Філософ-богослов преподобний Паїсій Величковський
14 листопада 2024
15 листопада за новоюліанським календарем Православна Церква вшановує пам'ять преподобного Паїсія Величковського - українського подвижника, а також філософа-богослова, письменника та перекладача.
Хочемо нагадати, що вперше акафіст українською мовою цьому великому українському святому був відслужений саме у нашому храмі.
Переклала його з церковнослов'янської мови на українську наша парафіянка пані Лілія Киценко. Також вона провела глибоке дослідження життя та духовної спадщини св. Паїсія Величковького.
Хочемо нагадати, що вперше акафіст українською мовою цьому великому українському святому був відслужений саме у нашому храмі.
Переклала його з церковнослов'янської мови на українську наша парафіянка пані Лілія Киценко. Також вона провела глибоке дослідження життя та духовної спадщини св. Паїсія Величковького.
З ім’ям старця Паїсія Величковського перед нами постає величний образ українського подвижника, осяяного ореолом святості, найвищої духовної чистоти і виняткової моральної чарівності. Сучасне суспільство виховує у своєму середовищі досить мало подібних великих людей, але тому ще дорогоціннішою для нас є пам’ять про них, тим природнішим є бажання ближче познайомитися з їхніми моральними чеснотами, з подробицями життя та діяльності.
Паїсій народився 21 грудня 1722 р. в родині українського священика Івана Величковського та його дружини Ірини. В цей день церква відзначала пам’ять святителя Петра, митрополита Київського і всієї Русі, тому хлопчика назвали Петром. У сім’ї він був одинадцятою і передостанньою дитиною. Прадід, дід, батько і брат Петра були священнослужителями Полтавського Свято-Успенського собору. Його бабуся була настоятельницею Покровського жіночого монастиря, а мати на схилі років прийняла в ньому постриг з іменем Юліанії. Отож зрозуміло, що хлопчик виховувався в сім’ї з особливою релігійністю, у променях якої грілася й розквітала його юна душа.
У чотирирічному віці Петро втратив батька. Ще з дитинства хлопчик відрізнявся від однолітків лагідним і в той же час твердим і незалежним характером. Людські кривди він сприймав як свої власні і вже тоді прагнув до особистої свободи. В сім років мати віддала його до соборної школи, але він провчився там лише два роки. Незадоволений навчанням Петро вирішує зайнятися самоосвітою, а йому ж було лише 9 років. Хлопчик ріс мовчазним, покірливим і сором’язливим. Він багато читав, окрім Святого Письма, твори Іоана Золотоустого та Єфрема Сиріна, книги про аскетичні подвиги пустельників. Саме вони найбільше відповідали його внутрішньому стану. Під впливом прочитаного вже тоді в Петра почав з’являтися потяг до чернечого життя. Коли йому виповнилося 13 років, помер брат Іван — настоятель Успенського собору. Мати вирішила йти з Петром до Києва і просити митрополита Рафаїла (Заборовського) залишити місце брата за Петром. На руках у неї був лист-прохання до владики, підписаний його хрещеним батьком полтавським полковником Василем Васильовичем Кочубеєм та іншими шанованими громадянами міста. Митрополит прийняв їх лагідно, тут же проекзаменував Петра, залишився ним задоволений і видав йому грамоту в Полтавську протопопію, але за умови закінчення Києво-Могилянської академії. Невдовзі мати повернулася додому, а син став слухачем молодшого відділення Академії. Це були ті роки, коли там навчався і майбутній видатний український філософ Григорій Сковорода.
У стінах духовної школи Петро подружився з однодумцями, і вони, збираючись де-небудь у тихому місці Братського монастиря, проводили ночі в задушевних розмовах про чернецтво, присягаючись один одному не постригатися і не жити в багатих монастирях, де не можна уподібнюватись «нищеті Христовій». Крім того, Петро став відвідувати дуже багато київських святинь, особливо Печерську Лавру. У Братському монастирі одухотворений Петро знайшов і свого першого духовного наставника — ієросхимомонаха Пахомія, який давав йому читати святоотцівську літературу. Та, випустивши з уваги свої студентські обов’язки через захоплення чернечим життям, хлопець припустився до того, що одного разу його викликали до академічного священноначалія, яке повідомило йому про те, що за неуспішність і пропуски занять він не може продовжувати навчання. Петро повернувся додому у свою рідну Полтаву, де на колінах перед матір’ю вибачався за те, що не став богословом і просив відпустити його в монастир.
Так промислом Божим Петро дістався до Любецького монастиря. Мудрий і досвідчений ігумен Никифор прийняв його до числа братії. Саме тут уперше Петро став переписувати знамениту працю преподобного Іоана Листвичника. Але через скрутне становище монастиря і швидку зміну ігумена, Петро опинився в наступному — не менш славному — українському монастирі — Свято-Миколаївському Медведівському. Там уперше Петро сподобився постригу в чернецтво з іменем Платон. Невдовзі й цей давній козацький монастир був закритий, і монах Платон опинився в Києво-Печерській лаврі. Замість бідного пустинного перебування, якого з дитинства прагнула його душа, він поселився в найбагатшому і найгамірливішому монастирі України. Монаху Платону дали послух гравера і різчика в майстерні. Але й тут Платон довго не затримався. Зустрівши свого давнього знайомого з Академії, Платон разом із ним вирушає на пошуки одинокого, спокійного життя. Проживши деякий час у Молдововлахійському Трейстенському скиті, а потім — у скиті Керкул, 24-річний монах улітку 1746 р. прибув на Афонську гору. Він обійшов її всю, але не знайшов для себе наставника і звершував подвиг сам.
Це був найтяжчий період в його чернечому житті. Платон боровся з гріховними помислами і страстями, молився зі слізьми, їв тільки раз на два дні сухий хліб і пив воду, день і ніч читав Святе Писання і твори святих отців, дістаючи їх у навколишніх болгарських і сербських афонських монастирях. На четвертий рік подвижництва до Афону приїхав молдавський старець Василій, і, на прохання Платона, постриг його в схиму з іменем Паїсій, порадив створити монастир. Так і сталося. До Паїсія стали приходити нові подвижники. Поступово вони всі разом стали відправляти служби. Братія просила Паїсія бути в неї священиком і духівником, але той категорично заперечував. Адже він прийшов на святу Афонську гору для того, щоб знайти наставника. Але до прохань братії приєдналися і сусідні монастирі, оскільки вони дізналися про подвиги Паїсія. І ось у 1758 р. після 12-літнього перебування на Афоні Паїсій був рукопокладений в ієромонахи. Кількість подвижників монастиря збільшувалася. В основному вони були виходцями з Молдавії, Волощини та України. Ієромонах Паїсій попросив в ігумена монастиря Пантократор стару церкву й келію і приступив до формування скиту. Так росло і міцніло біля старця Паїсія чернече братство, слава про яке швидко розійшлася по Святій Горі Афон.
Однак безперервне розширення обителі й різноманітні неприємності зовнішнього порядку змусили отця Паїсія подумати про те, щоб покинути Святу Гору. І ось 1763 р. отець Паїсій із братією (числом — 64 ченці) покинув Афон і знайшов пристановище в Буковині, поблизу Драгомирни, у монастирі Святого Духа. Отримавши дозвіл від митрополита Молдавського на поселення, старець Паїсій швидко налагодив чернече життя за правилом святителя Василія Великого і Федора Студита. На першому місці завжди стояло богослужіння. Братія співала на два кліроси: правий - слов’янською мовою, лівий - молдавською. Братія займалася і своїм господарством, працювала в полі. Щовечора отець Паїсій відвідував келії братії, спостерігав за тим, як вона провадить своє духовне життя. Якщо хто з братії гнівався один на одного, то старець змушував читати «Отче наш». «Сонце нехай не зайде в гніві вашому», — постійно повторював отець Паїсій слова апостола Павла. У келіях братією завжди здійснювалося читання Святого Писання, спів псалмів. Коли наставала зима, отець Паїсій довгими вечорами збирав братію на духовні бесіди, причому і тут зберігалася двомовність: читалися повчання слов’янською і молдавською мовами.
Ще на Афоні старець Паїсій почав збирати старовинні рукописи слов’янських книг. Але помічав у них неточності й помилки, які виправляв і навчав цьому братію. Крім того, він мав чимало книг грецькою мовою, серед яких була знаменита «Філокалія» — збірник творів отців церкви — під назвою «Добротолюбіє…», яку старець переклав церковнослов’янською мовою. Цей титанічний труд завершився виданням у Москві 1793 р. слов’янського «Добротолюбія…». Сталося це за рік до смерті великого старця. Паїсія Величковського по праву можна назвати і співцем Ісусової молитви.
Через пртчини державного характеру братія, очолювана отцем Паїсієм, змушена була перейти із Драгомирни в Секуль. Але життя в монастирі на новому місці анітрохи не змінилося. Старець Паїсій взявся влаштувати при монастирі школу перекладацької літератури. Однак, згідно з указом митрополита, отець Паїсій змушений був перейти на настоятельство в сусідній великий Нямецький монастир, залишаючись одночасно і настоятелем монастиря в Секулі. Тут, у Нямецькому монастирі, і пройшов останній період життя старця — найтяжчий, але й найплідніший. Він тривав 15 років. Число братії в цей період збільшувалося, так що в Нямецькому її було 700, а в Секулі — 300. Тут працювала ціла школа перекладачів і переписувачів книг. Працював день і ніч і сам старець, не помічаючи тяжких хвороб.
Чутки про отця Паїсія і лавру поширилися далеко серед монастирів і православних країв. Сюди почали приходити прочани. Милосердю старця не було меж. У монастирі він влаштував лікарню-шпиталь і притулок.
Так проходили роки в труді, молитві й милосерді. Настав 1794 р. — останній у житті старця. Паїсій прийняв причастя і, не назвавши імені свого наступника (віддаючи все на волю Божу), спочив у Бозі 15 листопада (за старим стилем) і 28 листопада за новим у 1794 р. на 72-му році життя.
Він похований в головній церкві Вознесіння Христового цього ж монастиря. У надгобному слові від братії сказано: «Ти був самому сонцю, наш отче, подібний». Про преподобного Паїсія слід говорити не просто як про відновника чернечого духу, а як про відновника тієї справжньої, істинної святості, що існувала в Україні. Цієї святості у всій повноті досягнув старець Паїсій.
Православна церква канонізувала старця Паїсія Величковського лише в 1988 р. Його пам’ять ми вшановуємо 15 листопада за новоюліанським календарем.
Наша парафіянка Лідія Киценко написала акафіст святому, який офіційно визнаний і використовується в Богослужінні. Повний текст його нижче.
Приватбанк
4149 6293 1322 1459
5159 3351 0939 4102
або
5169 3305 1630 1279
РГ ХРАМ СВЯТОГО ІОАНА БОГОСЛОВА
Паїсій народився 21 грудня 1722 р. в родині українського священика Івана Величковського та його дружини Ірини. В цей день церква відзначала пам’ять святителя Петра, митрополита Київського і всієї Русі, тому хлопчика назвали Петром. У сім’ї він був одинадцятою і передостанньою дитиною. Прадід, дід, батько і брат Петра були священнослужителями Полтавського Свято-Успенського собору. Його бабуся була настоятельницею Покровського жіночого монастиря, а мати на схилі років прийняла в ньому постриг з іменем Юліанії. Отож зрозуміло, що хлопчик виховувався в сім’ї з особливою релігійністю, у променях якої грілася й розквітала його юна душа.
У чотирирічному віці Петро втратив батька. Ще з дитинства хлопчик відрізнявся від однолітків лагідним і в той же час твердим і незалежним характером. Людські кривди він сприймав як свої власні і вже тоді прагнув до особистої свободи. В сім років мати віддала його до соборної школи, але він провчився там лише два роки. Незадоволений навчанням Петро вирішує зайнятися самоосвітою, а йому ж було лише 9 років. Хлопчик ріс мовчазним, покірливим і сором’язливим. Він багато читав, окрім Святого Письма, твори Іоана Золотоустого та Єфрема Сиріна, книги про аскетичні подвиги пустельників. Саме вони найбільше відповідали його внутрішньому стану. Під впливом прочитаного вже тоді в Петра почав з’являтися потяг до чернечого життя. Коли йому виповнилося 13 років, помер брат Іван — настоятель Успенського собору. Мати вирішила йти з Петром до Києва і просити митрополита Рафаїла (Заборовського) залишити місце брата за Петром. На руках у неї був лист-прохання до владики, підписаний його хрещеним батьком полтавським полковником Василем Васильовичем Кочубеєм та іншими шанованими громадянами міста. Митрополит прийняв їх лагідно, тут же проекзаменував Петра, залишився ним задоволений і видав йому грамоту в Полтавську протопопію, але за умови закінчення Києво-Могилянської академії. Невдовзі мати повернулася додому, а син став слухачем молодшого відділення Академії. Це були ті роки, коли там навчався і майбутній видатний український філософ Григорій Сковорода.
У стінах духовної школи Петро подружився з однодумцями, і вони, збираючись де-небудь у тихому місці Братського монастиря, проводили ночі в задушевних розмовах про чернецтво, присягаючись один одному не постригатися і не жити в багатих монастирях, де не можна уподібнюватись «нищеті Христовій». Крім того, Петро став відвідувати дуже багато київських святинь, особливо Печерську Лавру. У Братському монастирі одухотворений Петро знайшов і свого першого духовного наставника — ієросхимомонаха Пахомія, який давав йому читати святоотцівську літературу. Та, випустивши з уваги свої студентські обов’язки через захоплення чернечим життям, хлопець припустився до того, що одного разу його викликали до академічного священноначалія, яке повідомило йому про те, що за неуспішність і пропуски занять він не може продовжувати навчання. Петро повернувся додому у свою рідну Полтаву, де на колінах перед матір’ю вибачався за те, що не став богословом і просив відпустити його в монастир.
Так промислом Божим Петро дістався до Любецького монастиря. Мудрий і досвідчений ігумен Никифор прийняв його до числа братії. Саме тут уперше Петро став переписувати знамениту працю преподобного Іоана Листвичника. Але через скрутне становище монастиря і швидку зміну ігумена, Петро опинився в наступному — не менш славному — українському монастирі — Свято-Миколаївському Медведівському. Там уперше Петро сподобився постригу в чернецтво з іменем Платон. Невдовзі й цей давній козацький монастир був закритий, і монах Платон опинився в Києво-Печерській лаврі. Замість бідного пустинного перебування, якого з дитинства прагнула його душа, він поселився в найбагатшому і найгамірливішому монастирі України. Монаху Платону дали послух гравера і різчика в майстерні. Але й тут Платон довго не затримався. Зустрівши свого давнього знайомого з Академії, Платон разом із ним вирушає на пошуки одинокого, спокійного життя. Проживши деякий час у Молдововлахійському Трейстенському скиті, а потім — у скиті Керкул, 24-річний монах улітку 1746 р. прибув на Афонську гору. Він обійшов її всю, але не знайшов для себе наставника і звершував подвиг сам.
Це був найтяжчий період в його чернечому житті. Платон боровся з гріховними помислами і страстями, молився зі слізьми, їв тільки раз на два дні сухий хліб і пив воду, день і ніч читав Святе Писання і твори святих отців, дістаючи їх у навколишніх болгарських і сербських афонських монастирях. На четвертий рік подвижництва до Афону приїхав молдавський старець Василій, і, на прохання Платона, постриг його в схиму з іменем Паїсій, порадив створити монастир. Так і сталося. До Паїсія стали приходити нові подвижники. Поступово вони всі разом стали відправляти служби. Братія просила Паїсія бути в неї священиком і духівником, але той категорично заперечував. Адже він прийшов на святу Афонську гору для того, щоб знайти наставника. Але до прохань братії приєдналися і сусідні монастирі, оскільки вони дізналися про подвиги Паїсія. І ось у 1758 р. після 12-літнього перебування на Афоні Паїсій був рукопокладений в ієромонахи. Кількість подвижників монастиря збільшувалася. В основному вони були виходцями з Молдавії, Волощини та України. Ієромонах Паїсій попросив в ігумена монастиря Пантократор стару церкву й келію і приступив до формування скиту. Так росло і міцніло біля старця Паїсія чернече братство, слава про яке швидко розійшлася по Святій Горі Афон.
Однак безперервне розширення обителі й різноманітні неприємності зовнішнього порядку змусили отця Паїсія подумати про те, щоб покинути Святу Гору. І ось 1763 р. отець Паїсій із братією (числом — 64 ченці) покинув Афон і знайшов пристановище в Буковині, поблизу Драгомирни, у монастирі Святого Духа. Отримавши дозвіл від митрополита Молдавського на поселення, старець Паїсій швидко налагодив чернече життя за правилом святителя Василія Великого і Федора Студита. На першому місці завжди стояло богослужіння. Братія співала на два кліроси: правий - слов’янською мовою, лівий - молдавською. Братія займалася і своїм господарством, працювала в полі. Щовечора отець Паїсій відвідував келії братії, спостерігав за тим, як вона провадить своє духовне життя. Якщо хто з братії гнівався один на одного, то старець змушував читати «Отче наш». «Сонце нехай не зайде в гніві вашому», — постійно повторював отець Паїсій слова апостола Павла. У келіях братією завжди здійснювалося читання Святого Писання, спів псалмів. Коли наставала зима, отець Паїсій довгими вечорами збирав братію на духовні бесіди, причому і тут зберігалася двомовність: читалися повчання слов’янською і молдавською мовами.
Ще на Афоні старець Паїсій почав збирати старовинні рукописи слов’янських книг. Але помічав у них неточності й помилки, які виправляв і навчав цьому братію. Крім того, він мав чимало книг грецькою мовою, серед яких була знаменита «Філокалія» — збірник творів отців церкви — під назвою «Добротолюбіє…», яку старець переклав церковнослов’янською мовою. Цей титанічний труд завершився виданням у Москві 1793 р. слов’янського «Добротолюбія…». Сталося це за рік до смерті великого старця. Паїсія Величковського по праву можна назвати і співцем Ісусової молитви.
Через пртчини державного характеру братія, очолювана отцем Паїсієм, змушена була перейти із Драгомирни в Секуль. Але життя в монастирі на новому місці анітрохи не змінилося. Старець Паїсій взявся влаштувати при монастирі школу перекладацької літератури. Однак, згідно з указом митрополита, отець Паїсій змушений був перейти на настоятельство в сусідній великий Нямецький монастир, залишаючись одночасно і настоятелем монастиря в Секулі. Тут, у Нямецькому монастирі, і пройшов останній період життя старця — найтяжчий, але й найплідніший. Він тривав 15 років. Число братії в цей період збільшувалося, так що в Нямецькому її було 700, а в Секулі — 300. Тут працювала ціла школа перекладачів і переписувачів книг. Працював день і ніч і сам старець, не помічаючи тяжких хвороб.
Чутки про отця Паїсія і лавру поширилися далеко серед монастирів і православних країв. Сюди почали приходити прочани. Милосердю старця не було меж. У монастирі він влаштував лікарню-шпиталь і притулок.
Так проходили роки в труді, молитві й милосерді. Настав 1794 р. — останній у житті старця. Паїсій прийняв причастя і, не назвавши імені свого наступника (віддаючи все на волю Божу), спочив у Бозі 15 листопада (за старим стилем) і 28 листопада за новим у 1794 р. на 72-му році життя.
Він похований в головній церкві Вознесіння Христового цього ж монастиря. У надгобному слові від братії сказано: «Ти був самому сонцю, наш отче, подібний». Про преподобного Паїсія слід говорити не просто як про відновника чернечого духу, а як про відновника тієї справжньої, істинної святості, що існувала в Україні. Цієї святості у всій повноті досягнув старець Паїсій.
Православна церква канонізувала старця Паїсія Величковського лише в 1988 р. Його пам’ять ми вшановуємо 15 листопада за новоюліанським календарем.
Наша парафіянка Лідія Киценко написала акафіст святому, який офіційно визнаний і використовується в Богослужінні. Повний текст його нижче.
Акафіст преподобному Паісію
КОНДАК 1
Вибраний воєводо воїнів духовних, наставнику монахів і пастирю предивний, ти писаннями святоотцівськими душі наші наповнив і святістю життя просіяв, багато чернечих обителей поновив і подвигами твоїми Церкву Христову осяяв, преподобний отче Паїсіє, величаємо тебе з любов’ю, заступника нашого. Ти ж, що маєш відвагу до Господа, від усіляких нас бід визволи молитвами твоїми, щоб кликали до тебе: Радуйся, преподобний отче Паїсіє, старче благодатний і наставнику монахів богомудрий.
ІКОС 1
Ангела земного і людину небесну явила тебе, отче Паїсіє, правиця Божа у межах краю українського, щоб засурмив ти трубою добротолюбія у землях Молдовлахії, на Святій Горі Афонській та й у всіх країнах слов’янських, і зібравши розсіяних пустельниколюбців з християнських народів, цим твердиню православного братства в обителях численних утвердив. Тому ми, любов’ю до тебе зворушені, кличемо так:
Радуйся, благочестивого ієрейського кореня галузко вельмишановна;
Радуйся, що заради любові до Господа домівку матері твоєї й Вітчизну залишив;
Радуйся, ангельського життя наслідувачу;
Радуйся, заповідей Божих ревний охоронцю;
Радуйся, на жнива духовні Господом посланий;
Радуйся, що у садові Божої Матінки – Святій Горі Афонській служив;
Радуйся, що багатьох на шлях чернечий скерував;
Радуйся, обителей чернечих взірцевий будівнику;
Радуйся, світлом боговедення просвітлений;
Радуйся, що плодами богомудрих писань твоїх безліч іноків виплекав;
Радуйся, що душеспасенну книгу Добротолюбія народам слов’янським подарував;
Радуйся, до лику преподобних зарахований;
Радуйся, преподобний отче Паїсіє, старче благодатний і наставнику монахів богомудрий.
КОНДАК 2
Відомо Господу наперед, яким великим світочем Православ’я ти будеш та чернечого життя поновителем. Зволив Він народитися тобі від благочестивих батьків – священника Іоана та дружини його Ірини в місті Полтаві. Тож після смерті батька і старшого брата ієрея митрополит Київський Рафаїл звелів взяти тебе на навчання книжне, щоб навчений ти прийняв священний сан. Ти ж старанність і ревність у навчанні проявляв, але бажання стати монахом перемогло, щоб заспівати внутрішньо Богу пісню хвали: Алилуя.
ІКОС 2
Розумом Божественним просвітлений, блаженний ти, бо утвердився в непохитному своєму намірі в чернецтві пожити і, душею до подорожі запалений, залишив навчання та пішов з Києва, як убогий і блукалець подорожній, шукаючи духовного керівництва. Від Бога маючи настанову, прийшов у обитель святителя Миколи, де ігумен з любов’ю прийняв тебе в послух та одягнув у рясофор з іменем Платон. Через те й ми, дивлячись на ревність твою до Господа, із замилуванням кличемо до тебе:
Радуйся, що в день пам’яті святителя Київського Петра народився;
Радуйся, що в хрещенні іменем його наречений;
Радуйся, батьків благочестивих чадо благословенне;
Радуйся, від юності на служіння Богові покликаний;
Радуйся, з дитинства у вірі істинній вихований;
Радуйся, що у навчанні книжному старанність ревну показав;
Радуйся, що заради Господа шлях тісний і скорботний вибрав;
Радуйся, що убогість тілесну й духовну полюбив;
Радуйся, що в обитель святителя Миколи заради спасіння прийшов;
Радуйся, що чернече життя достойно прийняв;
Радуйся, монаших подвигів ревнителю;
Радуйся, хвали гідний прочанине до Вітчизни Небесної;
Радуйся, преподобний отче Паїсіє, старче благодатний і наставнику монахів богомудрий.
КОНДАК 3
Сила зверху зміцнила тебе, отче преподобний, коли Божим попущенням настало гоніння на віру православну. Тоді за Божою волею пішли гнані іноки в Київ, і ти, отче, з ними повернувся до Києво-Печерської Лаври, вдячно співаючи Христу Богові: Алилуя.
ІКОС 3
Маючи в серці своєму вогонь любові Божественний, старанно трудився ти для спасіння душі твоєї в обителі Печерській, отче богомудрий. Мати ж твоя невтішно плакала за сином, що з дому пішов, надумала вона ні їсти, ні пити, доки помре. Коли побачила численних бісів понурих, почала молитися до Пресвятої Богородиці, і невдовзі явився їй ангел Божий, котрий дорікнув і мовив: «Дивись ось, бо син твій благодаттю Божою наділений, неодмінно буде монахом. Належить і тобі відійти від світу і стати черницею, бо така воля Божа». І враз біси щезли, ангел же Господній піднявся на небо. Опісля матінка твоя в монастир жіночий пішла, постриглась з іменем Юліанія, і побувши в чернецтві десять років, відійшла до Господа. Тим то, як вибраного Божого, уславляємо тебе цими піснями:
Радуйся, що марноту світу цього залишив;
Радуйся, що в обитель Києво-Печерську прийшов;
Радуйся, бо юність твою цнотливістю життя прикрасив;
Радуйся, що в скорботах і спокусах надію на промисел Божий беріг;
Радуйся, що славу й багатство в ніщо поставив;
Радуйся, що життю убогому в обителі навчився;
Радуйся, що на славу Христову потрудився;
Радуйся, що на висоту чеснот піднявся;
Радуйся, міста твого – Полтави, великий заступнику;
Радуйся, обителі Києво-Печерської ревний молільнику;
Радуйся, бо матір «городів руських» - Київ, тобою хвалиться;
Радуйся, бо тобою і вся Українська земля тішиться;
Радуйся, преподобний отче Паїсіє, старче благодатний і наставнику монахів богомудрий.
КОНДАК 4
Бурі житейських хвилювань у пристановищі обителі Печерської уникнув ти, отче, але прагнула душа твоя більш усамітненого подвигу, і з благословенням отців Києво-Печерських стежками подвижників пішов. Заради цього любов’ю Божою захоплений, Вітчизну залишив, направив стопи твої в Молдовлахію, і там зустрів старця Василія, вчителя й наставника чернечого життя, який багатьма корисними для душі словами братів своїх наставляв. Ти ж, блаженний, сприйняв напучення ці з невимовною радістю і з сльозами прославляв Бога, співаючи Йому: Алилуя.
ІКОС 4
Почувши від братів багатьох і отців-подвижників у скитах Молдовлахії, що рясна благодать Божа перебуває на Святій Горі Афонській, прохав їх благословення в дорогу, щоб пожити у садові Божої Матінки. Отці ж не хотіли подвижника свого відпустити, разом з тим дивувалися благодаті Божій, яка на тобі перебуває, і юним старцем нарекли, бо не змогли утримати тебе, тоді благословили й відпустили з миром. Ми ж любов’ю зворушені, сміливо співаємо тобі так:
Радуйся, що від землі рідної в Молдовлахію ноги свої спрямував;
Радуйся, що з посохом подорожнього скити й обителі там обійшов;
Радуйся, що в невпинній молитві дні й ночі проводив;
Радуйся, що ім’я Господа Ісуса Христа невтомно промовляв;
Радуйся, що благе ярмо Христове на себе поклав;
Радуйся, що талант доручений тобі примножив;
Радуйся, до подвижницького життя покликаний;
Радуйся, що з тілом на землі безтілесне життя показав;
Радуйся, що подвигом посту себе зміцнив;
Радуйся, що в юності твоїй старечу мудрість явив;
Радуйся, благодаттю Святого Духа просвічений;
Радуйся, духом премудрості і ведення збагачений;
Радуйся, преподобний отче Паїсіє, старче благодатний і наставнику монахів богомудрий.
КОНДАК 5
Як зоря провідна, угоднику Божий, прийшов ти на Святу Гору Афонську, дякуючи Пречистій Матінці Христа Бога нашого, бо сподобила тебе прибути у святий Її уділ, і поселився там самотньо в келії, навчаючись істинному чернечому мовчанню, творячи пильно молитву та дослухаючись писань святих отців. І так зростаючи благодаттю Божою від сили в силу, досягнув ти мужа досконалого, оздобленого дарами Святого Духа. Тоді прийшов на Святу Гору старець Василій і одягнув тебе в мантію з іменем Паїсій. Ти ж, блаженний, безмовно в келії перебував, співаючи Богу пісню хвали й подяки: Алилуя.
ІКОС 5
Бачили самітники Святої Гори, котрі приходили від світу, дивне й довершене життя твоє, отче преподобний, та й почали переконувати тебе прийняти їх в послух. Ти ж багато років відрікався цього, та врешті почав приймати братів, на Бога надію поклавши. І зібралося дванадцять відлюдників, щоб ублагати тебе прийняти священство й духівництво. Тоді сказав ти: «Нехай буде воля Божа, і став священиком заради послуху, щоб наставляти словесну твою черідку на спасіння. І була радість велика для всіх твоїх духовних чад, бо вдячно вигукували тобі так:
Радуйся, що до Святої Афонської Гори Божою волею благополучно дістався;
Радуйся, що багатьох там мудрістю твого життя здивував;
Радуйся, що солодкість пустельного життя полюбив;
Радуйся, що усамітнено в сльозах та думках про Бога ночі проводив;
Радуйся, великих відлюдників вірний послідовнику;
Радуйся, що подвиги богоносних афонських отців наслідував;
Радуйся, бо тіло твоє постом і духовною боротьбою змирив;
Радуйся, бо душу твою молитвою і чистотою розуму прояснив;
Радуйся, що відвідинам наставника твого старця Василія зрадів;
Радуйся, що благословенням його й молитвою освячений;
Радуйся, що пустельним життям в чернечому подвигу себе ствердив;
Радуйся, що чималі скорботи благодушно перетерпів;
Радуйся, преподобний отче Паїсіє, старче благодатний і наставнику монахів богомудрий.
КОНДАК 6
Проповідником покаяння і вчителем подвижницького життя показав ти себе, отче Паїсіє, на Святій Горі Афонській. Коли ж помножилося братство тобою зібране, випросив ти стару церкву й келію, і благословення Святійшого Патріарха Серафима на переселення в келію цю всіх своїх братів-подвижників, та й створив там скит в ім’я пророка Іллі. Тим то, багато святогорців побачили благочиння в скиту, смирення, тихість, між братами любов і сердечний мир, відсічення своєї волі. Отож, відчули до тебе благоговіння і послух братії, тому почали шанувати тебе, як благодатного старця, керівника й наставника до спасіння, співаючи Богу вдячну пісню: Алилуя.
ІКОС 6
Засяяла слава твоя, отче преподобний, між братами Святої Гори, дивуючись даруванням твоїм, бо був ти багатьом отцям духівником і самому Святійшому Патріархові Серафиму, який часто приходив у скит та розмовляв з тобою про спасительні таїнства для душі, про подвиги і дари. Ти ж, отче Паїсіє, перебував у скиту, вдень виконуючи послух, а вночі писав книги святоотцівські, перекладаючи з грецької на слов’янську мову, щоби всі слов’яни, забажавши книжного вчення, Словом Божим і настановами святих отців просвітили свій розум і благодаттю ствердили серця. Саме тому вдячно співаємо тобі:
Радуйся, що в чернечих подвигах і трудах великим старцем Святої Гори став;
Радуйся, дерево чеснот у садові Пресвятої Богородиці посаджене;
Радуйся, Преблагословенної Ігумені Афону вірний послушнику;
Радуйся, що на милість і любов Її надію свою поклав;
Радуйся, бо у квітнику духовному Божої Матінки багато учнів придбав для спасіння;
Радуйся, бо з ними старанно Господу потрудився;
Радуйся, що пустельну келію в обитель іноків перетворив;
Радуйся, бо став для братів твоєї обителі улюбленим;
Радуйся, бо тобою зібраних монахів до світла істинного боговідання настановив;
Радуйся, всім подвижникам чернецтва помічнику благодатний;
Радуйся, монахам і всім, хто прагне духовного життя богомудрий учителю;
Радуйся, провіднику вишуканий воїнів духовних;
Радуйся, преподобний отче Паїсіє, старче благодатний і наставнику монахів богомудрий.
КОНДАК 7
Бажаючи поставити перед Господом чад твоїх серед людей вибраних, отче Паїсіє, постарався ти зібрати спраглих чернечого подвигу з усіх кінців народів слов’янських та й з грецького краю. Отже, як бджола працелюбна, з ранньої зорі до ночі трудився ти, щоб справжнім скарбом, світлом Євангельської істини, наснажити братів твоїх, про всіх піклуючись і душею охоплюючи, навчав їх постійним прикликанням імені Ісусового, перемагати невидимих супостатів, і цією всемогутньою зброєю долати їх підступність, розум до Господа підіймати і серцем до Нього кликати: «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного», одночасно співати Спасителю нашому і Початківцю подвигу ангельську пісню: Алилуя.
ІКОС 7
Бачимо в тобі нового Мойсея, бо той у давнину Амалика переміг, вивів людей з рабства, ти ж, отче Паїсіє, багатьох монахів у землю обіцяну райську привів. Тим то, був старцем дивним і багатьох чад зцілив благими і лагідними словами, запалюючи мудро світильники тих, хто йде назустріч Нареченому Христу, спалює терня вселукавих пристрастей молитвою Ісусовою. Засівав ти в серцях чад твоїх насіння Божественної любові, щоб принесли плоди сторицею, з ними ж і ми співаємо тобі так:
Радуйся, що читати Божественні писання полюбив;
Радуйся, що утаємничений їх сенс правильно і глибоко зрозумів;
Радуйся, проповіднику, що відкривав істини життя вічного;
Радуйся, отче святий, що чадам твоїм шлях до спасіння вказав;
Радуйся, що молитву Ісусову безперервно творив;
Радуйся, розумово-сердечної молитви вчителю предивний;
Радуйся, бо слова святих писань у науку багатьом зібрав;
Радуйся, бо ті повчання на скрижалях серця твого написав;
Радуйся, престолу Божого вірний і благоговійний служителю;
Радуйся, що про вічне спасіння братів твоїх Господа благав;
Радуйся, Христової любові й Царства Небесного благовіснику;
Радуйся, квітника Афонського досконала окрасо;
Радуйся, преподобний отче Паїсіє, старче благодатний і наставнику монахів богомудрий.
КОНДАК 8
Подорожнім і захожим на землі себе вважав ти, нічого від тлінних речей не хотів набувати, а води живої скуштувавши у садові Божої Матінки , сам джерелом добротолюбія став, преподобний, адже любов’ю до Господа запалений, і багатьох спраглих правди Божої до ревного ангельського життя спрямував. Коли ж зрозумів, отче блаженний, що такому зібранню іноків не зручно на Святій Горі, порадився з братією, і всі одностайно почали готуватися до виходу в Молдовлахію. Благословив Святійший Патріарх Серафим вихід цей, ти ж, отче, упав у ноги Патріарху і той, плачучи та сумуючи, відпустив тебе, Богові ж дивному в рабах Своїх співаючи: Алилуя.
ІКОС 8
Весь перебував ти у Господі, уповання на Бога поклав, отче преподобний, і разом з братією прийшов у Молдовлахію, де прийняв тебе з благословенням митрополит Гавриїл, а господар Григорій Калимаха дарував вам для помешкання монастир Святого Духа, званий Драгомирна. Ти ж, отче, вселився туди зі своєю братією, дякуючи Богові за невимовне Його милосердя. Незабаром прийшов до обителі старець Олексій, одягнув тебе в схиму, і була всьому зібранню братів радість велика. Тим то й ми, радіючи і прославляючи тебе, кличемо так:
Радуйся, що сімнадцять років на Святій Горі беззмінно прожив;
Радуйся, що правило та взірець чернечого життя там показав;
Радуйся, що з Афону з братією в землю Молдовлахії прийшов;
Радуйся, що багатьох чад Божих на подвиг чернечий покликав;
Радуйся, що монаше спільнобратське життя у подвигах започаткував;
Радуйся, отцівських богонатхненних передань вірний хоронителю;
Радуйся, що перемагати в боротьбі з думками багатьох навчив;
Радуйся, проповіднику Слова Божого благодатний;
Радуйся, давнього благочестя садівнику;
Радуйся, бо тобою безліч монахів у подвигах своїх зміцнюються;
Радуйся, бо рівноангельське життя до кінця полюбив;
Радуйся, що і в схимі Паїсієм названий;
Радуйся, преподобний отче Паїсіє, старче благодатний і наставнику монахів богомудрий.
КОНДАК 9
Всілякими скорботами й спокусами життя твоє було наповнене, преподобний. Так прийшла пагуба, мор і голод під час війни Росії з Туреччиною, і багато пустельників за віру православну гнані, рятувалися в твоїй обителі, зігріті любов’ю. Коли ж відійшов монастир Драгомирна до Австрійської землі, тоді вирішив господар Григорій дати твоїй братії монастир Усічення голови святого Іоана Предтечі , що звався Секул. Ти ж, прийшовши у нову обитель, зрадів вельми, бо місце тихе, негомінке, ревним у Господі зручне отримав, і почав влаштовувати тут життя за чином Василія Великого й Феодора Студита, який був у Драгомирні, зі сльозами подяки співаючи Богові пісню: Алилуя.
ІКОС 9
Проповідників премудрих перевершив ти благодатною дією слів твоїх, отче преподобний, адже зібрав квіти райські з святоотцівських писань і надзвичайно постарався перекласти їх з грецької на слов’янську мову, щоби всі монахи й миряни, хто прагне спасіння й подвигу духовного, тим більше ті, хто прагне подвигу внутрішньої людини, не тільки християнської Вітчизни нашої, а й усіх слов’янських народів, прочитати їх удостоїлись. Отже, світлом Божественним осяяв ти серце своє, отче Паїсіє, як скарб духовний залишив Церкві Христовій велику кількість писань твоїх, ними ж просвітлюєш усіх, хто шанує тебе, що співають так:
Радуйся, що в обитель Секул радісно й мирно вселився;
Радуйся, що землю Молдовлахії духмяною молитвою твоєю наповнив;
Радуйся, що однодушність і любов серед братії обителі виплекав;
Радуйся, що вади немічних братів з любов’ю зносив;
Радуйся, що книжним повчанням Слова Божого себе наситив;
Радуйся, бо як богомудра бджола мед від отцівських писань зібрав;
Радуйся, що дні й ночі без сну заради трудів книжних проводив;
Радуйся, що святих отців писання на слов’янську мову переклав;
Радуйся, що наукою святих отців спраглих напоїв;
Радуйся, зірнице, що гріховну темряву світлом навчання твого прогнав;
Радуйся, бо й на рідну Українську землю іноки повчання твої принесли;
Радуйся, багатьох духовних отців і старців України-Руси духовний наставнику;
Радуйся, преподобний отче Паїсіє, старче благодатний і наставнику монахів богомудрий.
КОНДАК 10
Хотів врятувати душі багатьох людей, благочестивий воєвода князь Костянтин Муруза, наказав тобі, отче наш Паїсіє, вчинити послух і переселитися в Нямецький монастир, щоби був він зразком для інших обителей, прикладом ревності чернечого життя. Ти ж, зробивши хресне знамення, поклонився іконі Пречистої Богородиці та мовив: «Нехай буде воля Божа, йдемо, хоч і не хочемо», і дав всім братам, котрі залишились благословення, втішив їх кажучи: «Хай кожен безперешкодно у всякій скорботі й потребі душевній чи тілесній приходить до мене». Коли ж прибув у Нямець, отче преподобний, перед чудотворною іконою Божої Матінки молився, доручаючи себе й братію заступництву і охороні Її, славлячи зміцнившого тебе Господа: Алилуя.
ІКОС 10
Стіною й пристановищем спасіння був ти для братів твоїх, отче наш Паїсіє, настановляв їх царське життя проводити, душу одну , серце єдине, думку спільну і всі достоїнства свого життя мати сукупні, духом палати, чинити поступ у довершеному смиренні та любові один до одного, додержанні заповідей Божих. Тому молимося тобі, отче преподобний, визволи нас від усіх спокус, бід, скорбот і напастей, щоб усі до тебе, як люблячого батька, кликали так:
Радуйся, апостольським духом наповнений;
Радуйся, бо по всій землі рознеслося віщування науки твоєї;
Радуйся, бо твоїми молитвами обитель Нямецька вельми прославилась;
Радуйся, бо за неї всі люди Молдовлахії порадувались;
Радуйся, монастирів молдовлахівських освячення;
Радуйся, що всі богослужіння в обителях твоїх за чином афонських монастирів облаштував;
Радуйся, дерево з кроною благоплідною, що ним обителі твої покриваються;
Радуйся, надійна охороно і пристановище всіх, хто ревно в них здійснює подвиг;
Радуйся, що в обителі Нямецькій будинок притулку для бідних та злиденних облаштував;
Радуйся, іноків обителі цієї радість і втіха;
Радуйся, що світлом чеснот твоїх світ осяяв;
Радуйся, бо образ досконалості духовної в собі проявив;
Радуйся, преподобний отче Паїсіє, старче благодатний і наставнику монахів богомудрий.
КОНДАК 11
Спів зворушливий приносимо тобі, преподобний отче Паїсіє, на місці трудів і упокоєння твого в обителі Нямецькій, де ти великим отцям преподобним уподібнився, був пастирем і наставником усім, хто наслідував рівноангельське життя твоє. Там тихо й мирно віддав душу Богові і від земних осель просвітленим відійшов до небесних, нині ж з ангелами на небі перед Христом у радості предстоїш і молитви за світ приносиш, співаючи: Алилуя.
ІКОС 11
Світильником віри християнської і підвалиною благочестя є ти в Церкві Вселенській, отче преподобний, тому немов світло Божественне слова твої від сходу сонця до заходу сяють для просвіти людей, бо Дух Святий зробив тебе Добротолюбія упорядником, правила чернечого життя уклав Він у вуста твої, щоб читанням богонатхненних писань твоїх просвітилися багаточисельні правдошукачі спасіння та подвигу духовного, і щоби заспівали тобі величання такі:
Радуйся, що блаженною кончиною праведне життя твоє завершив;
Радуйся, що переселився від земних обителей в обителі небесні;
Радуйся, бо ти дух твій безжурно в руки Господа віддав;
Радуйся, бо блаженство райське зі святими успадкував;
Радуйся, світочу, що єлеєм дарів Духа Святого наповнений;
Радуйся, в садові Божої Матінки – на Святій Горі Афонській, преславне світило;
Радуйся, землі Молдовлахії красо нев’януча;
Радуйся, бо мощі твої святі у спадок їй залишив;
Радуйся, що світлом писань святих отців народи слов’янські просвітив;
Радуйся, Церкви Христової зірнице нова й багатогранна;
Радуйся, що й в успінні твоєму нас не залишаєш;
Радуйся, що про прощення гріхів наших Господа молиш;
Радуйся, преподобний отче Паїсіє, старче благодатний і наставнику монахів богомудрий.
КОНДАК 12
Благодаттю Божою осяяний, світив ти у житті твоєму, богоносний отче Паїсіє, мов сонце променисте. І нині тих, хто до мощей твоїх з вірою і любов’ю приходить не залишаєш. Тому й молимо тебе, просвіти душі наші розумінням віри Христової і добротолюбних настанов святих отців, що на шлях спасіння скеровують усіх. Тож і ми, що вважаємо тебе за дивовижного наставника і пастиря, величаємо душею і серцем, адже ти стверджуєш нас на дорозі подвигу духовного, і в радості щиросердечній співаємо Богові подячну пісню: Алилуя.
ІКОС 12
Оспівуючи рідкісне й праведне життя твоє, преподобний отче Паїсіє, втішається нині обитель Нямецька, котра зберігає великий скарб – мощі твої, також Драгомирна й Секул, тебе вчителя свого й духовного отця шанують. Земля ж Полтавська, Києво-Печерська Лавра і Свята Гора Афонська, втім і вся Україна-Русь подвигом твоїм тішать серця, бо мають за себе молільника предивного. Отож, іноки багаточисельні, як наставника тебе величають, і всі люди землі нашої, хто звертається до тебе, радістю сповнюються, вигукуючи тобі уславлення такі:
Радуйся, наставнику монахів і співбесіднику ангелів;
Радуйся, всіх святих Божих спадкоємцю;
Радуйся, що з апостолами в райських оселях перебуваєш;
Радуйся, що серед преподобних за наші душі просиш;
Радуйся, що з Пресвятою Дівою Богородицею за весь світ і за благословення іноків Христа молиш;
Радуйся, бо молитвами твоїми і нині чисельні монастирі зростають;
Радуйся, що чернечі обителі, як благоплідний сад насаджував;
Радуйся, що багатьох монахів зібрав і до Першосвященика Христа привів;
Радуйся, що мощами твоїми нашу землю із землею Молдовлахії духовно з’єднав;
Радуйся, бо всім, хто приходить до них на поклін дари зцілення щедро подаєш;
Радуйся, чернечого життя та старецтва серед слов’янських народів поновителю;
Радуйся, бо ім’я твоє й на рідній землі величається;
Радуйся, преподобний отче Паїсіє, старче благодатний і наставнику монахів богомудрий.
КОНДАК 13
О, преподобний і богоносний отче наш Паїсіє, великий подвижнику і угоднику Христовий. Прийми це невелике, порівняно з твоїм подвигом, але щире величання і вблагай Господа, щоб визволив нас від біди, скорботи, ворогів видимих і невидимих, наглої смерті і вічної муки, щоб сподобились і ми разом з тобою радості святих - вічно співати Спасителю нашому: Алилуя, Алилуя, Алилуя.
(Цей кондак читається тричі, потім ікос 1 і кондак 1)
Молитва преподобному старцю Паїсію ВеличковськомуО великий наставнику, ревнителю і вчителю премудрий всіх тих, хто прагне спасіння і подвигу духовного, преподобний отче наш Паїсіє! Почуй нас грішних, що до тебе з вірою та любов’ю кличемо, і вислухай прохання наші. Ти від юності заради любові Божої залишив рідну землю і в інших країнах усамітнення шукав, на Святій Горі Афонській і в чернечих обителях Молдовлахії небесне багатство набував. Ти великим подвигом у праці, обмеженні та вкрай суворою убогістю тіло твоє духові підкорив, набув скрухи сердечної, навчився духовній боротьбі, справжній безпристрасності, придбав молитву серця і цим відродив давнє чернече життя та старецтво. Так от правиця Божа з тебе вчителя, наставника і улюбленого пастиря сформувала, адже ти зміг зібрати священний квітник учнів, і ці паростки проросли на всіх теренах слов’янських народів.
Улюблений наш отче Паїсіє, виблагай у Всещедрого Бога, щоб зберіг святу Українську Церкву і всі Церкви Христові у злуці єдинодушності віри, миру й братської любові, визволив від розколів згубних, міжусобних чвар та непорозумінь, і в несхитному благостоянні ствердив для спасіння всіх, хто істинно сповідує пресвяте ім’я Його. У монастирях серед монахів підтримай життя богоугодне, щоб прославляли вони достойно Господа Бога і отримали вічне спасіння. Випроси, угоднику Божий, Вітчизні нашій і українському народові, найперше, духовне прозріння, мир і зростання у Господі, достаток плодів земних.
Допоможи нам у метушливому і грішному світі цьому, як подорожнім, вимоли у Господа дарувати нам залишення всіх прогріхів, і на виході душ наших визволити нас від повітряних митарств та вічної муки, щоб молитвами твоїми побачили ми невимовну славу Христа Бога нашого і подякували тобі, заступнику і предстоятелю всіх, хто любить і шанує тебе, собором прославляє Безначальну, Єдиносущну й Нероздільну Трійцю Отця, і Сина, і Святого Духа нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.
( голос 2 )
Тропар
Подорожнім був на землі, Небесної Вітчизни досягнув, преподобний отче Паїсіє, добротолюбія подвижнику, що вірних навчив розум до Бога підносити і серцем до Нього кликати: Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного.
К О Н Д А К
( голос 6 )
Вибраний чернечого життя ревнителю, немов бджола працелюбна, писаннями святих отців душі наші наповнив, кожного наставляючи на шлях спасіння. Через те кличемо до тебе: Радуйся, Паїсіє премудрий, старецтва духовного і в землі рідній відродителю.
Переклад нашої парафіянки п.Лілії Киценко (Лідії у Христі) з адаптацією до української Церкви.
Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.
Приватбанк
4149 6293 1322 1459
5159 3351 0939 4102
або
5169 3305 1630 1279
РГ ХРАМ СВЯТОГО ІОАНА БОГОСЛОВА