Зцілення розслабленого

 У 6-ту неділю після П’ятидесятниці Церква згадує подію зцілення Христом розслабленого. Особливістю цього чудесного лікування, про яке з певними подробицями діляться три євангелісти (див. Мф. 9:1-8; Мк. 2:1-12; Лк. 5:17-26), є те, що воно було здійснене не за вірою самого хворого (принаймні, у Біблії з цього приводу нічого не сказано), а по вірі людей, які принесли його. І в цьому євангелісти одностайні, хоча їх оповідання різняться в описі подій, що передували зціленню.



Не будемо зараз розбирати відмінності євангельських оповідань: все-таки євангелісти не були очевидцями тих подій, а писали з чиїхось слів, навіть євангеліст Матфей на той момент не був у колі Ісусових учнів (див. Мф. 9:9). Що ж змусило тоді євангелістів відтворити ці події, адже Ісус зцілив безліч людей? Що ж особливого було в цьому зціленні, невже розібраний дах? – Так, дах, а точніше віра, яка спонукала цих чоловіків на подібний вчинок, і саме завдяки цій вірі стало можливим зцілення.
Не будемо зараз, знову ж таки, детально розбиратися у визначенні, що таке віра (див. Євр. 11:1), бо за цими міркуваннями можемо втратити суть цього євангельського епізоду, а це цілком можливо, на кшталт, коли люди за розмовами про Бога, забувають про Його головну властивість, сутність. Яку? – Про це трохи згодом, а краще підійдемо до розгляду цієї події з причини, яка лягла в основу їхньої віри та спонукала цих чотирьох людей наважитись на цей вчинок.

«Віра без діл мертва» (Як. 2:26) і «без віри догодити Богові неможливо» (Євр. 11:6), – от ці два вірша візьмемо за відправну точку наших роздумів. Ісус зцілив хворого, бачачи «віру їхню», і проявом цієї віри був той факт, що ці люди не тільки не прийшли до Бога самі, але принесли свого… у Біблії не сказано, що це був їхній друг, але вчинок їх був більш, ніж прояв дружби у звичному розумінні, це був акт любові. І ця любов спонукала (а не змусила, бо де примус – там немає любові) цих людей на цей вчинок.



А от і відповідь про головну Божу властивість: «Бог є любов» (1Ін. 4:8), і головним проявом справжньої віри, як ми побачили на прикладі цього зцілення, є любов.
А тепер порівняємо визначення ознак любові, яке подає нам Біблія з вчинком цих чоловіків: «Любов довготерпить, милосердствує, любов не заздрить, любов не вихваляється, не пишається, не безчинствує, не шукає свого, не гнівається, не замишляє зла, не радіє з неправди, а радіє істині; усе покриває, всьому йме віру, всього сподівається, все терпить» (1Кор. 13:4-7). Напевно, нікому не складе значних зусиль побачити ті всі ознаки в ставленні невідомих праведників до розслабленого.

Загалом, це визначення ознак любові добре знайоме тим, хто регулярне бере до рук Біблію, і ми якось звикли до нього. Як звикли до вступу, що міститься перед визначенням цих ознак: «…Якщо маю дар пророцтва, і знаю всі таємниці, і маю всяке пізнання і всю віру, так що й гори можу переставляти, а любові не маю, – то я ніщо…» (1Кор. 13:2). Другий вірш обраний не випадково, бо в ньому згадується віра, проте яка без любові є ніщо.



«Зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили» (Мф. 25:40), – скаже Господь (а комусь і не скаже) на остаточному Суді. І виявляється, щоб потрапити у вічні обителі мало просто віри, потрібна «віра, яка діє любов’ю» (Гал. 5:6). Напевно, щоб пригадати нам цю важливу істину, Дух Святий спонукав (не змусив!) євангелістів залишити у своїх безсмертних творах розповідь про це дивовижне зцілення, причиною якого була любов: чотирьох невідомих праведників до себе подобного, а також Божа любов до людства в цілому і до особисто кожного з нас.
о.Михайло Лукін

Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.