Пензель в руках хірурга
04 вересня 2019
Світлої пам’яті лікаря, художника Дроздова Віктора Миколайовича
…Згадую те духовне потрясіння і силу, яке відчула біля «Голгофи» в Іоанно-Богословському храмі м. Харків. Тонкі, чіткі лінії, дивовижна манера письма могли належати лише незвичайному майстрові. Тоді ж захотіла хоч щось дізнатися про автора, адже через виконані ним образи відчувався ступінь побожності і духовності.
Сьогодні нам випала нагода поспілкуватися з тим, хто філігранно тримає в руках скальпель і пензель.
Знайомтесь. Віктор Миколайович Дроздов народився у 1949 році в Курській області. Із ним ми зустрілися в поліклініці Харківської обласної клінічної лікарні, де вже давно працює лікарем. Раніше місцем його роботи була колишня обкомівська лікарня, торакальне відділення 13 міської лікарні, відділення медицини катастроф міської лікарні ім. професора Міщанінова. Все життя займався хірургією…
Віктор Миколайович одразу після школи поступив на навчання до Ленінградської військово-медичної академії, успішно закінчивши 4-й факультет – морський факультет, став військовим лікарем. Потім за станом здоров’я комісувався і працював хірургом у залізничній лікарні Бухари, що в Середній Азії.
У 70-х роках у Середній Азії трапилося лихо – землетрус, у результаті якого взимку зруйнувався панельний будинок Дроздових. У сім’ї Віктора Миколайовича Дроздова в цей час народилася донечка, то ж змушені були на деякий час прилаштувати її в свого друга. За таких обставин проживання в Бухарі стало неможливим, вирішено було переїхати в Україну, адже тут в його дружини були родичі. Спільними зусиллями перебралися до Харкова.
На моє питання: «Як сталося так, що військовий хірург раптом, а може й не раптом, пише ікони?» Віктор Миколайович Дроздов відповів: «Захоплення малюванням у мене з дитинства. Мій тато гарно малював. Сам він фізик-математик. Тому, як зазвичай трапляється в інтелігентних родинах, привчав дітей до прекрасного. Відверто кажучи, математики я не любив. Мама у мені лікар-інфекціоніст, їй нині 82 роки. Перший мій рисунок зроблений у 4 роки. Тоді були листівки акторів, я намалював Целіковську. Так чітко вималював вуаль, яка прикривала її обличчя, що тато довго зберігав мій малюнок і показував усім».
Згодом майбутній художник навчався малюванню в шкільних гуртках, тішив своїм умінням шкільних вчителів образотворчого мистецтва. Тому то протягом часу навчання та служби у війську займався оформлення стіннівок, святкових приміщень тощо. Скрізь цінувалось його вміння малювати.
Віктор Миколайович Дроздов згадує своє дитинство: «Батько купував багато книг, особливо по мистецтву. Крім того, як всі батьки із дворянської родини (бабуся із дворян під час революції переїхала із Пітера в Курську губернію в своє помістя, там і заміж вийшла), прищеплював все найкраще своїм дітям, наприклад, любов до музики. Сестра грала на скрипці, я грав спочатку на баяні, потім на кларнеті, саксофоні, гітарі. Оволодіти музикою мені допомагав викладач і продовжував писати картини».
Мені не терпиться дізнатися як прийшло до нього захоплення іконописом.
"Як Вам відомо, раніше віра в Бога, церква переслідувалася у нас. Пам'ятаю себе у шкільній формі, як у гімназистів. Таким мене бабуся, не зважаючи ні на що, водила до церкви. Я вистоював обідні, чекав коли будуть причащати", – розповідає Віктор Миколайович.
Отже, дякуючи бабусі дитина прилучалась до духовного світу і християнської віри. Його тато так в партію і не вступав, із війни повернувся контужений і нічого не чув, але не полишав заняття музикою. Віктор Миколайович Дроздов пригадує, щоб чути її він разом із сином грав у духовому оркестрі на тубі (потужний інструмент), а Віктор на кларнеті. Вже пізніше була участь в естрадних колективах. Із гри на кларнеті перейшов на саксофон, продовжуючи цю справу і в академії.
Отже, на той час юнак був сучасною людиною, одночасно провадив потужне духовне життя іншого плану. У вільний від навчання час відвідував храми, церкви, яких так багато у Петрограді. В Ісакіївському соборі молодий курсант втрачав відчуття часу, споглядаючи інтер'єр. Бував і в Казанському соборі. «Пропадав» в Ермітажі, адже квиток туди був недорогий. Морячків, слухачів академії у військовій формі, радо пропускали до храму мистецтв. Там майбутній військовий лікар спостерігав, як хлопці, котрі мали допуск, копіювали картини, а він, як заворожений, стояв за їх плечима і стежив за манерою письма, як кладуться фарби і сам навчався. То були додаткові знання до того, що давав тато і викладачі.
До застосування свого таланту в Харкові був довгий шлях…
На відміну від картин, ікони пишуться за особливих умов і обставин. Мій співрозмовник ділиться сокровенним: «Перш ніж приступити до написання ікони або розпису храму я обов’язково отримую благословення від священика. Починав працювати як художник у 26 лікарні Харкова, там у хірургії є моє мозаїчне панно. Допомагало те, що поряд із лікарнею був художньо-промисловий комбінат, майстерні відомих харківських художників. Всі вони мене знали, я часто бував у них в гостях – мав бесіди, дивився на їх роботи, працював спільно з ними. Вони були одночасно моїми вчителями і товаришами, а іноді і пацієнтами».
Цікавлюся: "Вікторе Миколайовичу, скажіть, будь ласка, як у Вас з’явилися такі надзвичайні ікони?" Мій співрозмовник посміхнувся доброю посмішкою: «Завдяки слухам. Мій пасинок працював у Мерчику в газовому господарстві. Одного разу до них завітав священик для освячення приміщення. Він побачив одну із моїх листівок-ікон «Взискание погибших». Вона його здивувала, оскільки до цього він подібної ікони не бачив. Олег і розповів, що його вітчим так малює. Виявилося, що потрібно оформити храм у Мерчику…»
Шлях хірурга-іконописця у місті Харкові розпочався із церкви Казанської Божої Матері, що на Лисій горі, де потрібно було реставрувати ікону Миколи Чудотворця, написати ікону Казанської Божої Матері. Згодом храми почали відроджуватися і виникла потреба в їх оновленню. Важливим для майстра виявилося виконання «Голгофи» в Іоанно-Богословському храмі, ікони «Не ридай мене мати», вівтарної «Моління про чашу», «Іоанна Богослова». Потім розписував вівтарі у декількох церквах.
Віктор Миколайович Дроздов не веде облік своїм роботам, спочатку ранні фотографував, а потім облишив… Їх понад дві сотні. Всі роботи він виконує у вільний від основного заняття час.
Написання ікони потребує внутрішнього налаштованим на таку важливу справу. Адже, щоб виконати таку унікальну для Харкова «Голгофу», тяжко уявити в якому духовному стані потрібно було перебувати!
«По-перше, благословення отримав від настоятеля, молюсь. Ходжу, по можливості до храму», – ділиться мій співрозмовник.
– Окрім ікон Ви ще щось пишете?
– Картини, портрети. Всіх робіт дуже багато. Моя однокімнатна квартира переповнена ними – нікуди вішати.
Нещодавно його роботи можна було побачити на виставці, котру організувала Харківська обласна організація профспілок медичних працівників. Там належно оцінили роботи Віктора Миколайовича Дроздова, преміювали і нагородили грамотою.
Серед прихильників його таланту іконописця багато колег медиків, для яких він написав іменні ікони Андрія Первозваного, Петра і Павла, Діонісія, Сергія Радонезького, Ксенії Петербурзької та багато інших. На стіні в кабінеті лікаря висить іменна ікона його медичної сестри «Людмила Чеська».
…Мені лишається дякувати долі, що вдалося несподівано дізналася про автора тієї потужної за духовним впливом «Голгофи» та побажати йому плідних успіхів у його шляхетному захопленні, духовних звершень.
Фото із архіву В.М. Дроздова
Ніна Немировська «Медична газета», 2011,№17, с.8.
…Згадую те духовне потрясіння і силу, яке відчула біля «Голгофи» в Іоанно-Богословському храмі м. Харків. Тонкі, чіткі лінії, дивовижна манера письма могли належати лише незвичайному майстрові. Тоді ж захотіла хоч щось дізнатися про автора, адже через виконані ним образи відчувався ступінь побожності і духовності.
Сьогодні нам випала нагода поспілкуватися з тим, хто філігранно тримає в руках скальпель і пензель.
Знайомтесь. Віктор Миколайович Дроздов народився у 1949 році в Курській області. Із ним ми зустрілися в поліклініці Харківської обласної клінічної лікарні, де вже давно працює лікарем. Раніше місцем його роботи була колишня обкомівська лікарня, торакальне відділення 13 міської лікарні, відділення медицини катастроф міської лікарні ім. професора Міщанінова. Все життя займався хірургією…
Віктор Миколайович одразу після школи поступив на навчання до Ленінградської військово-медичної академії, успішно закінчивши 4-й факультет – морський факультет, став військовим лікарем. Потім за станом здоров’я комісувався і працював хірургом у залізничній лікарні Бухари, що в Середній Азії.
У 70-х роках у Середній Азії трапилося лихо – землетрус, у результаті якого взимку зруйнувався панельний будинок Дроздових. У сім’ї Віктора Миколайовича Дроздова в цей час народилася донечка, то ж змушені були на деякий час прилаштувати її в свого друга. За таких обставин проживання в Бухарі стало неможливим, вирішено було переїхати в Україну, адже тут в його дружини були родичі. Спільними зусиллями перебралися до Харкова.
На моє питання: «Як сталося так, що військовий хірург раптом, а може й не раптом, пише ікони?» Віктор Миколайович Дроздов відповів: «Захоплення малюванням у мене з дитинства. Мій тато гарно малював. Сам він фізик-математик. Тому, як зазвичай трапляється в інтелігентних родинах, привчав дітей до прекрасного. Відверто кажучи, математики я не любив. Мама у мені лікар-інфекціоніст, їй нині 82 роки. Перший мій рисунок зроблений у 4 роки. Тоді були листівки акторів, я намалював Целіковську. Так чітко вималював вуаль, яка прикривала її обличчя, що тато довго зберігав мій малюнок і показував усім».
Згодом майбутній художник навчався малюванню в шкільних гуртках, тішив своїм умінням шкільних вчителів образотворчого мистецтва. Тому то протягом часу навчання та служби у війську займався оформлення стіннівок, святкових приміщень тощо. Скрізь цінувалось його вміння малювати.
Віктор Миколайович Дроздов згадує своє дитинство: «Батько купував багато книг, особливо по мистецтву. Крім того, як всі батьки із дворянської родини (бабуся із дворян під час революції переїхала із Пітера в Курську губернію в своє помістя, там і заміж вийшла), прищеплював все найкраще своїм дітям, наприклад, любов до музики. Сестра грала на скрипці, я грав спочатку на баяні, потім на кларнеті, саксофоні, гітарі. Оволодіти музикою мені допомагав викладач і продовжував писати картини».
Мені не терпиться дізнатися як прийшло до нього захоплення іконописом.
"Як Вам відомо, раніше віра в Бога, церква переслідувалася у нас. Пам'ятаю себе у шкільній формі, як у гімназистів. Таким мене бабуся, не зважаючи ні на що, водила до церкви. Я вистоював обідні, чекав коли будуть причащати", – розповідає Віктор Миколайович.
Отже, дякуючи бабусі дитина прилучалась до духовного світу і християнської віри. Його тато так в партію і не вступав, із війни повернувся контужений і нічого не чув, але не полишав заняття музикою. Віктор Миколайович Дроздов пригадує, щоб чути її він разом із сином грав у духовому оркестрі на тубі (потужний інструмент), а Віктор на кларнеті. Вже пізніше була участь в естрадних колективах. Із гри на кларнеті перейшов на саксофон, продовжуючи цю справу і в академії.
Отже, на той час юнак був сучасною людиною, одночасно провадив потужне духовне життя іншого плану. У вільний від навчання час відвідував храми, церкви, яких так багато у Петрограді. В Ісакіївському соборі молодий курсант втрачав відчуття часу, споглядаючи інтер'єр. Бував і в Казанському соборі. «Пропадав» в Ермітажі, адже квиток туди був недорогий. Морячків, слухачів академії у військовій формі, радо пропускали до храму мистецтв. Там майбутній військовий лікар спостерігав, як хлопці, котрі мали допуск, копіювали картини, а він, як заворожений, стояв за їх плечима і стежив за манерою письма, як кладуться фарби і сам навчався. То були додаткові знання до того, що давав тато і викладачі.
До застосування свого таланту в Харкові був довгий шлях…
На відміну від картин, ікони пишуться за особливих умов і обставин. Мій співрозмовник ділиться сокровенним: «Перш ніж приступити до написання ікони або розпису храму я обов’язково отримую благословення від священика. Починав працювати як художник у 26 лікарні Харкова, там у хірургії є моє мозаїчне панно. Допомагало те, що поряд із лікарнею був художньо-промисловий комбінат, майстерні відомих харківських художників. Всі вони мене знали, я часто бував у них в гостях – мав бесіди, дивився на їх роботи, працював спільно з ними. Вони були одночасно моїми вчителями і товаришами, а іноді і пацієнтами».
Цікавлюся: "Вікторе Миколайовичу, скажіть, будь ласка, як у Вас з’явилися такі надзвичайні ікони?" Мій співрозмовник посміхнувся доброю посмішкою: «Завдяки слухам. Мій пасинок працював у Мерчику в газовому господарстві. Одного разу до них завітав священик для освячення приміщення. Він побачив одну із моїх листівок-ікон «Взискание погибших». Вона його здивувала, оскільки до цього він подібної ікони не бачив. Олег і розповів, що його вітчим так малює. Виявилося, що потрібно оформити храм у Мерчику…»
Шлях хірурга-іконописця у місті Харкові розпочався із церкви Казанської Божої Матері, що на Лисій горі, де потрібно було реставрувати ікону Миколи Чудотворця, написати ікону Казанської Божої Матері. Згодом храми почали відроджуватися і виникла потреба в їх оновленню. Важливим для майстра виявилося виконання «Голгофи» в Іоанно-Богословському храмі, ікони «Не ридай мене мати», вівтарної «Моління про чашу», «Іоанна Богослова». Потім розписував вівтарі у декількох церквах.
Віктор Миколайович Дроздов не веде облік своїм роботам, спочатку ранні фотографував, а потім облишив… Їх понад дві сотні. Всі роботи він виконує у вільний від основного заняття час.
Написання ікони потребує внутрішнього налаштованим на таку важливу справу. Адже, щоб виконати таку унікальну для Харкова «Голгофу», тяжко уявити в якому духовному стані потрібно було перебувати!
«По-перше, благословення отримав від настоятеля, молюсь. Ходжу, по можливості до храму», – ділиться мій співрозмовник.
– Окрім ікон Ви ще щось пишете?
– Картини, портрети. Всіх робіт дуже багато. Моя однокімнатна квартира переповнена ними – нікуди вішати.
Нещодавно його роботи можна було побачити на виставці, котру організувала Харківська обласна організація профспілок медичних працівників. Там належно оцінили роботи Віктора Миколайовича Дроздова, преміювали і нагородили грамотою.
Серед прихильників його таланту іконописця багато колег медиків, для яких він написав іменні ікони Андрія Первозваного, Петра і Павла, Діонісія, Сергія Радонезького, Ксенії Петербурзької та багато інших. На стіні в кабінеті лікаря висить іменна ікона його медичної сестри «Людмила Чеська».
…Мені лишається дякувати долі, що вдалося несподівано дізналася про автора тієї потужної за духовним впливом «Голгофи» та побажати йому плідних успіхів у його шляхетному захопленні, духовних звершень.
Фото із архіву В.М. Дроздова
Ніна Немировська «Медична газета», 2011,№17, с.8.
Електронна пошта