Роздуми про “дату Різдва”

25 грудня 2019
Декілька запитань самому собі для роздумів про “дату Різдва”

Чи розумію я, що точного дня народження Ісуса Христа ніхто не знає?
А християни на початках і не відзначали Різдво окремо від Богоявлення. Свято з’явилося через кількасот років після апостольської доби, тобто є одним із пізніх у церковній практиці.
Чи усвідомлюю я, що в даті Різдва немає нічого сакрального? Більше того, 25 грудня обрали з дуже практичних міркувань – щоби “перекрити” античні язичницькі святкування в перший день “народження сонця” після найкоротших днів і найдовших ночей року. В Україні Різдво теж увібрало в себе та розмило язичницьке свято “сонячного бога” Коляди. Певна логіка в Різдві на “народження сонця” дійсно є, бо це початок духовної та астрономічної перемоги світла над темрявою. Якщо це аргумент, то на користь дати 25 грудня.
Я точно розумію, про що йдеться, коли говорю про перенесення Різдва? Бо немає в цього свята такої дати, як 7 січня. Є 25 грудня за новим і 25 грудня за старим стилем. Іншого дня для Різдва жодна з православних церков світу не встановила. Чи віддаю собі звіт, що це не питання одного свята, а питання цілого календаря?
Коли вступаю в дискусію, я справді знаю, що таке юліанський, григоріанський і новоюліанський календарі? Особливо, якщо заявляю про перехід на григоріанський календар, коли ним користується сама лиш автономна Православна церква Фінляндії. Чи пам’ятаю я, що більшість помісних православних церков живуть за новоюліанським календарем? Тобто завтра буде Різдво не тільки для католиків чи протестантів, але й для православних Вселенського патріархату, Греції, Кіпру, Румунії, Болгарії, Албанії, Сирії та Близького Сходу, всієї Африки.
Чи звертав я увагу на таку дрібничку: всі церкви, які протягом 2019 року визнали Православну церкву України, дотримуються нового стилю? Тоді як сама ПЦУ – в старостильній меншості разом із Московським патріархатом і церквою Сербії, тобто з тими, хто до нас офіційно не надто прихильно налаштований.
Я дійсно дослідив історію переходів православних церков із юліанського на новоюліанський календар і знаю про супровідні цьому процесу старостильні розколи? Чи готовий я наполягати тільки на одному календарі в ситуації, коли не досягнуто єдності серед православних України? Мої мотиви точно переважають ризик нового розколу? Я готовий узяти на себе відповідальність за нього? Чи, можливо, я краще пошукаю внутрішні сили поступитися та виявити терпіння, поблажливість і любов до того, хто думає інакше, ніж я, щоби вберегти – нас обох.
Коли я апелюю до українських народних звичаїв, чи усвідомлюю, що кажу про колядки саме 25 грудня? Адже “Різдво 7 січня” з’явилося на більшій частині України лише при радянській владі у 20-х роках ХХ століття. Як світське протиставлення “застарілим релігійним забобонам”. І віруючі сприйняли новий стиль “в штики” не так тому, що “календар поганий” – його хотіли міняти ще на обірваному соборі РПЦ 1917-1918 років. А насамперед тому, що його нав’язували безбожники і богоборці. Це була одна з небагатьох можливостей показати фігу в кишені режиму, котрий знищував храми та розстрілював духовенство, і не бути при цьому репресованим. А потім просто спрацювала інерція, передання бабусь: “новий стиль – зло, не підкоряйся антихристу”. Чи готовий я усвідомити справжні джерела своїх симпатій та антипатій, замість жити в їх сліпому полоні та дозволяти чужим стереотипам керувати моєю свідомістю?
Коли я думаю над тим, щоб святкувати Різдво 25 грудня, аби потім у ніч з 31-го на 1-ше без докорів сумління гучно і весело зустрічати Новий рік – я розумію, що в церковному календарі 1 січня є великим святом, днем Обрізання Господнього та вшанування святителя Василія Великого? А отже, після переходу на новий стиль 1 січня о 9:00 ранку мені належатиме йти до храму та освячувати перший день року мінімум молитвою. А в нормі – причащатися. Тобто за сучасною практикою – постити від опівночі до самого причастя. Нічого не їсти і не пити від 0:00 1 січня. Зрозуміло, що і не впиватися до 23:59 31 грудня. Моє сумління точно буде спокійнішим? Чи порушити монастирську постову дієту для мене більша проблема, ніж із пляшкою шампанського відвернутися від заклику Розп’ятого: “Прийміть, їжте, це є Тіло Моє, що за вас ламається на відпущення гріхів”?
Коли я палко відстоюю позицію старого стилю, чи живу я за ним насправді? Чи можу я без підказки згадати, яке сьогодні число за юліанським календарем? Я по старому стилю налаштував календар свого смартфону, я так датую свій блог, підписую листи, призначаю зустрічі та планую подорожі? Бо інакше може вийти, що я – всього лиш гордий власною “церковною інакшістю” лицемір. Або шизофренік, який щиро не розуміє абсурду свого роздвоєння. І тут уже варто міркувати, що для християнина гірше.
Коли я палко пропагую новий календар, я справді готовий перейти на святкування Миколая 6 грудня замість “19-го”, Преображення 6 серпня замість “19-го”, Благовіщення 25 березня замість “7 квітня”, і так далі? Я точно знаю, що робитиму зі святом Петра і Павла, бо 29 червня замість “12 липня” стабільно скорочує апостольський піст на два тижні або взагалі скасовує його.
Я готовий зізнатися собі, що все трохи складніше, ніж мені хотілося б?
Я можу сподіватися, що моя #ВідкритаЦерква дасть можливість спробувати святкувати і за старим, і за новим стилем, щоби досвідом намацати, як же саме мені, нерозумному, буде краще для спасіння?
Я готовий замість влаштовувати словесні баталії з інакодумцями – прийти привітати їх у їхнє свято та прийняти в гості на своє?
Якщо так, то Христос народився і перебуває посеред нас, Один для різних. Для яких передбачено в головному – єдність, у другорядному – свободу, в усьому – любов.
Славімо Його!
 
о.Дмитро Шаповалов