Святитель Рафаїл (Заборовський)

22 жовтня за новоюліанським календарем Церква вшановує пам'ять нещодавно канонізованого українського святителя Рафаїла (Заборовського), митрополита Київського, Галицького і всієї Русі. Про ревного пастора, щедрого благодійника та ініціатора духовної освіти, якого сучасники порівнювали з Мазепою дивіться на нашому сайті.

Святитель Рафаїл Заборовський був канонізований Православною Церквою України у березні цього року. В липні, перед початком роботи Помісного Собору, в стінах Софії Київській відбувся акт прославлення цього святого. А сьогодні, 22 жовтня, день вшанування його пам’яті.

Рафаїл Заборовський очолив Київську кафедру у вересні 1731 року. Його святительство припало на період боротьби Київської Митрополії за свої права і автономію, самобутність та традицію, які нищилися тоді царською російською владою. Очоливши Київську кафедру, митрополит Рафаїл зробив все для того, аби повернути давньому першопрестольному місту і Українській Церкві попередні права і привілеї, які відібрали російські монархи.

Народився майбутній святитель 1676 року в м. Заборові, неподалік Львова (нині це місто Зборів, райцентр Тернопільської області). Історики вважають, що за назвою цього містечка він і отримав прізвище «Заборовський». Батько його був католиком, мати – православною, вона й охрестила сина у православній вірі та назвала Михайлом.

Початкову освіту майбутній архипастир здобував в різних закордонних школах, а після смерті батька Михайло разом з матір’ю переселився до Києва і став студентом Могилянської академії. Пізніше він стане одним із її найбільших благодійників. На вдячність за чисельні пожертви на її відбудову та побудову нових корпусів, на утримання викладачів та студентів прізвище митрополита було внесене в назву школи, і так Києво-Могило-Заборовською академія називалася аж до її реформування на початку ХІХ століття.

До речі, Рафаїл Заборовський був благодійником не лише Києво-Могилянської академії. Його вважають творцем багатьох сакральних пам’яток у Києві. За його рішенням чи його коштом були закладені та побудовані: Андріївська церква, дзвіниці Софійського собору та Києво-Печерської лаври, Софійські мури та брама, що й донині носить його ім’я, Катериненський монастир на Подолі та інші відомі пам’ятки.
Митрополит Рафаїл мав також особливе піклування про Софійський собор, який був резиденцією київських митрополитів і в якому під керівництвом митрополита Рафаїла були здійснені великі реставраційні та будівельні роботи. Замість деревʼяної огорожі, він оточив весь монастир камʼяною стіною і збудував знамениту браму, яка згодом стала називатися «Брамою Заборовського». Святитель був також благодійником Михайлівського Золотоверхого монастиря, де часто звершував богослужіння. Будівельні роботи, що відбувалися в Києві за владики Рафаїла, за своїм об’ємом та значенням можна порівняти лише з добою гетьмана Івана Мазепи.

Про особисті якості святителя Рафаїла так свідчив його сучасник, який уклав рукопис житія святителя: «Лагідним був, незлобивим, прощав усім, злочинців напоумлював, милостивий, нічого не приховував; поглядом був милий і веселий, тихий і солодкий словом, дивний своїм нестяжанням так, що часто служителі його були багатшими за свого владику, який роздавав гроші нужденним. В мистецтві риторському знаменитий; в проповіді благословесний, в настановах суворий, всіма любимий і шанований… Ногою лівою завжди хворів і не звертав увагу на тих, хто радив йому від трудів і молитви через цю хворобу утримуватись, а говорив так: «Мені нехай болить нога, а Богові нехай буде здорова».

Приблизно всередині 1747 року митрополит Рафаїл занедужав і упокоївся 22 жовтня. «Жив цей митрополит на престолоправлінні Київською єпархією шістнадцять років і днів чотирнадцять, а всіх років життя його було сімдесят один; представився в мирі і спокої на вічне блаженство 1747 р. жовтня двадцять другого дня, як минала дев`ята година по опівдні. Чин погребіння над ним, згідно указу Святійшого синоду, звершив Преосвященний Макарій, митрополит Фиваїдський, з архимандритами та іншими духовними персонами Київської єпархії звичним порядком у кафедральній Святої Софії церкві, і тіло його покладене в склепі, праворуч, того ж 1747 року, листопада тридцятого дня» – повідомляє життєписець ігумен Яків.

Упродовж понад півтораста років пам`ять митрополита Рафаїла шанувалася киянами з особливим благоговінням, його вважали великим угодником Божим, біля його гробу звершували панахиди (гроб святителя ще тоді не був обмурований і його чесні мощі, на прохання богомольців, відкривалися). Після реставраційних робіт, які проводилися з 1848 по 1853 рік, вхід до склепу було закрито чавунними плитами і з того часу панахиди за митрополитом Рафаїлом стали звершуватися над усипальницею.
За радянської влади його мощі і місце поховання визнали такими, що «не мають наукової цінності» та постановили зруйнувати у 1937 році. Тривалий час вони вважалися знищеними, поки у травні минулого року не були віднайдені науковцями під час чергового дослідження склепу Святої Софії Київської. Тож правда виринула із забуття, помісна Українська Православна Церква долучила святителя Рафаїла до сонму святих землі української. Слава Богу за все!

Сучасники схарактеризували святителя Рафаїла як милосердного, лагідного, розумного та повагомільного пастора, який завжди був готовий допомогти та прощати. Він привертав увагу своїм благородством душі та природнім шармом. Завдяки його прекрасним мовним здібностям, проповіді святителя Рафаїла вражали благоговінням і вдихали духовне навернення.