А третій же празник – Святе Водохреща

 
Згідно з Євангелієм це свято ще має назву Богоявлення, бо перед усім Миром у цей день постало Триєдине Божество: Бог-Син хрестився у Йордані, Бог-Дух Святий зійшов із небес у вигляді голуба, а Бог-Отець підтвердив: «Це є Син Мій улюблений, у якому Моя прихильність».

До цього свята готувалися заздалегідь. За тиждень до Водохрещів починали готувати «Йордань». Великою честю вважалося прорубувати ополонку на річці та випилювати з льоду величезний хрест, який потім обливали червоним буряковим квасом та ставили над ополонкою. З льоду випилювали також престол і царські ворота, які прикрашали зеленим віттям сосни чи ялини.



Вечір напередодні свята називали «Голодною кутею», «другим Святвечором». Увесь цей день віруючі люди нічого не їли – постували. Вода, освячена в надвечір’ї Богоявлення – «вечірня вода», вважається святою.
На Святвечір обов’язково з’їжджалася вся рідня. Це останнє свято мало бути сімейним. Сідали вечеряти, коли вже засяяла вечірня зоря. На вечерю подавались пісні страви – смажена риба, вареники з капустою, гречані млинці на олії і кутя та узвар.

 «Голодна Кутя»
Кутя й узвар на покуті, на стіні,
І житній хліб, і, ніби сонце, книш…
Але нічого зранку не торкнись –
Ще воду й волю святять в Україні!
Хай святиться – там, де вітцівсяка хата,
Хай святиться – там, де святий Дніпро!
Дасть Бог, що прийде воля і добро –
Кутя убога стане нам багата! (Микола Щербак)

Розповідають, що колись запоріжці «проганяли кутю» в себе, на Січі. Було, як повечеряють запорожці на Голодну кутю та вийдуть з рушницями «проганяти кутю», то піднімуть таку стрілянину, мов наче й справді війна йде. На другий день, на Водосвяття, йдуть до Дніпра і гармати за собою везуть. Щойно священики почнуть хрест вмочати в воду, то вони й палять з гармат.
Після вечері діти «проганяють кутю»: вибігають із хати і палками б'ють знадвору в причільний кут, примовляючи:
Тікай, кутя, із покуття,
А узвар – іди на базар,
Паляниці, лишайтеся на полиці,
А «дідух» – на теплий дух,
Щоб покинути кожух.

Уже увечері, як стемніє, виносять з хати Дідуха, несуть його на вигін або в садок і палять: пускають на «теплий дух». Це – символічне спалення зими, щоб «покинути кожух» – накликати весну.

Коли «кутю проженуть», батько присмалює дітям чуби – «щоб вовка не боялися!». Згадаймо приповідку: «Не бачив ти ще смаленого вовка!» Ця приповідка виникла у зв'язку з обрядом «смалити чуби» в цей вечір.
Після вечері, як і на Різдво, по хатах ходили щедрувальники. Наприклад, Галичині колись дівчата просили защедрувати таким чином:
Пане господарю, чи спите, чи чуєте, чи дома ночуєте?
Чи скажете щедрувати, свій дім звеселяти?
Дні діти побудити, самі веселими бути?
Господарі, звичайно, дозволяли, і дівчата співали під вікном щедрівку.
Плила Катруся бистрою рікою,
Окремі групи щедрівників ходять з «козою» і приспівують:
Танцю, козуня, танцю, небога,
Дасть тобі господар пів золотого...



Звичай ходити з «козою» поширений більше на Наддніпрянщині.
Перед Водохрещами опівночі вода в ріках, як вірили людини, хвилюється. Траплялося, що ходили вночі на річку спостерігати це явище, але під льодом розгледіти щось було годі. Та все ж набрана та освячена перед Водохрищами вода – цілюща; вона зберігалась за образами на випадок поранення або тяжкої хвороби.
Головне дійство відбувалося у день свята з самого ранку. У церкві відбувається святкове Богослужіння. Як тільки вдаряв перший церковний дзвін, на березі розпалювали вогнище, «щоб Ісус, який приймав хрещення, міг погрітись біля нього».
Після Богослужіння відбуваються хресні ходи на водоймища та річки, там освячуючи воду. Попереду несуть дерев'яний церковний хрест і хоругви, хор співає «Голос Господній...», за хором іде священик, приклавши золотий хрест до чола, а за священиком – народ. До річки на Водохрища йдуть усі: старі, молоді і діти, кожен несе з собою посуд.

Виконавці колядок та щедрівок співають тоді:
Ой вийшли браття рано з церковці,
Тай стало собі у три рядочки.
Хрестивсь Христос у Йордані.
Ой, браття, браття, ми порадьмося,
Ой порадьмося, та не зрадьмося.
Хрестивсь Христос у Йордані.
Ой не купуймо дорогі шати,
А ходімо разом колядувати.
Хрестивсь Христос у Йордані.
Колядувати, мир звесиляти,
Мир звесиляти, ще й віншувати.
Хрестивсь Христос у Йордані.
Щоби нам дав Бог за рік діждати,
Всій Україні волю придбати.
Хрестивсь Христос у Йордані.
Долю придбати і мирно жити,
Христа Ісуса завжди славити.
Хрестивсь Христос у Йордані.

Хлопці ще несуть з собою голубів, а мисливці – рушниці. Читаємо у книзі в Олекси Воропая («Звичаї українського народу» т.1): «На річці, біля хреста весь похід зупиняється і стає на льоду великим барвистим колом, що здалека яскраво вимальовується на тлі білого снігового покривала. Після відправи священик занурює в ополонку хрест, а в цей час хор голосно співає:
Коли в Йордані хрестився Ти, Господи,
Відкрилось поклоніння Святій Тройці,
Бо голос Отця про Тебе свідчив,
Називаючи Тебе улюбленим Сином,
І Дух у вигляді голубиному
Ці слова стверджував.

У момент освячення води, мисливці стріляють із рушниць, а хлопці випускають із рук голубів, які хмарою літають над «Йорданню».
Потім присутні набирали воду у свій посуд і бережуть її цілий рік, називаючи «йорданської водою», вірячи що це жива вода, яка приносить щастя і здоров’я. Після освячення води співали священикові, який освячував воду.
Співають колядку:

Гей по Йордані святі ходили,
Святі ходили, воду святили,
Воду святили, раду радили,
Раду радили з Йордану йдучи:
Гей, кому-ж дати небесні ключі?
Гей дати, дати не абикому,
А панотцеві ще й духовному;
Гей дати, дати нашому брату
Небесні ключі, корону злату.
До церковці йде, ангел його веде,
а в церков ввійшов з Ісусом Христом,
Йому книги самі утворилися,
Світичі ярі позажигали;
Пречиста Діва єпітрахіль дає,
Святий Миколай фелон вбирає.
А за сим словом гречно вконімось,
Гречно вклонімось: будь, отче, здоров!
І сам собою і з дружиною,
І з малим чадом і з святим Ладом.
Він нині до віку, від року і повік!
Віншуємо! Віншуємо вам, отче духовний, зі святим божеством, з Божим Рождеством. Свято мирно спровадити, а других щасливо діждатися, даруй Боже!
Найсміливіші занурювались в ополонку або обливалися водою (хворі — щоб вилікуватися, а здорові – щоб «очиститися від гріха»).
А учасники на «Йордані» співали:

 На Йорданські річці тиха вода стояла,
Ой, там Мати Божа Ісуса Христа купала.
А скупавши – у шовкове рядно повила,
А скупавши – у ясельце поклала.
А над тими яслами сірі воли стояли,
На святеє Дитятко своїм духом дихали.
На святеє Дитятко своїм духом дихали,
Поки Ісуса Христа із яселець взяли,
Взяли Ісуса Христа на престіл поклали,
А коло престола три ангели літали.
А коло престола три ангели літали,
Та все вони херувимів співали,
На заході сонця троє царів їхали,
Ой перший Цар Ісусом Христом найменував,
А другий цар Божим миром мирував,
А третій же цар квіточками убирав.
Ой це тая квіточка, що перший день – Рождество,
Та щоб було мирові хрещеному радісно.
Вважалося, що застудитися в освяченій воді не можна.
«Водохреща»
Замерзлий став. Широкополий діл.
Черпни, людино, тут свячену воду,
Де сяє хрест і Господа престіл
З іскристого засніженого льоду.
Де святить сонцем синій небосхил –
Приймають небеса земну молитву.
Черпни і пий, щоб Бог послав нам сил –
Свій щедрий дар – на подвиг і на битву! (Микола Щербак)



Ті, хто приїхав на Йордань на конях, давали і їм напитися освяченої води, «щоб хвороби не боялися та були сильними». З Йордані всі йшли по домівках.
Священик йшов по селу й окроплював святою водою оселі, щоб їх мешканців оминало лихо, зло, хвороби. Чумаки брали її з собою в дорогу, а козаки –  в похід. Гурти маленьких колядників вигукували:
Роди, Боже, жито, пшеницю,
Кірилейся (Господи, помилуй!)

Поки господині подавали святковий обід, батько брав із-за образів пучечок сухих васильків, мочив їх у свяченій воді і кропив усе в хаті та в господарстві; потім брав ще крейду і писав хрести на образах, сволоці, дверях і миснику.
Сівши за стіл, всі пили йорданську воду. Пообідавши, дівчата бігли до річки вмитися освяченою водою, «щоб обличчя було гарним та рожевим».

У цей день зазвичай освячують свічки, прикрашені пучечками калини, сухими квітами, стрічками. Повертаючись додому зі свічками, їх запалювали в оселі, а хлопці тим часом малювали по хатах, парканах, хлівах хрести. Хрести не можна було змивати до наступної Йордані. У господарстві кропляться свяченою водою і пишуться хрести не тільки на будівлях, а й на хліборобському знарядді – на плузі, боронах, сівалках, косах, граблях. Кропиться свяченою водою і худоба – корови, воли, вівці, коні. Не кроплять лише свиней та курей.
У цей день ходили один до одного в гості, пригощалися «голодною кутею» пирогами та іншими стравами.
За народними звичаями ще цілий тиждень після Водохрещів заборонялось прати білизну у річці, бо, за повір’ям, коли священик занурює хрест у воду, вся нечисть вистрибує з річки та й сидить на березі, чекаючи, поки хтось прийде з брудною білизною, щоб по ній знову пірнути у воду. І чим пізніше жінки почнуть прати білизну, тим більше погані вимерзне на Богоявленських морозах.

Молодь влаштовувала різні розваги на льоду, хлопці сусідніх сіл влаштовували «кулачні» змагання. На переможця чекав «орден» – хрест, вирубаний з льоду.
Дівчата в основному ходили колядувати – це вже були останні колядки.
Колядники ходили від хати до хати: до одиноких бабусь і багатих господарів, до хворих і одиноких – всім бажали радості, достатку, міцного здоров’я. Тож почесно бути колядником – нести добру вістку і новину.
Щедрий вечір, добрий вечір,
Христу, Христу, Марію!
На престолі стояла,
Три крижики тримала:
«А ви, люди, знайте,
Наше право дайте,
Наше право — калача,
Виженемо рогача
На старий переліг,
Заб'ємо йому правий ріг,
Правим рогом трубити,
Хвостом, хвостом гонити».

У деяких регіонах України існував звичай на Водохреща «вчити» коней і молодих волів. Їх об’їжджали доти, доки вони не вкривалися потом, а спітнілих кропили «йорданською» водою – «щоб здорові і слухняні були».
Отже, «Йордань» або Водохрища – це християнський звичай, що прийшов до нас в Україну разом із християнством і зайняв одне з найповажніших місць серед традиційних свят нашого народу.
Закінчується дванадцятиденний період святкувань Наступного дня всі бралися до звичайної буденної роботи.



Розповіддю «А третій же празник – Святе Водохреща…» ми завершуємо цикл знайомств із зимовими різдвяними святкуванням «Бо прийдуть до тебе три празники в гості…» і сподіваємося, що вони припали вам до душі. А на останок – колядка «Добрий вечір тобі, пане господарю»
Добрий вечір тобі, пане господарю: радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
Застеляйте столи, та все килимами: радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
Та кладіть калачі з ярої пшениці6 радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
Бо прийдуть до тебе три празники в гості: радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
А третій вже празник – Святі Водохрещі: радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
А що третій празник зішле всім нам долю: радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
Зішле всім нам долю, Україні волю: радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
Підготувала Ніна Немировська