Свічка як символ подяки
02 лютого 2024
За церковною традицією на свято Стрітення Господнього в храмах освячують свічки. Тому сьогодні пропонуємо вам поговорити про цей звичний для кожної віруючої людини, але в той же час глибоко змістовний предмет церковного вжитку.
Як це не дивно звучить зараз, але християнство - це міська релігія. Воно розвивалося у великих населених пунктах тодішньої Римської імперії, і лише через кілька століть почало поступово проникати вглиб сільської місцевості. Використання свічок тісно пов'язане з «міським» минулим християнства.
А що таке древнє місто? Це щільне скупчення будинків, з вузькими вуличками, тісними приміщеннями, погано розвиненою каналізацією. Природне освітлення, особливо в бідних кварталах, було слабким, і тому жителі часто користувалися штучними джерелами світла - лампадами, смолоскипами, скіпками. Ясна річ, їх вживали і християни - як у повсякденному житті, так і під час богослужіння.
Світильник від самого початку відігравав важливу роль у церковному вжитку, тому що євхаристійні зібрання назагал відбувались вночі, а місцем їх проведення були або таємні кімнати якоїсь віддаленої квартири, або підземні катакомби, куди денне світло теж не проникало. Відкрито збиратися на молитву послідовники Христа не могли цілих три століття через переслідування, спрямовані проти них.
У IV столітті, коли переслідування припинилися, необхідність у світильниках поступово відпала - християни почали збиратися в просторих храмах-базиліках, і багато служб перемістилися з ночі на ранок чи обід. Але, незважаючи на це, денні процесії як і раніше продовжували освітлюватися факелами, а в самих храмах навіть за світлого часу доби палала велика кількість лампад.
Причина цього та, що поняття «світло» християни наділяють глибоким символізмом. Взагалі, більшість релігій світу в тій чи іншій мірі вважають вогонь священним. Він дарує тепло, світло і їжу, але воднораз він плавить, руйнує і вбиває. Вогонь одночасно і друг, і ворог. Його потрібно поважати. Так вважали язичники. Християни були знайомі з цими поглядами. Вони, звісно, не поклонялися полум'ю, але вогонь теж і їм був дуже важливим нагадуванням.
У Євангелії Христос називає себе Світлом. Також у Святому Письмі зустрічаються й інші образи, пов'язані з вогнем. Досить згадати неопалиму купину, в якій Бог з'явився Мойсеєві, або ж білі ризи Христа, які буквально сяяли, коду Він преобразився перед учнями на Фаворі. Все це і символізував собою світильник, і християни почали сприймати його як видимий знак тієї іншої реальності, причасниками якої вони ставали під час Євхаристії.
Приблизно від часів Середньовіччя поряд з лампадами у храмах активно стали використовувати свічки. Як і до решти видів штучного освітлення, до них спочатку було чисто утилітарне ставлення. Але поступово свічка отримала те смислове навантаження, яке має зараз - вона стала однією з форм жертвоприношення Богові.
Гільберт Честертон одного разу написав: «Релігійне виховання малюка починається не тоді, коли батько починає розповідати про Бога, а коли мати вчить його говорити «спасибі» за смачно випечений пиріг».
Подяка відіграє дуже важливу роль і в людських взаєминах, і у відносинах людей з Богом. Зовнішнім знаком подяки завжди був, є і буде подарунок, який мовою релігії називається жертвою.
А який подарунок найбільш цінний? Майже всі пам'ятають, як в дитинстві на уроках праці або малювання робили подарунки батькам. Як приємно було вручити рідним мамі чи татові часом незграбно виготовлену саморобку! І нехай вона була далебі не шедевром мистецтва, але для багатьох батьків і дітей ці подарунки - найдорожчі. Приблизно аналогічне ставлення до жертви сформувалося і у християн - вони завжди прагнули принести в дар Богові плоди своєї праці, найкраще і найдорожче.
До епохи Середньовіччя населення було тісно пов'язане з натуральним виробництвом, і тому готівкові гроші люди жертвували рідко. Назагал вони приносили готові плоди своєї праці - вино і борошно для Євхаристії, віск і лій для світильників, їжу для вбогих. Навіть багаті люди прагнули не просто вкинути гроші до скриньки, але й пожертвувати готову цінну річ. Справа в тому, що будь-яка жертва повинна знайти в храмі своє застосування. Жертва не може бути принесеною безцільно.
І ось, виникає ситуація. Приходить в храм столяр і, наприклад, учитель. Якщо столяр може принести в храм свій виріб і віддати його на корисне служіння (скажімо, змайструвати гарний киворій над вівтарем), то вчитель нічого взагалі не виробляє. Його праця - розумова, він дає людям знання. Звичайно, можна просто прийти, сказати Богові «дякую». Але при цьому внутрішня людська потреба в зовнішньому вираженні подяки так і не задовільниться цим. Можна вкинути гроші до скриньки - це найбільш логічний вчинок, але все-таки, як показує досвід, гроші не здатні розігріти душу людини і дати відчути серцем, що вона дякує Богові. Схожа ситуація виникає, коли даруєш гроші на день народження - начебто й подарунок, але є в цьому щось не те.
Поява свічки як жертви частково вирішила цю проблему. Палаюча свічка зігріває душу і налаштовує на потрібний молитовний лад. По суті, було знайдено оптимальне рішення, а з плином часу, коли натуральна жертва стала характерна лише для сільських парафій, свічка стала універсальним засобом емоційного настрою людини, яка молиться. Так свічка дожила до XX століття, пережила революції, і досі найчастіше віруючі жертвують на храм саме через купівлю свічок.
Щоправда, не обходиться без спотвореного розуміння жертви. Коли людина дякує щиро - це одне. Але часто буває так, що підсвідомо за нашим «спасибі» - особливо якщо воно адресоване більш могутній особі - криється банальний принцип «ти - мені, я - тобі». І вдячна людина очікує нових благодіянь від того, кому вона дякує. Подібне іноді приходить людям на гадку і щодо свічок. Багато парафіян вірять, що свічками можна маніпулювати, і від їх кількості безпосередньо залежить розмір посланої Богом милості. Навіть більше, бувають інколи відверто поганські практики, коли деякі вважають, що свічку потрібно ставити тільки правою рукою, запалювати тільки від лампади і робити це тільки особисто. Інакше, на думку таких людей, жертву Бог не прийме.
І дійсно, жертва може бути марною. Але саме тоді, коли до жертви (зокрема до свічки) проявляється своєрідне магічне ставлення. Така жертва і справді безглузда, тому що її метою, згідно бачення християнства, є не «задобрювання» Бога, а очищення нашого серця. Кожна жертва покликана змінити душу людини, допомогти їй навчитися любові і подяки.
Свічка виникла як предмет чисто утилітарний, але з часом стала заміною грошей і взагалі будь натуральної жертви. І, запалюючи в храмі перед іконою куплену свічку, важливо пам'ятати про те, що наша подяка Богу має не кількісне, а якісне вираження, та що справжнім подарунком Творцеві є не свічки або будь-які інші матеріальні цінності, а наше серце. Те саме серце, в якому народжуються всі наші помисли й бажання, і очистити яке нас закликав сам Бог.
Літургія на Стрітення Господнє в Іоано-Богословському храмі ПЦУ відбудеться за новоюліанським календарем 2 лютого. Початок о 10 ранку. По закінченні освячуємо воду і свічки.
Як це не дивно звучить зараз, але християнство - це міська релігія. Воно розвивалося у великих населених пунктах тодішньої Римської імперії, і лише через кілька століть почало поступово проникати вглиб сільської місцевості. Використання свічок тісно пов'язане з «міським» минулим християнства.
А що таке древнє місто? Це щільне скупчення будинків, з вузькими вуличками, тісними приміщеннями, погано розвиненою каналізацією. Природне освітлення, особливо в бідних кварталах, було слабким, і тому жителі часто користувалися штучними джерелами світла - лампадами, смолоскипами, скіпками. Ясна річ, їх вживали і християни - як у повсякденному житті, так і під час богослужіння.
Світильник від самого початку відігравав важливу роль у церковному вжитку, тому що євхаристійні зібрання назагал відбувались вночі, а місцем їх проведення були або таємні кімнати якоїсь віддаленої квартири, або підземні катакомби, куди денне світло теж не проникало. Відкрито збиратися на молитву послідовники Христа не могли цілих три століття через переслідування, спрямовані проти них.
У IV столітті, коли переслідування припинилися, необхідність у світильниках поступово відпала - християни почали збиратися в просторих храмах-базиліках, і багато служб перемістилися з ночі на ранок чи обід. Але, незважаючи на це, денні процесії як і раніше продовжували освітлюватися факелами, а в самих храмах навіть за світлого часу доби палала велика кількість лампад.
Причина цього та, що поняття «світло» християни наділяють глибоким символізмом. Взагалі, більшість релігій світу в тій чи іншій мірі вважають вогонь священним. Він дарує тепло, світло і їжу, але воднораз він плавить, руйнує і вбиває. Вогонь одночасно і друг, і ворог. Його потрібно поважати. Так вважали язичники. Християни були знайомі з цими поглядами. Вони, звісно, не поклонялися полум'ю, але вогонь теж і їм був дуже важливим нагадуванням.
У Євангелії Христос називає себе Світлом. Також у Святому Письмі зустрічаються й інші образи, пов'язані з вогнем. Досить згадати неопалиму купину, в якій Бог з'явився Мойсеєві, або ж білі ризи Христа, які буквально сяяли, коду Він преобразився перед учнями на Фаворі. Все це і символізував собою світильник, і християни почали сприймати його як видимий знак тієї іншої реальності, причасниками якої вони ставали під час Євхаристії.
Приблизно від часів Середньовіччя поряд з лампадами у храмах активно стали використовувати свічки. Як і до решти видів штучного освітлення, до них спочатку було чисто утилітарне ставлення. Але поступово свічка отримала те смислове навантаження, яке має зараз - вона стала однією з форм жертвоприношення Богові.
Гільберт Честертон одного разу написав: «Релігійне виховання малюка починається не тоді, коли батько починає розповідати про Бога, а коли мати вчить його говорити «спасибі» за смачно випечений пиріг».
Подяка відіграє дуже важливу роль і в людських взаєминах, і у відносинах людей з Богом. Зовнішнім знаком подяки завжди був, є і буде подарунок, який мовою релігії називається жертвою.
А який подарунок найбільш цінний? Майже всі пам'ятають, як в дитинстві на уроках праці або малювання робили подарунки батькам. Як приємно було вручити рідним мамі чи татові часом незграбно виготовлену саморобку! І нехай вона була далебі не шедевром мистецтва, але для багатьох батьків і дітей ці подарунки - найдорожчі. Приблизно аналогічне ставлення до жертви сформувалося і у християн - вони завжди прагнули принести в дар Богові плоди своєї праці, найкраще і найдорожче.
До епохи Середньовіччя населення було тісно пов'язане з натуральним виробництвом, і тому готівкові гроші люди жертвували рідко. Назагал вони приносили готові плоди своєї праці - вино і борошно для Євхаристії, віск і лій для світильників, їжу для вбогих. Навіть багаті люди прагнули не просто вкинути гроші до скриньки, але й пожертвувати готову цінну річ. Справа в тому, що будь-яка жертва повинна знайти в храмі своє застосування. Жертва не може бути принесеною безцільно.
І ось, виникає ситуація. Приходить в храм столяр і, наприклад, учитель. Якщо столяр може принести в храм свій виріб і віддати його на корисне служіння (скажімо, змайструвати гарний киворій над вівтарем), то вчитель нічого взагалі не виробляє. Його праця - розумова, він дає людям знання. Звичайно, можна просто прийти, сказати Богові «дякую». Але при цьому внутрішня людська потреба в зовнішньому вираженні подяки так і не задовільниться цим. Можна вкинути гроші до скриньки - це найбільш логічний вчинок, але все-таки, як показує досвід, гроші не здатні розігріти душу людини і дати відчути серцем, що вона дякує Богові. Схожа ситуація виникає, коли даруєш гроші на день народження - начебто й подарунок, але є в цьому щось не те.
Поява свічки як жертви частково вирішила цю проблему. Палаюча свічка зігріває душу і налаштовує на потрібний молитовний лад. По суті, було знайдено оптимальне рішення, а з плином часу, коли натуральна жертва стала характерна лише для сільських парафій, свічка стала універсальним засобом емоційного настрою людини, яка молиться. Так свічка дожила до XX століття, пережила революції, і досі найчастіше віруючі жертвують на храм саме через купівлю свічок.
Щоправда, не обходиться без спотвореного розуміння жертви. Коли людина дякує щиро - це одне. Але часто буває так, що підсвідомо за нашим «спасибі» - особливо якщо воно адресоване більш могутній особі - криється банальний принцип «ти - мені, я - тобі». І вдячна людина очікує нових благодіянь від того, кому вона дякує. Подібне іноді приходить людям на гадку і щодо свічок. Багато парафіян вірять, що свічками можна маніпулювати, і від їх кількості безпосередньо залежить розмір посланої Богом милості. Навіть більше, бувають інколи відверто поганські практики, коли деякі вважають, що свічку потрібно ставити тільки правою рукою, запалювати тільки від лампади і робити це тільки особисто. Інакше, на думку таких людей, жертву Бог не прийме.
І дійсно, жертва може бути марною. Але саме тоді, коли до жертви (зокрема до свічки) проявляється своєрідне магічне ставлення. Така жертва і справді безглузда, тому що її метою, згідно бачення християнства, є не «задобрювання» Бога, а очищення нашого серця. Кожна жертва покликана змінити душу людини, допомогти їй навчитися любові і подяки.
Свічка виникла як предмет чисто утилітарний, але з часом стала заміною грошей і взагалі будь натуральної жертви. І, запалюючи в храмі перед іконою куплену свічку, важливо пам'ятати про те, що наша подяка Богу має не кількісне, а якісне вираження, та що справжнім подарунком Творцеві є не свічки або будь-які інші матеріальні цінності, а наше серце. Те саме серце, в якому народжуються всі наші помисли й бажання, і очистити яке нас закликав сам Бог.
Традиція освячення свічок походить зі стародавнього звичаю влаштовувати в день свята Стрітення хід містом із запаленими світильниками, які благословлялися священниками. Ця процесія символізувала входження Господа Ісуса Христа – Світла для світу – до Єрусалимського храму. А символічний зміст цього полягав у тому, щоби нагадати про Світло Христове, яке просвітлює всіх.
«Стрітенським» свічкам приписують різні надприродні властивості, побутує багато народних забобонів про «захист» від грому, блискавки, пожежі тощо. Але не варто впадати у неправдивий містицизм чи маловір’я: оберігає не свічка, а – Господь.
Церковна свічка – це символ, а не талісман чи магічний амулет. Це видимий символ молитовного звернення людини до Бога. Немає жодних церковних приписів щодо вимоги, наприклад, нести запалену свічку аж додому, щодо строків її зберігання, або щодо матеріалу, з якого вона «має» бути виготовлена. Це все традиції, які пов՚язані з тим, що у свято Стрітення свічки освячуються за особливим Чином, тому і увага до них – особлива.
До «стрітенських» свічок варто ставитись благоговійно і з пошаною, як і до будь-якої іншої освяченої речі. Їх можна засвічувати вдома, під час домашньої молитви. У молитві освячення священник просить Христа Спасителя освятити ці свічі світлом Його благодаті: «Дай, Милостивий, щоб, як це світло, огнем видимим запалене, проганяє нічну пітьму, так щоб серця наші, огнем невидимим, цебто світлістю Духа Святого, просвічені, оминули сліпоту всіляких гріхів; щоб змогли ми очищеним оком душі бачити те, що Тобі благовгодне і для нашого спасіння благопотрібне, і щоб сподобитися нам перемогти темні небезпеки цього світу і досягнути світла безперестанного».
Тож приходьте до наших храмів у свято Стрітення Господнього на Божественну літургію аби закликати у своє життя, діяльність, думки і помисли Боже благословення. І нехай запалена вами «стрітенська» свічка буде символом зустрічі з Богом.
«Стрітенським» свічкам приписують різні надприродні властивості, побутує багато народних забобонів про «захист» від грому, блискавки, пожежі тощо. Але не варто впадати у неправдивий містицизм чи маловір’я: оберігає не свічка, а – Господь.
Церковна свічка – це символ, а не талісман чи магічний амулет. Це видимий символ молитовного звернення людини до Бога. Немає жодних церковних приписів щодо вимоги, наприклад, нести запалену свічку аж додому, щодо строків її зберігання, або щодо матеріалу, з якого вона «має» бути виготовлена. Це все традиції, які пов՚язані з тим, що у свято Стрітення свічки освячуються за особливим Чином, тому і увага до них – особлива.
До «стрітенських» свічок варто ставитись благоговійно і з пошаною, як і до будь-якої іншої освяченої речі. Їх можна засвічувати вдома, під час домашньої молитви. У молитві освячення священник просить Христа Спасителя освятити ці свічі світлом Його благодаті: «Дай, Милостивий, щоб, як це світло, огнем видимим запалене, проганяє нічну пітьму, так щоб серця наші, огнем невидимим, цебто світлістю Духа Святого, просвічені, оминули сліпоту всіляких гріхів; щоб змогли ми очищеним оком душі бачити те, що Тобі благовгодне і для нашого спасіння благопотрібне, і щоб сподобитися нам перемогти темні небезпеки цього світу і досягнути світла безперестанного».
Тож приходьте до наших храмів у свято Стрітення Господнього на Божественну літургію аби закликати у своє життя, діяльність, думки і помисли Боже благословення. І нехай запалена вами «стрітенська» свічка буде символом зустрічі з Богом.
Літургія на Стрітення Господнє в Іоано-Богословському храмі ПЦУ відбудеться за новоюліанським календарем 2 лютого. Початок о 10 ранку. По закінченні освячуємо воду і свічки.
Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.
Приватбанк
4149 6293 1322 1459
4149 4390 0091 7074
або
5169 3305 1630 1279
РГ ХРАМ СВЯТОГО ІОАНА БОГОСЛОВА
Електронна пошта