А другий же празник - Василя Святого

31 грудня 2024
Раніше Новий рік в Україні святкувався після Різдва Христового, тобто 1 січня, як і нині. То можна сказати, що тепер ми повернулись на традиційний календар наших предків, який є більш точним. А ще новорічне свято співпадало з вшануванням святителя Василя Великого.



Напередодні, 31 грудня вшановували Преподобну Меланію Римлянку, про яку писали. Вона була дружиною знатного римлянина і відзначалась великою добродійністю. Після смерті сина праведна жінка все життя присвятила богоугодним справам, схиливши до цього свого чоловіка. Все багатство вона витратила на спорудження монастирів та церков, викуплення полонених та інші справи, угодні Богові. Відправившись у Палестину для поклоніння святим місцям, вона оселилась у Єрусалимі, де й прожила у заснованому нею жіночому монастирі до самої смерті.
Із святкуванням Меланки пов’язані народні обряди та звичаї. Цього дня від самого ранку господині починали готувати другу обрядову кутю — Щедру. На відміну від Багатої, її можна було заправляти скороминою. Кутю також ставили на покуття, як і на Святвечір та на Різдво Христове. До цього свята пекли млинці з салом, пироги, варили вареники із сиром.



Такий на кухні аромат,
Аж млосно у повітрі.
Мак для куті втирає брат
У глиняній макітрі.
А я слідкую раз у раз,
Чи не димить із печі…
Щороку так буває в нас,
Коли під Щедрий вечір.
В кімнаті стіл накритий вже, –
Для кожного готова:
Тарілка, вилочка з ножем
 Й серветка паперова.
В однім кутку – сніпок-дідух,
У другому – ялинка,
Від пампушків – солодкий дух,
Аж набігає слинка!...
Поласував би, на не слід…
Тоді, як нам у двері
Постукають бабуся й дід, –
Всі сядем до вечері.
Стару традицію мов світ
ми бережем як святість, –
коли живі ще баба й дід –
їм перше місце в хаті! (Віра Маркович).
 
Незважаючи на тріскучі морози та не надто теплу одежу, звечора до півночі селом ходили дівчатка-підлітки, поодинці чи гуртом, щоб защедрувати.
У цьому дворку, як у вінку,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
Там господар, як виноград,
Там господиня, як калина,
Його сини, як соколи,
Її дочечки, як панночки,
По саду ходили, сад садили,
Сад садили, сад поливали,
Вищий мене, кращий мене.
 
У цьому передноворічному дійстві брали участь лише дівчата. Обходячи оселі сусідів та родичів, а також своїх односельців, вони співали величальні пісні господарям, бажаючи їм гарного врожаю, достатку в новому році.
 
Прийшли щедрувати
до Вашої хати
Щедрий вечір!
Добрий вечір!
Тут живе господар
Багатства володар.
Щедрий вечір!
Добрий вечір!
А його багатство –
Золотії ручки.
Щедрий вечір!
Добрий вечір!
А його потіха
Хорошії діти.
Щедрий вечір!
Добрий вечір!
А його славонька
Вірна дружинонька.
Щедрий вечір!
Добрий вечір!
 
А ті, у свою чергу, обдаровували їх смачними гостинцями та обрядовими стравами, серед яких обов'язково були вареники з сиром, щедро политі розтопленим маслом.
 


На Новий рік носили «вечерю» бабі-повитусі, таким чином вшановували її участь у появі на світ нового покоління.
У хаті залишався лише «Дід», котрого діти молотять вдосвіта на самий Новий рік, і з цим зерном, до якого додавали трохи іншого, йшли посипати по хатах. Яка то була велика радість майже для всіх у селі, а переважно для дітлахів: ходити з колядою, а на Новий рік – посипали своїх рідних і сусідів».
 
Як помічаємо, на Щедрий вечір діти знову обходили із побажаннями щастя  і розквіту родичів, односельців. Проте хлопчики і дівчатка ходили звершувати обряд окремо, а парубки «меланкували».
Віншуємо вам нині,
Усі добрі люди,
Нехай ласка з вами буде!
Хай кожної днини,
Кожної години
Бог благословить,
Біда хай згине.
Будьмо здорові разом з діточками,
щоб смутку і горя не було між вами.
Хай усіх вас рясно Бог благословляє!
Будьте всі щасливі!
Христо ся рождає!
 
На Новий Рік звечора мати запалювала свічку перед образами, обкурювала ладаном хату і ставила череп'яну миску з пирогами на стіл.
Батько ховався за пирогами від дітей, а діти вдавали, що його не бачать і запитували у матері, де батько. А батько відповідав: «Дай Боже, щоб і на той рік ви так мене не бачили!»
 
Після того запрошують всіх до столу.
А в цей час інші вже водили по хатах Козу, «меланкували» (водили Меланку). Меланка буває дівоча і хлоп'яча. Цей обряд доповнюється на Слобожанщині вертепним дійством і рядженими.



За «Меланку» обирався парубок, який вмів «штуки викидати» – добре жартувати. Вся ця ватага рухалася вулицями села, жартувала, співала, сміялася. Весела компанія привертала увагу і старих, і малих, які бігли за нею юрбою. Не до всіх заходила «Меланка», але лише туди, де збиралися дівчата.
Ой, господар, господарочку,
Пусти в хату Меланочку,
Меланочка чисто ходить
Нічого в хаті не нашкодить.
Як пошкодить, то помиє,
Їсти зварить і накриє.
Ой господарю, господарочку,
Пусти в хату Меланочку.
Добрий вечір
Добрим людям!
Господар запрошував меланкувальників до оселі: «Просимо! Просимо!»
Маланка з гуртом обмітали сніг із взуття, залишали свої батоги, палиці.
– Добрий вечір вам у хаті!
– Доброго здоров’я!
– Дозвольте защедрувати!
– Щедруйте, будь ласка!
– На кого?
Господар називав господиню, дітей, старших членів родини. Щедрувальники кожному із них співали щедрівку
«Ой у полі при дорозі».
Ой у полі при дорозі ,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Там Василь сіно косить,
Сіно косить, коню носить:
– Ой їж, коню, ой пий, коню,
Буде тобі три дороги.
Що перша – до батенька,
Що другая – до матінки.
А третяя – до дівчини.
До батенька – по шапочку,
До матінки – по сорочечку,
До дівчини – по хусточку.
Щедрий вечір, добрий вечір!
 
У цей час Меланка займалася своєю справою: перевертала все в хаті, розкидала сміття біля печі, замість того, що змести, обливала водою господарів, одним словом, – бешкетувала. Оскільки господарям знали цей звичай – вони намагалися сховати все від Меланки. А хлопцям лише цього і потрібно – вони жартували над господинями, дразнили їх. Меланка тим часом «наводила свої порядки», за що одержувала щедрі подарунки.
Зрештою дівчата перебивали хлопців:
«Годі Вам! Щось краще заспівайте!»
Намеланкувавшись, з гурту гукали козу, яка входила у середину кола і відбувалося дійство водіння «кози».
Господар і господиня давали щедрувальникам гостинці, запрошували до столу.
 
1 січня, на Новий рік, припадає свято Василя, Святителя Василія Великого. Він був архієпископом Кесарії Каппадокійської у Малій Азії. Його виховували мати та бабуся – свята Мокрина під наглядом батька. Для продовження навчання Василій поїхав до Афін, міста, яке у той час було центром освіти і культури, куди з'їжджалась молодь з усієї Європи, щоб послухати знаменитих філософів та риторів.
 
Навколо Василія Великого згуртувалась молодь, яка жадала займатись серйозною наукою. Коли Василію було близько 30 років, він прийняв хрещення і став подорожувати по святих місцях, щоб особисто побачити, як живуть ченці.
 


Після подорожі, оселившись у пустинній місцевості, Василій Великий написав багато творів. Одним із найголовніших завдань монастирів він вважав благодійність та виховання дітей.
Василій завжди відзначався своїми чеснотами, розумом та служінням Богові і Церкві. Будучи обраним архіпастирем Кесарійської церкви, він відкрив кілька чоловічих та жіночих монастирів, будинок для старців та бідних прочан, який став називатись «Василіадою».
 
На ранок 1 січня – (на Василя) - ходили посівати від хати до хати – щастя, багатства і долі бажати, а за це отримували гроші, медяники, сало, цукерки і ще і багато всякої всячини.
Сію, вію, посіваю,
З новим роком Вас вітаю.
На щастя, на здоров’я,
На Новий рік.
Роди, Боже, жито, пшеницю
І всяку пашницю!
У полі зерно, а в домі добро!
 
Кожна господиня завчасно готувала подарунки посівальникам. Першого посівальника особливо шанували, адже він приносив щастя в дім, його саджали спочатку на порозі «щоб курчата лупилися», а потім за стіл – «щоб був достаток».
 
У перший день Нового Року до всього уважно приглядаються, бо все має значення. Гарною прикметою вважалося, щоб на Новий рік до хати першим увійшов чоловік. Вдосвіта кілька осіб посівальників (хлопців) стукали у двері і просили дозволу посіяти. Отримавши від господарів дозвіл, посівальники заходили до господи і посівали зерном жита або пшеницю, але в жодному разі не використовували пшоно, рис, гречку.

Сію вію, посіваю,
З Новим роком вас вітаю!
Будьте здорові,
З новим роком!
З Василем!
Група посівальників може й защедрувати, заколядувати, попросивши дозволу у господарів:
Добрий вечір тобі, пане господарю: радуйся!
Ой радуйся, земля, Син Божий народився!
Застеляйте столи, та все килимами: радуйся!
Ой радуйся, земля, Син Божий народився!
Та кладіть калачі з ярої пшениці: радуйся!
Ой радуйся, земля, Син Божий народився!
Бо прийдуть до тебе три празника в гості: радуйся!
Ой радуйся, земля, Син Божий народився!
Перший вже празник – Святеє Рождество: радуйся!
Ой радуйся, земля, Син Божий народився!
А другий вже празник – Святого Василя: радуйся!
Ой радуйся, земля, Син Божий народився!



Господар та господиня дякували гостей, обдаровували та проводжали гостей до воріт. Після того, як гості-посівальники побігли до інших господарів, зерно протягом доби не збирали. Наступного дня зерно посівальників визбирували та віддавали домашній птиці «щоб добре неслась».
 
Такі традиції святкування Нового року, Василія та Меланки в Україні. Сподіваємося, що наступного року ми вже по-справжньому відсвяткуємо ці свята в добрі і здорові, без гуркоту гармат і з ПЕРЕМОГОЮ!

Ніна Немировська

Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.

Приватбанк
 4149 6293 1322 1459


5159 3351 0939 4102

або
5169 3305 1630 1279
РГ ХРАМ СВЯТОГО ІОАНА БОГОСЛОВА