Воскресіння сина Наїнської вдови

 Історія воскресіння сина вдови з Наїну зображує зростання динаміки діяльності чудотворної сили Ісуса в часі Його служіння в Галилеї (Лк 4, 14 – 9, 50). З Євангелія ми бачимо, що одразу після зцілення слуги сотника з Капернауму (Лк 7, 1 – 10) відбувається чудо воскресіння. У 20-ту неділю після П’ятидесятниці Церква пропонує вірним поміркувати над цим дивом.


 
Ця подія також наближує відповідь Ісуса на запитання Іоана Хрестителя: «Ти той, що має прийти, чи нам чекати іншого?». Ісус каже: «Ідіть, повідомте Іоана, що ви бачили й що чули: сліпі прозрівають, криві ходять, прокажені очищуються, глухі чують, мертві воскресають, бідним звіщається Добра Новина; 23. і блаженний той, хто не спотикнеться через мене» (Лк 7, 22 – 23). Таким чином головним завдання цієї історії в розповіді Луки – є ще раз підкреслити, що Ісус, подібно як і великі пророки перед ним, є надзвичайно сильний у слові та ділі. На задньому плані ця історія також нав’язує до подібної діяльності Іллі та Єлисея в Старому Завіті (1 Цар 17, 10 – 24; 2 Цар 4, 18 – 37) та відгомону цієї діяльності, як і значення цих осіб для Євангелії від Луки: «дух та сила Іллі» ідуть перед Іоаном Хрестителем (Лк 1, 17), й він названий «пророком Всевишнього» (Лк 1, 76). В своїй інавгураційній проповіді в Назареті сам Ісус згадує діяльність Іллі та Єлисея та посилається при цьому на служіння Іллі для однієї вдови в Сарепті Сидонській (Лк 4, 26). Є принаймні чотири дуже характерні елементи, які сильно привертають увагу при читанні цієї розповіді: – хлопець «був єдиним сином в матері»; значущість цієї трагедії Лука підсилює ще двома згадками в інших текстах – в розповіді про воскресіння єдиної дочки Яіра (Лк 8, 42) та зціленні епілептика, який також був єдиним сином (Лк 9, 38).

Другий важливий момент – Лука відзначає надзвичайне співчуття Ісуса до вдови: «побачивши її Господь зглянувся/змилосердився над нею. Слово σπλαγχνιζομαι – splagchnizomai, в своєму Євангелії Лука вживає ще тільки два рази: в притчах про Милосердного самарянина (10, 33) та Блудного сина (15, 20). В грецькій мові воно означає найвищий ступінь солідарності та співпережиття; У той час коли Ілля взивав до Бога й тричі розпростерся над дитиною, Ісус воскрешає юнака єдиним наказом: «Юначе кажу тобі встань!» (7,14). Таким чином Лука підкреслює силу слова Ісуса; перша частина реакції натовпу, який став свідком цього чуда, з одного боку підкреслює визнання в Ісусі великого пророка – «Великий пророк устав між нами» (в. 16а), а з іншого – є не достатньою, оскільки Ісус є більшим ніж будь-хто з пророків (Лк 9, 18 – 20). Друга частина реакції вказує на надзвичайну подію – «Бог навідався до народу свого» (в. 16б), та водночас відлунює до слів Захарії – батька Іоана Хрестителя: «Благословен Господь, Бог Ізраїля, що навідався і звільнив народ свій…завдяки сердечній милості нашого Бога, з якою зглянулось на нас Світло з висоти» (Лк 1, 68; 78).

Підсумовуючи цю надзвичайну подію Лука стверджує: «Чутка про Ісуса розійшлася по всій Юдеї і по всій країні» (7, 17). Історія життя багатьох наших сучасників часто переповнена трагедіями, про які йде мова в недільному Євангелії. Дуже багато людей потребують почути цю розповідь та її значення для нашого життя сьогодні. Особливо під час війни, коли матері втрачають на фронті своїх синів.
Спитаємо себе: наскільки промовистими є слова та вчинок Ісуса для мене особисто? Наскільки я є готовий чи готова голосити про надзвичайні діла Божі, – як ті, які сталися в Палестині дві тисячі років тому, – так і ті, які мали місце в моїй власній життєвій історії, чи історії моїх близьких та сучасників? На важливі питання спробуємо в ці дні знайти собі відповідь.

Слово “Наїн,” буквально перекладається як “приємний” або “зелені пасовища,” розташовано на північно західному схилі гори “Малий Хермон” або Jebel-ed-Duhy та в чотирьох милях від гори Фавор. Одразу за містом починається долина Ізреель – найбагатший сільськогосподарський район Ізраїлю. На протилежному боці долини місто Мегіддо також відоме як Армагеддон.



Ця земля належала коліну Іссахара, сина Якового. На смертному одрі Яків благословив Іссахара кажучи: “Іссахар осел міцний, що лежить між протоками вод; і побачив він, що спокій добрий, і що земля приємна: і схилив плечі свої для носіння тягаря і став працювати” (Бут. 49:15). Слово Na-ee-ma, що означає “приємний” греки скоротили до Наїн.

Місце поховання знаходилося в десяти хвилинах ходи на схід від міських воріт. За тогочасними звичаями перед процесією йшов чоловік, що виголошував добрі справи спочилого. Друзі спочилого, усі босоніж, несли нари з тілом, а матір ішла одразу попереду нар голосно оплакуючи свого сина. Поховання в Галилеї мали свої особливості. За звичаєм жінка йшла безпосередньо перед тілом спочилого. Мідраш пояснював це тим, що через жінку смерть увійшла у світ.

Саме тому Христос спершу побачив роздавлену горем вдову. Того часу суспільство покладало на жінок провину праматері Єви, роблячи їх колективною причиною гріха смерті. На противагу цьому Христос показав жінку причиною воскресіння її сина – “змилосердившись над нею” повернув юнакові життя…

Цікаво, що імена воскреслого юнака та його матері апостолом і євангелістом Лукою не наведені. Проте, церковне передання західної Церкви зберегло перекази, що вони стали послідовниками Спасителя. Щоправда про Наїнську вдову більше нічого не відомо. Натомість її воскреслого сина церква пам’ятає з Латинським ім’ям Матернуса (from the Latin word “maternal,” of his mother). Передання стверджує, що він був помічником Євхаріуса та Валеріуса, яких апостол Петро, перебуваючи в Римі, послав проповідувати на інший бік Альп до міст Тріру та Кельну. Бажання Матернуса проповідувати Слово Боже було настільки сильним, що він зайшов значно далі своїх друзів, аж до Тонгерену (зараз Бельгія). Тут він збудував невеличку церковцю на честь Божої Матері та став першим єпископом Тонгерена.

Тисячі людей помирали та помирають щоденно. Чому саме цього юнака воскресив Христос? Євангеліст Лука говорить, що Спаситель змилосердився над жінкою. Звичайно, Господь піклується про кожного, але доля цієї жінки нагадує долю іншої, близької до Христа людини.
Мати Спасителя також була вдовою. Останній раз Євангеліє згадує Йосипа, названого чоловіка Марії, коли Ісусу виповнилося 12 років. Ми не знаємо точної дати його смерті, але, коли Спаситель вийшов на проповідь, жодної згадки про Йосипа немає. Знаючи важку долю тогочасних вдів, під час хресної смерті Ісус Христос доручив свою матір піклуванню апостолу Іоану. Покровитель нашого храму до кінця днів перебував з Богородицею і виконав заповіт Спасителя.


Церква в Наїні, збудована на місці здійснення чуда

Можливо, дивлячись на горе Наїнської вдови, що залишилася самотньою, поховавши спочатку чоловіка, а потім і єдиного сина, Христос бачив гірку долю своєї власної матері.
 Хто знає, який Біблійний вірш в українському перекладі – найкоротший? “Заплакав Ісус” (Ін. 11:35) складається з 12-ти літер.

Спаситель був одночасно і Богом, і людиною, тому переживав звичні для людей емоції. Одною з таких емоцій є плач. Люди плачуть від горя, від радості, а іноді навіть від сміху. З плачем людина приходить на світ і з плачем залишає його. Символічним є те, що не сміхом, а саме плачем новонароджені сповіщають, що вони – живі. З віком форма і характер плачу змінюються. Новонароджені плачуть повсюди і не соромляться. Дорослі – переважно в темряві та на самоті. Недільне Євангеліє оповідає про людину, що не соромилася сліз від глибини власного горя…

В оригіналі Євангеліє було написано грецькою мовою. Отже, який найкоротший Біблійний вірш грецькою мовою? “Завжди радійте” (Сол. 5:16). Радість воскресіння єдиного сина сповнила серце Наїнської вдови, а сьогодні вона є і нашою радістю.

Господь не обіцяв, що на землі не буде зла, неправди і несправедливості, але обіцяв піклуватися про знедолених. “Господь охороняє пришельців; сироту і вдову прийме, а путь грішників погубить” (Пс.145:9). “Отець сиріт і Суддя вдовиць – Бог” (Пс.67:6).

На похилому схилі гори Фавор, над долиною Їзреїль – золотою житницею Палестини та місцем стародавніх Старозаповітних битв, і сьогодні подорожні бачать руїни міста Наїн. Це селище відоме цілому світу через одну єдину подію, змальовану євангелістом Лукою…

Francois Bovon говорить, що коло Наїнських воріт зустрілися дві процесії “парад життя і парад смерті”. Що, зазвичай, відбувається, коли ми зустрічаємося з поховальною процесією? Наприклад, коли весільний кортеж прибуває до перехрестя дороги одночасно з поховальною процесією, хто має поступитися дорогою?

В західній, як і в українській культурі, люди уступають дорогу поховальній процесії. Машини і подорожні на хвилину зупиняють свій рух, щоби вшанувати пам’ять спочилого та нагадати собі, що така доля чекає кожного.
У свою чергу Талмуд пропонує інше вирішення, посилаючись на дане людям Богом право вибору: “життя і смерть запропонував я тобі, благословення і прокляття. Обери життя, щоб жив ти і нащадки твої” (Втор.30:19). Талмудисти роблять висновок, що саме поховальна процесія має зупинитися, щоби пропустити весілля, бо життя має першість…

З Євангельського уривку бачимо, що Наїнська вдова була бідною жінкою. Її єдиного сина ховали у відкритій труні. До того ж коли Христос сказав йому: “Юначе, тобі кажу, встань”, – чоловік одразу сів і почав говорити. Не було необхідності розв’язувати його. Для порівняння, коли Спаситель воскресив Лазаря, наказав його розв’язати, бо заможних людей ховали обмотаними спеціальними пеленами, насиченими благовонними речовинами. Лазар і сам Христос були поховані, як заможні люди. Ось як про це пише апостол Іоан: “Прийшов також і Никодим, який приходив раніше до Ісуса вночі, і приніс суміш смирни та алое, близько сотні літрів. Отже, вони взяли тіло Ісуса і обгорнули пеленами з пахощами, як за звичаєм поховання в юдеїв” (Ін.19:39-40). Саме тому апостоли Петро та Іоан побачили поховальні пелени у гробі Спасителя.

Син Наїнської вдови не мав поховальних пелен, як Лазар або Христос, а сама вдова опинялася у скрутних матеріальних обставинах. Закон Мойсея не передбачав жодних пільг для вдів, жодної громадської опіки або законного податку для утримання, окрім частини десятини кожного третього року: “коли ти відокремиш усі десятини здобутків [землі] твоєї на третій рік, рік десятин, і віддаси левитові, прибульцеві, сироті і вдові, щоб вони їли в оселях твоїх і наїдалися…”. За законом старші сини отримували більшу частину батьківської спадщини, а батьки мали доживати в домі старшого сина, перебуваючи на його забезпеченні.

Якщо вдова була бездітною, то жила за рахунок милостині. У Второзаконні є така вказівка: “Коли будеш жати на полі твоєму, і забудеш сніп на полі, то не повертайся взяти його; нехай він залишається прибульцеві, сироті і вдові… Коли будеш оббивати маслину твою, то не переглядай за собою гілок: нехай залишається прибульцеві, сироті і вдові… Коли будеш знімати плоди у винограднику твоєму, не збирай залишків за собою: нехай залишаються прибульцеві, сироті і вдові” (Втор. 24:19-21). На додаток, книжники і фарисеї часто неправедно користувалися майном беззахисних жінок, у чому їх і звинувачував Христос (Мф. 23:14). Тож, як ми бачимо, доля наїнської вдови чекала дуже печальна, але Господь змилосердився на нею. Віруємо і ми в воскресіння мертвих та життя майбутнього віку. Перечитаємо ще раз цей уривок і поміркуємо над словами Спасителя, а у неділю послухаємо на цю тему проповідь. Слава Ісусу Христу! Слава Україні!