Зцілення гадаринських біснуватих

 У п’яту неділю по П’ятидесятниці за Божественною літургією  читається євангельська розповідь від Матфія гл. VIII, ст.28-IX,1 про зцілення Господом Ісусом Христом двох гадаринських біснуватих.
 
Апостол Матфій показує нам Ісуса, який не тільки має владу на небі і на землі, а також що Він як повновладний перемагає демонську силу. Основний зміст цього Євангелія показує до чого може дійти людина, яка живе без Бога. Перед тим як Господь оздоровив цих двох біснуватих, Він зробив ще одне чудо, яке відбулось, коли разом з апостолами перебував на човні. Зійнялась велика буря над морем, так що хвилі заливали човен. Христос заборонив вітру і буря втихомирилась. Човен, на якому були Ісус та його учні після того як Ісус втихомирив бурю, віднесло до західного пустинного берега, там жили гадаринці.
Коли Господь ступив на берег, назустріч Йому вибігли двоє біснуватих. Їхнім помешкання були гробниці, склепи висічені у скелях, щось на зразок печер, де колись по-єврейському звичаю були здійснені поховання. Місцеві жителі обходили це місце. Біснуватих чоловіків неодноразово зв’язували та вони за якийсь час звільнялись. Апостол Матфій звертає нашу увагу на те, що вони були «такі люті» Мт. 8.28, сама розмова з ними вселяла страх. Коли вони підійшли ближче звернулись до Спасителя : «Що нам і тобі, Сину Божий? Прийшов єси сюди, щоб нас мучити перед часом?» (Мт.8.29), виглядає на те, що темні сили зрозуміли з Ким вони мають справу. Муками біси називають заборону їм мучити людей. Тому переживаючи за своє майбутнє, вони почали просити Ісуса: «Як ти нас виганяєш, пошли нас в оте стадо свиней».
(Мт.8.31) знаючись що Христос - Переможець сатани і пекла - одним лише велінням вигнав злих духів з цих одержимих людей.  Демони хотіли перейти в стадо свиней тільки тому, щоб залишитись на землі, вони ж звичайно не хотіли йти в бездну. Для них благо було бути навіть у тілі свині, та лиш на землі. Ми повинні розуміти, чому вони не виявляли бажання повернутись у пекельну безодню? Та тому, що пекло для них це терпіння, знаючи ціну цього місця, вони воліють змінити свою прописку у тілі свині, заради того, щоб тут на землі від пекла відпочити, а нам з вами добре докучати…
«Тоді все місто вийшло Ісусові назустріч і, побачивши його, попросили, щоб відійшов з їхніх околиць».
Першою нашою реакцією на описаний в євангельській розповіді вчинок мешканців Гадаринського краю, які просили Господа полишити їх землю, є здивування та обурення… Адже ми не знаємо подібних прикладів, щоб не біси, а люди, будучи при своєму розумі, благали Христа залишити їх у спокої. Після того, як Він зцілює біснуватих, в яких перебувало легіон нечистих духів, і дозволяє тим духам ввійти в стадо свиней, котре потім кинулося з кручі і потопилося в морі, люди котрі вийшли на зустріч не лише не запрошують Господа до свого міста, але наполегливо просять, щоб Він не заходив до них.
Невже це лише через жах, який огорнув їх після побаченого великого чуда? Якщо уважніше розглянути передумови згаданих дій, то стають зрозумілими мотиви тих людей. Населення гадаринського міста і околиць, судячи з історичного контексту, формально належалили до ізраїльського народу, однак були напів’язичниками, а значить були під впливом злих духів, про це свідчить розведення свиней. Прибутки від яких були основою життя для цих людей і давали їм процвітати матеріально.
Очевидно, що за щоденними клопотами і безперервним служінням мамоні, їм було не до Бога, і не до Його пророків. Саме Пророком, великим Лікарем, моральним і духовним авторитетом для решти ізраїльтян тоді був Христос. У всіх ізраїльських землях, навіть вороже налаштованій Самарії, Його зустрічали велелюдні натовпи, які прагнули звільнення від багатьох духовних і тілесних тягарів. Лише гадаринці не прийняли Христа, не дозволивши ввійти до їх міста.
Ці люди побачили, що тільки-но ступила нога Цього Пророка на Гадаринську землю, і вже такі втрати – ціле стадо, то відразу попросили Його піти геть від них. Їхня логіка була такою: «Що з нами буде далі, якщо Цей Чоловік почне діяти в нашому місті? Ми так можемо втратити все своє майно!». Вони боялися, що Господь, знаючи їх гріхи і провини, заслужено покарає їх за недостойне життя і відбере неправедним шляхом здобуте добро. І це при тому, що вони стали свідками визначного зцілення біснуватих, котрі довго не давали їм спокійно жити. Вони розуміли, що Господь у них міг багато чого змінити на краще в духовному плані, але боялися, що зазнають від цього великих збитків.
Якою ж близькою і зрозумілою є логіка гадаринців багатьом із нас… Хоч з часу тих подій минуло вже дві тисячі років, але наша хвороблива людська логіка не дозволяє нам наблизитись до Бога. Багато хто з нас не впускає Господа до власного серця, обґрунтовуючи такий вчинок або браком часу, або великою зайнятістю, мовляв, мусимо дбати про хліб насущний. Причинами відкинення нами євангельських ідеалів, черствого ставлення до питань віри і нехтування принципів церковного життя, багато в чому є такий же стан духовної сліпоти і небажання прозріння.
Євангельська розповідь показує нам яким є нестерпним наближення до Бога для грішника, який не хоче покаятися. Бог дає нам можливість дізнатися справжні цінності, переконатися в тому, що будь-яка людина дорожче всього матеріального, але мінливе благополуччя для людини або його втрата видаються занадто значними, щоб можна було побачити присутність Божу серед нас. Свині загинули - і не має значення, що людина чи дві людини, зцілилися душею і тілом! Одна з найбільших небезпек, верх безумства - цінувати річ більше, ніж людину.
Ми часто забуваємо, що розпорядником наших матеріальних статків і ковалем нашої долі є зовсім не ми, а Господь. Бо, як сказано, без Його волі жодна волосина з нашої голови не впаде… Але ж нам здається, що наше життя, так подібне до життя гадаринців є єдиним правильним і доцільним способом існування.
Господь часто стукає в двері нашої душі, даючи шанс зустрічі, якої в свій час сподобився митар і колишній грішник Закхей. Однак більшість з нас клопочеться або про те, «що їсти нам, що пити і в що вдягатися», або ж про «велике частування»…
Щоб уникнути гіркої долі Гадаринського краю, нам, сучасним гадаринцям, необхідно зупинитися, схаменутися, розкаятися, осмислити своє минуле, відверто порівняти з Божими заповідями, євангельськими чеснотами і правилами братолюбства, та просити Бога не карати нас – як це зробили колись мешканці Ніневії після проповіді пророка Іони. Нам, християнам, потрібно спиратися на віру і надію на промисл Божий, а не на власні сили. І хай Господь буде нам  пристанню і силою завжди, нині, повсякчас і на віки вічні. Амінь. Хай допоможе всім нам Господь!
Підготувала: Олена Ковтунович