Про земні блага

Не за те, ким ми є, дає Господь нагороду, а за те, як ми від свого дару, від свого покликання служимо іншим. Бо те, ким ми є, в основі своїй залежить не від нас самих, а від Бога, Який дав нам певні дари, Який покликав до того чи іншого служіння.

Чи є злом багатство, влада, визнання, першість у чомусь? Ні. Саме собою це все є нейтральним, але може стати злом і гріхом, якщо цим зловживати, використовувати лише на власну вигоду, а не на користь інших, зрощувати на цьому ґрунті різні гріховні пристрасті. За вченням Церкви багата людина не має жодної переваги над бідною, бо її земне багатство – по суті не її, а Боже, надане цій людині в тимчасове користування. Адже якби земне майно було нашою винятковою власністю, то воно залишалося б з нами назавжди, навіть після тілесної смерті. Але воно переходить з рук у руки, воно є тлінним і тим про себе свідчить, що дається лише на певний час.
Отже, всі земні блага (власне, як і сам видимий світ, і люди) створені Господом, і ми, Його творіння, є лише тимчасовими розпорядниками, користувачами цього майна. До речі, відносність права власності для людини Спаситель неодноразово показує у притчах: про виноградник, про таланти, про управителя маєтку тощо. Саме тому Євангеліє застерігає: «Від усякого, кому дано багато, багато й вимагається, і кому багато довірено, з того більше й спитають» (Лк. 12: 48). Господь спитає, як ми розпоряджаємося тими дарами, які з волі Божої отримали: чи марнуємо, як блудний син марнував спадок батьківський, чи закопуємо в землю таланти, як лукавий раб закопав срібло свого господаря замість того, щоби примножити його. Чи навпаки – плекаємо отримане нами та примножуємо його на благо?



Тому всякому, кого Господь покликав до більшого служіння, кому доручив багатство матеріальне чи владу, особливе становище, посаду – потрібно не гордитися цим, не звеличуватися над іншими, але твердо пам’ятати про ще більшу відповідальність перед Богом. Бо хоча Він довірив більше, ніж іншим людям, але більше і спитає.
Багатство і влада – не зло, коли від них не залежати, але коли вони починають володіти людиною, її життям і вчинками, тоді вони стають злом. Тоді вже не багатство служить добрим справам, а сама людина стає рабом багатства чи влади, все своє життя спрямовуючи на його оберігання та примноження. Тому Господь і застерігає, що неможливо присвячувати себе і Богові, і багатству водночас: «Ніхто не може двом господарям служити: бо або одного полюбить, а другого буде ненавидіти; або одного триматиметься, а другим знехтує. Не можете служити Богові й мамоні» (Мф. 6: 21).
Митрополит Київський і всієї України ПЦУ Епіфаній

Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.