Батьківська поминальна субота

Перед святкуванням Святої Тройці у православних проходить батьківська поминальна субота, яка починається з вечора п'ятниці спеціальною поминальною службою - парастасом.
 
Парастас перекладається з грецького як «клопотання». Вся Церква молиться перед Господом за своїх від віку спочилих братів і сестер. В цьому є певний сенс, бо свято Святої Тройці – це день заснування Церкви. Тому починається свято батьківською Троїцькою поминальною суботою, коли особливо поминаються всі спочилі. Таким чином, вони теж долучаються до цієї події. В день Святої Трійці  Дух Божий все в світі освятив: і живих, і померлих. Тому отці Церкви від заснування її поминали померлих, своїх батьків і близьких. Панахиди служили ще в катакомбній Церкві, коли перші християни були гнані в Римській імперії. І слово «панахида» в буквальному перекладі з грецької мови означає «служіння вночі». Коли Церква стала вільною, то панахида вийшла з катакомб і стала службою за спочилих. З часом з’явилися особливі поминальні суботи: у Великий піст, Дмитріївська.

Батьківською ж субота називається тому, що батьки ближче за всіх до своїх дітей. А поминають раніше тих, хто ближче по плоті. Звичайне поминання починається з покійних батьків, віруючі моляться за тих, що народили їх, прародичів, тому поняття «Батьківська субота» пов’язане з кровними узами. Близькі йдуть в світ інший з пристрастями, пороками, гріхами, тому православні в ці дні поминання особливо моляться і просять у Святого Духа, Ісуса Христа, щоб він помилував їх. У храми приносять милостиню: хліб, єлей та інше, пишуть поминальні церковні записки з іменами покійних. Самі покійні вже не можуть нічого для себе вимолити, вони можуть молитися за живих, але не за себе.

У ці дні особливо пам’ятаємо, що Бог є джерелом любові, Він завжди відповідає на прохання: «Господи! Згадай їх і пробач їм гріхи, вільні і невільні, даруй їм Царство Небесне».

Відомий афонський святий - преподобний Паїсій Святогорець говорив, що найкраща допомога померлим - це їх поминання на богослужінні. «Заупокійні служби - це найкращий адвокат за душі покійних. Заупокійні служби мають таку силу, що можуть навіть вивести душу з пекла...».

У нашому храмі Літургія в Троїцьку батьківську поминальну суботу служиться 19 червня, початок  о 8.30.
Напередодні, у п’ятницю, о 17.00 - Вечірнє богослужіння. 



Пропонуємо до вашої уваги розповідь одного з афонських монахів про силу і значення молитви за спочилих. 

Була поминальна субота, закінчилася Літургія. Одні люди вже виходили з храму, інші залишилися і почали підходити до загального кануну — поминального стола, на якому стояло розп’яття. Я ж стояв на кліросі. Вийшли з вівтаря священик і ди­якон. Священик виголосив: «Бла­гословен Бог наш завжди, повсяк­час і навіки віків. Амінь».
І саме в цей час я побачив, що з вулиці багато людей почали за­ходити до храму, а потім вони навіть проникати крізь стіни й вікна. За короткий проміжок часу храм наповнився великою кількістю прозо­рих тіней. Серед цих людських тіней були жінки, чоловіки і діти. За їхнім зовнішнім виглядом можна було впізнати священиків, єпископів, імператорів, простих робітників, солдатів, бідняків, жебраків та ін.
Після виголосу священика вони тихенько наповнили весь храм, стаючи близько один до одного. Я не міг відірвати очей від тієї приголомшливої картини. Нарешті їх зібралося так багато, що реально присутні люди здавалися яскраво намальованими фігурами на фоні тих дивних тіней. Вони, тобто тіні, безмовно стояли біля священ­ного вівтаря. Деякі з них ставали на коліна, інші схиляли голови, ніби очікуючи присуду. Діти тягнули руки до свічок, що стояли на кануні, та до складених у молитві рук людей, котрі перебували у храмі. І ось диякон взяв записки та почав зачитувати записані в них імена. Здивуванню моєму не було меж, коли я помітив, як порив чатими, радісними рухами почали виділя­тися деякі тіні. Вони підходили до тих, хто їх поминав, ставали поруч, дивилися на них очима повними любові та радісного умиро­творення. Ті душі, молячись разом з рідни­ми, які молилися за них, були осяяні незвичним промінням. В міру того, як священик молитовно вголос за записками «за упокій» поминав кожне ім’я, з натовпу людей виділялося все більше радісних тіней. Вони безшумно йшли та зливалися із живими людьми. Коли записки було прочитано, в храмі залишилося багато неназваних — сумних тіней з пониклими додолу головами. Деякі з тих душ тривожно оглядалися на двері, мабуть очікуючи на те, що прийде хтось із близьких (тих, хто живе на землі) і подасть за них записку та помолиться. Але ні, нові обличчя не з’являлися в храмі і тим, за кого не було кому помолитися, залишалося лиш радіти радістю тих, кого пом’янули на панахиді їхні віруючі родичі.
Я почав спостерігати за групою молільників, яка ніби змішалася із блимаючими у світлих променях примарами з потойбічного світу, і побачив ще дивнішу картину. Коли священ­нослужителі промовляли слова «Благословен єси Господи, навчи мене оправданням Твоїм» чи молитву «Сам, Господи, упокій душі спочилих рабів Твоїх», було видно, як обличчя живих були осяяні однаковим світлом із душами їхніх померлих родичів, як сльози не смутку, а радості текли з очей тих, хто мав тілесний покров, і в той же час якою гарячою й безмежно відданою любов’ю горіли очі тих, кого пом'янули. А коли в храмі залунав призив «Зі святими упокій...» я побачив, що вся церква стала на коліна. І в цей час душі, чиї імена пом’янули, молилися і за присутніх в храмі людей, і за себе, а ті душі, про яких забули, молилися тільки за себе. Коли догоріли свічки і священик прочитав останню молитву, інші, що стояли переді мною, почали зникати й невдовзі залишилися лише люди, які хотіли відслужити окрему панахиду за своїх померлих знайомих чи родичів. Тоді я побачив на обличчях тіней такий спокій, таке умиротворення, таке оновлення, яке не в силі передати словами.

УВАГА! На нашій сторінці в Фейсбуці https://www.facebook.com/BogoslovKharkov   ми приймаємо он-лайн записки за спокій.