Неділя Торжества Православ"я

24 лютого 2018
Торжество православ’я звершується в перший Тиждень Великого посту в Неділю. Воно було встановлене в Греції в IX ст., В пам`ять остаточної перемоги над ворогами православ`я – іконоборцями. Вчення про шанування ікон, засноване на св. писанні і затверджене звичаєм перших християн, до VIII ст. залишалося недоторканним. Але єресь іконоборства, що з`явилася в самій Греції, поширилася по багатьох країнах. Церква Божа піддалася гонінню, більшому ніж від язичників. Більше 100 років лилися сльози і невинна кров істинно православних, які боролися за право зображувати на іконах Господа Нашого Ісуса Христа, Божу Матір і святих, а також молитися перед іконами. Цих православних укладали у в`язниці, піддавали мукам і страт. Чесні ікони та мощі святих спалювалися.
Після VII Вселенського Собору (787 р.), що закріпив шанування ікон, настав послаблення гонінь, але тільки в середині IX ст. було звільнено з темниці і ув`язнення іконошанувальників і повернуті на колишні посади, а іконоборцями запропоновано було або залишити своє оману, або припинити церковне служіння. Христолюбної цариця Феодора оголосила: “Хто не вшановує зображення Господа нашого, Його Пресвятої Матері і всіх святих, нехай буде проклятий!”
Вибраний Патріархом Константинопольським Мефодій, встановив тоді ж особливе святкове богослужіння. Православ`я було урочисто відновлено на службі в Софійському соборі в Константинополі в першу неділю Великого посту, яке припало в 843 р. на 19 лютого. Так з`явилося святкування і особливий чин, званий Торжество Православ`я. У XII і XIV ст. ця служба була значно доповнена за рахунок включення інших текстів, що зображають головні догмати християнства. Ця служба являє собою торжество церкви над усіма коли-небудь існувавшими єресями і розколами. У ньому стверджується не тільки православне вчення про іконовшанування, а й усі догмати і постанови семи Вселенських Соборів. Благословляє не тільки іконошанувальників, але і всіх, хто живе, тих, хто відійшов до Господа у вірі та благочесті отців.
Це свято є дуже сильним духовним натхненником для християнина в час посту,оскільки на іконах зображується не тільки Ісус Христос і Пресвята Богородиця,але й інші святі Божі угодники,які своїм благочестивим християнським життям прославили Бога,перетерпіли муки за віру,були отцями церкви,монахами,безсрібниками. З них кожна віруюча людина повинна брати приклад,наслідуючи їхня життя і ревність до Божих справ,їхню боротьбу з нечистими думками та підступами лукавого. Ми повинні їх шанувати та молитися до них,бо як говориться в молитві до Святого: «Скорого помічника і молитвеника за душу мою»,вони є найпершими після Богородиці за душі наші. Отже молімося до всіх Святих,щоб за їх молитвами і молитвами Богородиці Господь спас і помилував нас.

Слово в неділю Торжества Православ"я митрополита Антонія Сурозького 
 
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Ми святкуємо сьогодні день Торжества Православ’я: не торжества православних людей над іншими людьми, а торжества про те, що Православ’я як світло - сіяє, немов вогонь горить, як життя - тече по усьому світі. І знову-таки: не лише наше церковне Православ’я, але щось набагато більше за те, що ми можемо вмістити. Один раз о. Софроній сказав мені: «Ніхто не повинен би насмілюватись називати себе православним християнином, тому що бути православним, у повному розумінні цього слова, це означає знати Бога Таким, Який Він є, і поклонятися Йому духом і істиною достойно Його святості». І хто з нас, хто із православних всіх часів міг би похвалитися, що він так знає Бога, що він так Йому поклоняється?..

Православ’я є знання Бога - не про Нього, а Його Самого, глибоке, особисте знання, і трепетне, побожне поклоніння перед Ним. І тому ми можемо справді радіти, що, незважаючи на всі перешкоди, які кожен з нас і всі ми в сукупності ставимо перед Богом, Він відкривається нам, Він покоряє нас, Він виливає в нас Своє світло, Своє життя, знання й пізнання про Себе, і звалює нас додолу - не в приниженні, ні! - а у свідомості Його величі, святості, невиреченої краси, які нас спонукують поклонитися Йому всією любов’ю, всім трепетом, всім зачудуванням і замилуванням нашої душі.

І таке розуміння Православ’я наповнює серце та розум радістю про те, що далеко за межами Православної Церкви це Богопізнання, це поклоніння Богові пронизує душі мільйонів і мільйонів людей - і тих, хто сповідує Христа, і тих, хто не зустрів Христа, але чують Бога Живого, чудо Боже, і поклоняються Йому всією душею, всім розумом, усім життям.

Усвідомлення Православ’я - це споглядання води живої, що тече у всьому світі й живить всіх, хто шукає правди, і істини, і життя, і любові. І в цьому наша радість: що Бог підкоряє Собі, пронизує Собою, приводить у Своє Царство незліченну кількість людей, про яку ми самі не маємо й поняття. Тому що Бог бачить серця, Бог благословляє і намір, і вчинок, і, за повчанням апостола Павла, приймає молитви кожного - не тільки християнина, не тільки старозаповітного юдея, але і язичника, і того, хто в пошуку. Це так дивовижно!

Є молитва свт. Василія Великого, якого літургію ми вперше в цьому пості зараз звершуємо, в якій він просить благословення Божого тим, хто Його знає, і тим, хто Його ще не пізнав, і тим, хто противиться Його слову, тому що вони не можуть зрозуміти путів Божих і ще не стали в безмовному жаху, у трепеті перед таїною життя.

Яким же великим, яким широким і бездонним є це Православ’я! Так, ми радіємо про те, що Православ’я перемогло на Соборах усі давні єресі, усяку неправду супроти Бога, супроти людини, супроти Матері Божої, супроти тварини, супроти життя, і Собори проголосили рішучі слова істини. Але ці слова промовлені не для приниження тих, хто не знав свого шляху, а для того, щоб світло засяяло у їхньому розумі і в їхньому серці, щоб і для них розпочалося нове життя, не лише в зародку, але в тій повноті, яку обіцяв нам Господь.

Православ’я - шлях хресний для православних. Ми повинні не тільки дати Богові проникнути в наші глибини, розсіяти в нас всю пітьму, перемогти всяке зло, скорити нас силою Своєї любові; але й силою, немов би в жорнах, змолоти нас, щоб ми зробилися добрим борошном, здатним стати хлібом освячення. Ми маємо не тільки дати Богові простір діяти, але ми мусимо стати й бути, завжди, кожної миті нашого життя, співробітниками Божими, відкриваючи Йому шлях, відрікаючись у собі від всього того, що недостойне Його, відкидаючи себе, знаючи тільки Христа розп’ятого за нас, і воскреслого, як обітницю наших слави і спасіння. Тоді й ми зробимось учасниками подвигу тих великих отців і матерів, якими істина й життя і світло засяяли у світі і які відкрили іншим шлях життя.

Вступімо ж знову й знову, не жаліючи себе, забуваючи про себе, на цей шлях; станьмо співробітниками Божими в Його перемозі над нами, насамперед, над будь-якою неправдою, над будь-якою пітьмою, над будь-якою відсутністю або збіднінням любові; і тоді ми зробимось синами світла, синами Божими, як зробилися ті, кого ми сьогодні згадуємо в побожній, подячній, радісній молитві. Амінь.