодо цього дехто задає такі  питання: а) Як нематеріальний дух може мати просторово-часові обмеження? б) Чи може безтілесний дух впливати на матерію, оперувати нею? в) Чому у Святому Письмі зустрічаємо фізичні описання духів? На перше запитання маємо таку відповідь: будь-яка природа, що не ототожнюється з буттям, – скінченна, обмежена. Лише Бог є безконечним, бо Його природа ідентична буттю. Таким чином, ангели – непрості істоти, складені з природи і акту буття, що і робить їх обмеженими у просторі (не є всюдисущими) і часі (бо вони, хоч і не мають кінця, проте мають початок існування). Тож ангели отримали від Бога своє буття, яке обмежується їх природою. На друге питання легко відповісти , взявши до уваги те, що духовна природа ангелів не тільки не перешкоджає їм входити в контакт зі світом і впливати на матерію, але, навпаки, дозволяє їм ще легше, швидше та ефективніше це робити без просторово-часових обмежень матерії. Адже й наша душа має можливість впливати на тіло, в якому вона перебуває, і діяти через нього.
Третє питання: форма і зміст – це відмінні поняття, і те, що у Святому Письмі є абсолютним, – це зміст, а не форма. Тому у біблійній мові вічну вартість має саме зміст. Він може бути переданий іншою мовою та іншими категоріями, відмінними від культури єврейського народу. Це саме той випадок, коли ангельські створіння у Святому Письмі завжди наділені тілесністю (крилами чи рогами). Тут йдеться про юдейську культуру, що так міцно була пов’язана з чуттєвим і конкретним. Безтілесність, що є суттєвою якістю духовності, - це здобуток таких розвинутих культур як грецька і християнська. Отож - правда, що поняття „чистого духа” більше походить від філософських роздумів грецьких і християнських мислителів, ніж з біблійного об’явлення. Але це зовсім не означає фальшивості такого трактування. Багато інших понять (особа, субстанція, природа ) прийшли з грецької філософії у християнську мову, та через те не вважаються помилковими.
Від духовності походить безсмертна природа ангелів. Про це згадується у Лк. 20:36, коли Ісус наголошує на неможливості померти для воскреслих, „тому що до ангелів подібні”, що є прямим наслідком їх безтілесності. Безтілесність, як і у людської душі, не підлягає тлінню. Навіть у навчанні Церкви безсмертність ангелів розглядається як необхідний і природний наслідок їх винятково духовної природи.
ДІЯЛЬНІСТЬ АНГЕЛІВ
Біблійні книги, розповідаючи про втручання  ангелів у цей світ, запевняють нас, що в них  поєднуються три основні чинники: пізнання, любов і спілкування. Вони пізнають, щоб любити, і  любов їх провадить до спілкування. Будучи небесними посланцями, радісно несуть вістку Божої любові до людства. Повинності душі, які людина здійснює за  допомогою свого тіла, ангел виконує безпосередньо або, як кажемо, інтуїтивно. Пізнання людини відбувається через абстракцію  і роздумування. Нічого з цього немає в ангелів. Вони сприймають об’єкти безпосередньо і глобально. Щоб легше це зрозуміти, можна порівняти такий процес із зором: ангели через свій проникливий розум знаходяться у прямому контакті зі своїми об’єктами. Це щось на зразок того, як ми споглядаємо очима якийсь предмет. Але їхнє бачення ясне, виразне, повне, саме цим відрізняється від людського - обмеженого, неповного, часткового. Їх погляд дуже гострий і проникливий. Обсяг пізнання відрізняється у кожного ангела, зважаючи на певний ступінь досконалості, отриманої від Бога. Жоден ангел не знає довершено всіх речей і Бога в тому числі. Відомості ангелів про Бога зовсім далекі від того, що відає про Себе Бог. Але вони настільки багато про нього знають, наскільки Його безмежна досконалість відображається на їх природі та на інших духовних і матеріальних творіннях. Вони можуть пізнавати інших мешканців духовного світу, а також людей на землі, опираючись на закони природи. Це так Бог учинив, щоб ангели не застосовували своєї надприродної переваги над людиною, не маніпулювали нею.
Ангели знають про майбутнє, тільки коли їм про це об’явлено Богом або через припущення, вони  проникливіше, так як причини речей розкриваються перед їх поглядом у більш загальний і комплексний спосіб, ніж це можливо для людського розуму. Таким чином, через чисте припущення вони можуть вгадувати наші думки, але не знати їх точно. Тільки Бог, що нас створив, має доступ до нашого серця, до нашої душі. Ангели також посідають свобідну волю. Але їх свобода є досконаліша від людської. Вони приймають свої рішення миттєво, тобто так, як розум пізнає оточуючі предмети. У людей вільний вибір є механічним процесом, який вимагає роздумів, порад, оцінок, суджень. Такі процеси зовсім відсутні у вільному виборі ангелів: їх рішення - моментальні. Їхньою відповіддю на зло є завжди „ні”, а відповіддю на добро – завжди „так”, тверде і рішуче. Ангельські рішення є завжди без вагань, без відмовок і без каяття. Вони – безвідкличні. Тому не має жодної основи теорія про те, що добрі ангели можуть згрішити саме тепер, не мають також можливості навернутися до Бога і злі ангели(демони). Така мінливість суперечить самій природі ангелів.
Ангели можуть впливати на матеріальний світ, але тільки якщо на те буде Божа воля: „Ангел бо Господній зійшов із неба, приступив, відкотив камінь і сів на ньому” (Мт. 28:2). Вони можуть просвіщати людський розум, об’являючи божественні речі у чуттєвих образах, адаптованих до людського сприйняття. Вони можуть впливати на людську волю, але не мають здатності контролювати її. Ангели можуть переконувати нас, намовляючи та впливаючи на почуття.
Стосовно Бога ангели не мають ніякої влади, бо належать до звичайних створінь, цілком залежних від Господа. Без нього вони не можуть навіть чуда зробити: „Він Один творить чудеса великі” (Пс. 135:4). Щодо останньої функції – спілкування, то ангели є невидимими духами: їм не відомі перешкоди, мури, через які вони б не перейшли. Дух природно відкритий до спілкування, до дарування себе. Життя ангелів – це життя спілкування і любові. Про можливість ангельського спілкування говорить апостол Павло: „Якби я говорив мовами людськими й ангельськими” (1 Кор. 13:1). Насамперед вони спілкуються між собою. Радість одного – це радість усіх, хвала одного – хвала всіх, бажання одного – бажання всіх, „голос” одного є „голосом” усіх. У ангельському світі все є хоровим, немов безконечне багатоголосся у безмежному розмаїтті голосів. Ангели перебувають не тільки у співіснуванні, але й у близькості, солідарності та взаємній посвяті. Звершуючи такі способи діяльності, вони є у динамічному існуванні. Це значить, що ангели – не глядачі театру життя, а самі актори, що декламують свою завжди нову і красиву роль.
Ангели піднесені до надприродного стану. Безконечно добрий і люблячий Бог кличе до надприродного стану, тобто до ще більш безпосереднього і внутрішнього життя, усі розумні творіння: чистих духів і воплочених духів (людей).
Піднесення до надприродного стану передбачає природний стан. Це стосується як ангелів, так і людей. Тому навіть у житті ангелів слід розрізняти двоякий дар: природний дар і дар благодаті. Покликання до існування залежить тільки від Бога і не передбачає ніякої готовності і жодної заслуги. Потім маємо ще один дар – дар благодаті, що є участю у Божому житті. Цей дар залежить від відповіді творіння на Божий поклик. Любов Божа – переконлива, переможна, але не примусова, зобов’язуюча.
Ангелами називаються ті чисті духи, які дали позитивну відповідь на покликання до надприродного життя; демони – це ті духи, які відкинули Боже покликання. Коли це сталося? Це сталося на початку їхнього створення, адже ангельська природа відразу була розвинута остаточно і здатна зрозуміти та оцінити покликання до надприродного життя. Можна сформулювати питання так: чи це те покликання, адресоване Богом людині, чи мова йде про інше покликання?
Зрозуміло, що тут торкатимемося сфери богословських гіпотез. Проте існує думка, що видається доволі ймовірною, бо знаходить підтримку в багатьох Отців Церкви і богословів. Ця гіпотеза стверджує, що покликання чистих духів полягало у визнанні Ісуса Христа своїм Головою і Спасителем. Йому мають поклонитися всі - як ангели, так і люди: "Коли [Бог] воскресив Його з мертвих і посадовив на небі праворуч Себе, вище від усякого начала, власті, сили й володарства та всякого імені, яке б воно не було, не тільки на цьому світі, але й на тому, що буде. І Він усе підкорив під Його ноги й вивищив Його понад усе як Голову Церкви” (Еф. 1:20-22).
ЧИСЛО ТА ІЄРАРХІЯ АНГЕЛІВ
Незмірне число ангелів та їх точний ієрархічний устрій підтверджується Святим Письмом, Отцями Церкви та богословами. Класифікація і будова небесної ієрархії найкраще описана Псевдо-Діонісієм Ареопагітом у його відомому творі „Про небесну ієрархію”. Свою теорію він основує на філософії неоплатонізму, в якій фундаментальну роль відіграє поняття ієрархії. Згідно з наукою найбільших представників неоплатонізму - Плотіна і Прокла, у процесі еманації від Єдиного все підлягає строгому ієрархічному порядку, коли більш досконалі речі передують менш досконалим і виконують щодо них функцію підтримки, захисту та управління. Псевдо-Діонісій запозичує цю теорію для структуризації ангельського світу. На верхівці космічного устрою він бачить Бога. Усі інші єства всесвіту розміщені на різних рівнях, зважаючи на їх більшу чи меншу відстань від Бога.
Діонісій пропонує свою відому класифікацію ангелів, поділяючи їх на три великих ієрархії, кожна з яких вміщує три чини чи хори. До першої і найвищої ієрархії належать Серафими (палаюча любов), Херувими (повнота знання) і Престоли (пізнання в Бозі суті речей); до другої – Господства (визначення цілі), Власті (встановлення порядку) і Сили (протиставлення злим силам); до третьої – Начала (керівництво державами), Архангели (керівництво ангелами) і Ангели (посланці до людей). Назви дев’яти ангельських чинів походять зі Святого Письма і визначають їх особливі служіння (Іс. 6:2; Рм. 8:38; Кол. 1:16; Євр. 9:5). Натомість поділ на три ієрархії та між ними належить Псевдо-Діонісію Ареопагіту.
ФУНКЦІЇ АНГЕЛІВ
Ангели виконують дві основні функції, що стосуються Бога і людей. Перша функція – доксологічна (прославлення), а друга – сотеріологіча (спасіння).
ДОКСОЛОГІЧНА ФУНКЦІЯ
Святе Письмо часто представляє ангелів як співробітників у ділі нашого спасіння (саме слово „ангел”, що значить „посланець”, виявляє нам цю функцію). Все ж не можна стверджувати, що головна і єдина їх функція – сотеріологічна. По-перше, люди не завжди існували на землі і не завжди будуть існувати на ній. Тому якщо б єдиною функцією була сотеріологічна, то багато часу, як перед створенням людини, так і після кінця світу, ангели були б без „роботи”. Вони б виглядали на вчителів без учнів, що не мають кому читати уроки. По-друге, блаженство ангелів не може залежати від співпраці у нашому спасінні, навіть якщо і велика їх радість, коли віднайдеться загублена вівця (Лк. 15:6). Блаженство полягає у спогляданні Пресвятої Тройці та їх участі у взаємній любові. Отож першорядною функцією ангелів є досксологічна: прославляти Бога, вічно оспівуючи безмежну велич божественного маєстату (Йов. 38:6-7).
Як відбувається небесна літургія ангелів? Зрозуміло, що це духовна літургія, де немає звичайних гімнів, пісень, хорів, вівтарів, проскомидійників, кадила, тому що ці речі відносяться до матерії і тіл, а ангели – чисті духи. Найгарніші сторінки про небесну літургію знаходяться у книзі Одкровення. Апостол Іван описує ангельське прославлення Бога: „Свят, свят, свят Господь Бог Вседержитель, хто був, і хто є, і хто приходить” (Одкр. 4:8). Іншу „пісню нову” продовжують „ множини множин” і „тисячі тисяч”: „Достойний Агнець, заколений, прийняти силу, і багатство, і мудрість, і кріпкість, і честь, і славу, і благословення” (Одкр. 5:12).
СОТЕРІОЛОГІЧНА ФУНКЦІЯ
Отже, сотеріологічна функція найбільше підкреслена Святим Письмом і богословами. Бачимо, що ангели – особи винятково альтруїстичні, що звертають свою любов до Бога і ближнього. Оскільки вони добрі, то солідарні у наших нещастях, а оскільки віддані Ісусові Христові, то є вірними співробітниками у формуванні та поширенні його царства. Отож ангели вболівають за наше спасіння і використовують кожен засіб, щоб допомогти осягнути його.
АНГЕЛИ В ЖИТТІ ЦЕРКВИ
Книга Діянь святих Апостолів сприймається не тільки євангелієм Святого Духа, але і євангелієм ангелів. Вони відіграють важливу роль поруч з апостолами: захищають від ворогів, визволяють із в’язниці, допомагають їм у поширенні євангелії. Отці Церкви загально потверджують співпрацю ангелів із Христом у заснуванні і розбудові Церкви. Ангели беруть інтенсивну участь у житті Церкви під час літургійних відправ, особливо св. Євхаристії та Хрещення. Однак їх близькість до Церкви не тільки у літургійних відправах, але й у пасторальному і пророчому служінні. Разом з Отцями можемо говорити і про ангелів -покровителів помісних Церков. Небесна Церква уважно стежить за подіями Мандруючої Церкви. У такій перспективі можемо сміло вірити у прийняття деякими ангелами особливих обов’язків підтримки та управління окремих Церков, що є конкретною проекцією Вселенської Церкви.
АНГЕЛИ-ХОРОНИТЕЛІ
„Ангелом-хоронителем” називається ангел, наставлений для охорони окремої людини. На це натякає Ісус, коли застерігає старших не вводити у спокусу малих дітей: „Глядіть, щоб ви ніким з оцих малих не гордували: кажу бо вам, що ангели їхні на небі повсякчас бачать обличчя мого Небесного Отця” (Мт. 18:10). „Від початку до смерті людське життя перебуває під їх охороною та заступництвом. Кожен вірний має біля себе ангела-хоронителя й вихователя, який веде його в житті”, - пише Св. Василій Великий. Зважаючи на передання Східної та Західної Церков, можемо визначити природу служіння ангелів-хоронителів. Наше життя – це дорога до небесної батьківщини. Йдучи по цьому шляху, людина постійно наражається як на зовнішні, так і на внутрішні небезпеки, про що згадує псалмоспівець: „На дорозі, де я ступаю, тайно розставили сильце на мене” (Пс. 142:4). Отже, якщо потрібні провідники для невідомої нам дороги у місті чи у лісі, то і на духовній дорозі життя маємо потребу охоронця, поки не дійдемо до небесної батьківщини: „Бо ангелам Своїм Він повелить про тебе, щоб берегли тебе на всіх твоїх дорогах” (Пс. 90:11).
Згідно з наукою св. Томи Аквінського, людина отримує від Бога свого ангела-хоронителя вже від моменту народження. Ця думка узгоджується з однією з функцій ангела - провадити людину до спасіння. Це необхідно здійснювати вже від народження людини і, охороняючи її, допровадити до Хрещення, що є початком нашого спасіння. Навіть якщо людина перебуває без хрещення все життя, то ангел-хоронитель все ж таки не покидає її зовсім, але намагається відвернути цю душу від ще більшого зла. Аналогічно можемо говорити і про ангелів-охоронців держав, де частина населення іншої віри або й зовсім не віруюча. Проте це не перешкоджає ангелу охороняти призначену йому державу від великих бід і нещасть, за винятком Божого допуску (кари) за людські гріхи.
Дуже гарна і зворушлива літургійна молитва Херувимської пісні описує єднання земної Церкви з небесною, де люди уподібнюються у своїй прославі Бога до вищих ангельських сил: „Ми херувимів тайно являючи...” Ще з дитинства кожному з нас відома окрема молитва до ангела-хоронителя, в якій щиро благаємо просвічування, охорони від усього злого, заохочування до добрих діл і проводу на спасенну дорогу. Очевидно, що культ, який відносимо до ангелів, не є культом поклоніння, що належить одному лише Богові. Це культ почитання, що має на меті вшанування ангелів як служителів Божих. Почитання ангелів внутрішньо пов’язане з поклонінням Пресвятій Трійці. Усе це виправдовує і пояснює живу віру і вшанування ангелів, а ангела-хоронителя зокрема.