Гріх засудження

Звичка осуджувати ближніх дуже поширена у сучасному суспільстві. Важко знайти людину, яка б ні думкою, ні поглядом, ні словом не осуджувала навколишніх людей. У нас часто не проходить жодного дня, щоб ми когось не осудили. Осуджуємо ми і рідних, і знайомих, і сусідів, і батьків, іноді пастирів Церкви та всіх можновладців. Не засуджуємо ми тільки самих себе.

Чого гріха таїти, осуджувати ближнього, висміювати його слабкості й недоліки, бачити та викривати в ближньому тільки лихе, для деяких велике задоволення. І це є загальна слабкість всіх людей, в тому числі й християн.
На перший погляд здається, що гріх осудження малозначний. Але чи це справді так?
Що ж таке осудження та в чому небезпека такого, здавалось би, такого дріб’язкового гріха?

Що таке осудження?

Негативна оцінка людей, їх проступків? Так, але це зовнішня сторона осудження. Проте є і внутрішня сторона, яку ми не можемо розгледіти в людині.
За словами святих отців, духовний стан людини, яка схильна до осудження, вважається тонкою хворобою душі, нечистотою серця, втратою ціломудрія. Людина, яка духовно здорова, бувши просвітлена благодаттю Божою, дивиться на всіх крізь призму любові. Той, що засуджує бачить ближнього абсолютно не таким, яким той є насправді, немов у кривому дзеркалі. Цим осудник уподібнюється споконвічному обманнику - дияволу, який все спотворює і перекручує, тому що йому ненависна всяка істина і любов. Він засудив і обмовив Бога перед прабатьками, і до сьогодні він обмовляє всяку людську душу на землі.
Осудження вважається видом марнославства і розглядається святими отцями як один із найтяжчих гріхів. Скажімо, якщо обжерливість завдає шкоди тільки черевоугоднику, то осудження приносить зло як тому, кого засуджують, так і тому, хто засуджує.



Що спонукає людину осуджувати інших?

Осудження походить від нестачі любові до ближніх. Любов до ближнього примушує людину бачити в інших тільки добрі якості. Скажімо, закохані люди ніколи не бачать недоліків у своїх коханих, тому що любов відкриває людину справжню, не спотворену гріховними нахилами, такою, якою її задумав Бог. Осудження ж — навпаки: вишукує в ближньому хоч якусь негативну рису і роздуває цей недолік до неймовірних розмірів, висловлює неповагу до особистості ближнього, принижує його в очах інших. Коротко кажучи, осудження – це оцінка ближнього своїми мірками. Як правило той, хто зайнятий осудженням ближніх, не може бачити своїх гріхів, тому що всі його зусилля спрямовані на те, щоб вишукувати недоліки в інших, щоб принизити їх, зганьбити, щоб потішити своє самолюбство. Згідно з аскетичним вченням осудження вважається видом марнославства, оскільки принижуючи честь і гідність ближніх, осудник підносить себе над іншими та підкреслює: «А я кращий за тебе!» При такому душевному стані, людина не може любити ні ближнього, ні Бога, адже засуджуючи, вона ставить себе вище того, кого засуджує та дорікає Господу, що краще знає цю людину за Творця і має право судити її.

У чому небезпека осудження?

Перш за все ми маємо знати, що осуджуючи людину, ми не тільки ображаємо Боже творіння, але і Самого Творця, за Образом і Подобою Якого створена людина. І цим самим ми порушуємо найголовніші євангельські заповіді: «Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм і ближнього твого, як самого себе». Всі любителі наклепів, пліток, тяжко грішать проти цих заповідей.

По-друге, ми не маємо ніякого права судити ближнього вже тільки тому, що нам суворо забороняє це робити Господь, попереджуючи про наслідки гріха.
Ісус Христос, знаючи неміч нашої людської природи, застерігає нас від засудження один одного, щоб і нас Отець Небесний не осудив судом праведним, тому що, каже Він, «Яким судом судите, таким будете судимі» (Мф. 7, 2).
Тільки Господь має право судити людину, тому що Він судить судом істинним знаючи цілком: її спадковість і виховання, добрі наміри й справи, падіння і покаяння, вплив злих сил, боротьбу з пристрастями. Ми ж, внаслідок своєї духовної пошкодженості, оцінюючи поступки ближніх судимо односторонньо, по одній негативній рисі чи вчинку — судом неправедним. Для повноцінного суду необхідна повнота суджень про людину, якою володіє тільки Бог.

По зовнішності судити ніяк не можна. Іноді буває так, що людина зовнішньо виглядає благочестивою, але всередині може бути найбільшим грішником. І, навпаки, людина, яка в очах людей виглядає великим грішником, в очах Господніх — угодник Божий.
Тут доречно буде згадати життя преподобного Віталія Олександрійського, який у віці 60 років взяв на себе надзвичайний подвиг – молитися за всіх блудниць Олександрії.
З ранку до вечора він трудився, заробляючи щодня 12 мідних монет, а на ніч приходив у будинок занепалих жінок, щоб застерегти їх від гріха. Майже всі зароблені гроші за день преподобний віддавав одній із блудниць, до якої приходив на ніч, та благав її зберігати себе в чистоті хоч одну ніч. Потім святий замикався з блудницею в її кімнаті, і поки вона спала, старець всю ніч молився, читаючи псалми, а вранці тихо йшов від неї. І так він робив щодня, відвідуючи по черзі всіх блудниць.
Жителі Олександрії і в очі, і позаочі вважали його розпусником, всіляко ображали його, а він покірно терпів усі глузування і тільки просив не засуджувати інших. Святі молитви преподобного Віталія врятували багатьох занепалих жінок. Одні з них пішли в монастирі, інші вийшли заміж, треті почали чесно працювати.

З цієї дивної історії стає зрозуміло, чому ніяк не можна судити вчинки ближнього нам, грішним, оскільки ми не знаємо до кінця ні Промислу Божого про людину, ні того, як вона виглядає в очах Господа. Можливо людина, яка явно вчинила гріх, у тиші свого усамітнення вже давно оплакала його перед Богом, і Він, як Милосердний Отець, вже давно простив їй, а ми все перемиваємо її кістки.
Згадаймо притчу про митаря і фарисея. Митаря, якого в тодішні часи всі осуджували й зневажали, Господь виправдав за те, що він зі смиренням та сльозами просив прощення в Нього, а фарисея, який був шанований людьми, за вихваляння своїми добрими вчинками — засудив.
По-третє, осудження знищує в людині всі духовні плоди, лишає її милості Господньої й накликає Божий гнів. І це не просто слова – це досвід перевірений століттями. Преподобний Ісаак Сирин пояснює, що Бог допускає спокуси тому, хто схильний до гріха осудження, щоб людина, побачивши свою нікчемність, змирилася і перестала осуджувати своїх ближніх.

У житіях святих розповідається про випадок, який стався з подвижником Іоанном. Одного разу він запитав старця з сусіднього монастиря за ченця, про якого ходили недобрі чутки, та осудив його за те, що той не виправляється. Після цього він впав ніби в сон, в якому побачив, що стоїть перед Голгофою, на якій Христос серед двох розбійників. Коли він хотів наблизитися та вклонитися Спасителю, то Господь сказав Ангелам: "виженіть його, тому що він антихрист, він засудив брата перше Мого суду". І коли Ангели стали його виганяти, то мантія його зачепилася і залишилася там. Іоанн швидко прокинувся в трепеті й страху, зрозумівши, що позбувся заступництва і благодаті Божої за гріх осуду та розповів про це старцю. Потім подвижник сім років молився про прощення гріха. Він не споживав хліб, в келію не входив, нікого не приймав та ні з ким не розмовляв. Через сім років Господь в сонному видінні з'явився йому і повернув мантію, з чого подвижник дізнався про те, що отримав прощення. Ось так можна лишитися благодаті Божої через осудження ближніх.

Не забуваймо, що якщо Господь нас і береже від спокус та падінь, то це тільки по благості Його. Але якщо людина починає пишатися своєю бездоганністю, приписуючи її собі, а не дії благодаті Божої, засуджує ближніх, то благодать відходить від неї, і часто Господь попускає їй впасти в такі ж гріхи, за які вона засуджувала ближнього. Через це Він показує людині, чого вона насправді варта без благодаті Божої. Цей духовний закон діє у всіх людей, але помічають його тільки ті, які ведуть пильне духовне життя. Напевно і кожен з нас не раз ловив себе на тому, що коли осудить ближнього, то якимось таємничим чином опиняється якщо не в ідентичній, то в схожій ситуації.
Немаловажним є той факт, про що нам слід пам'ятати, що коли ми осуджуємо інших, то між нами і тим, кого осудили, втрачається духовна єдність, ніби з'являється стіна, яка відділяє нас один від одного, і ми стаємо вже не ближніми, а дальніми, іноді навіть ворогами. Адже кожна душа, як відчуває любов, так і ненависть. Тому у відносинах з людьми важливо, щоб вони відчували, що ми їх не судимо.

Як звільнитися від гріха осудження?

Звичайно засудження, як і з будь-якої іншої пристрасті, так легко не позбавитися, особливо коли живеш серед людей, які постійно займаються пересудами.
Щоб поступово звільнитися від гріха осудження, старець Макарій Оптинський радить уникати таких людей, але при цьому не судити їх, пам'ятаючи про свої слабкості й гріхи.

Священносповідник Сергій (Правдолюбов) своїм чадам дає таку пораду: «Якщо у тебе грішна звичка засуджувати ближнього, то коли осудиш кого-небудь, поклади в цей день три земні поклони з такою молитвою: “Спаси, Господи, і помилуй раба Твого (ім'я того, кого осудив) і його молитвами помилуй мене грішного”. І так роби завжди, коли кого осудиш. Якщо ти виконаєш це, Господь побачить твою старанність і позбавить тебе назавжди від цієї гріховної звички. А якщо ти не будеш осуджувати нікого, то і Бог тебе не осудить — ось ти й отримаєш порятунок».
Отже, перш ніж осуджувати ближніх, згадаймо, що людина — це Образ і Подоба Божа. І хоч, внаслідок гріхопадіння, цей Образ в людині затьмарився, ми повинні поважати Образ Божий в кожній людині. А хто сміє осуджувати ближніх, нехай знає, що дасть відповідь перед Господом за це. І добре якщо в цьому віці, а не в майбутньому.

Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.