Віленська ікона Божої Матері
14 лютого 2024
15 лютого вшановується Віленська чудотворна ікона Божої Матері, яка була перенесена у Вільно в 1495 році та названа за її місцезнаходженням у нинішній литовській столиці. За переказами вона є однією з найдавніших ікон, що написані за життя Богородиці євангелістом Лукою і перенесених до Константинополя з Палестини (звідси зустрічаються також найменування Віленської ікони «Єрусалимська» або «Царгородська»).
Віленська ікона ще в ХІІІ ст. була подарована одним з Візантійських імператорів Галицьким князям. Потім, як пишуть джерела, невідомими шляхами, а ми тепер здогадуємось якими, вона в другій полове ХV ст. опиняється в Москві. Імперська політика країни агресора тоді тільки починалась. Московія хотіла захопити більше земель, у точи числі на території сучасної України та теперішніх країн Балтії. Появу Віленської ікони у Литві пов’язують з прибуттям туди 15 лютого 1495 княгині Олени Іоанівни, яка, вступаючи в шлюб з Великим князем литовським Олександром, привезла з собою ікону Божої Матері – благословення її батьків, - Івана III та Софії Палеолог. У Вільно Віленська ікона спочатку перебувала в княжому замку, але потім була передана церкві.
Після смерті княгині (24 січня 1513), згідно з заповітом, ікона була поміщена над її гробницею в Віленському православному кафедральному Успенському (Пречистенському) соборі – резиденції митрополита Київського і Литовського, одному з найдавніших православних храмів Вільно, побудованому Великим литовським князем Ольгердом (освячений в 1385).
Між тим, імперські зазіхання московських правителів не припинялись. Вони постійно йшли війною на своїх сусідів. Діяла, як завжди, жорстоко: вбивали, ґвалтували, брали в полон. У період Лівонської війни при веденні переговорів в 1569 р. московська делегація намагалася домовитися про умови повернення Віленської ікони, натомість пропонувалося відпустити з полону 50 представників знатних литвинських родів. Тоді перемовники не знайшли згоди. Тим більш, що московські князі часто не дотримувались слова. Зрештою, пропозиція православною шляхтою Великого князівства Листовського була відкинута.
Після проголошення в 1596 році Брестської церковної унії більшість православних храмів у Вільні стали греко-католицькими. У 1608 році унію прийняв й Пречистенський собор. Намагаючись зберегти у себе стародавню ікону Божої Матері, православні в 1608 році, тимчасово перенесли її разом з іншими церковними коштовностями і реліквіями з Пречистенського собору до церкви святителя Миколая, що була побудована в 1514 році князем Костянтином Острозьким на честь перемоги під Оршею. Але в 1609 році греко-католики забрали і Миколаївську церкву, а Віленська ікона була повернута на місце свого первісного перебування – в Пречистенський собор. У 1610 році храм горів, але в 1612 році був відновлений, а митрополича кафедра в 1613 році переміщена з нього у Свято – Троїцьку церкву чоловічого монастиря.
Про знаходженні Віленської ікони в Троїцькій церкві в XVII столітті свідчить заповіт 1652 року Олександра Дубовича, архімандрита Троїцького монастиря, згідно з яким у монастир робився внесок у 100 золотих щорічного доходу для здійснення в Троїцькій церкві перед Віленської іконою щосуботи акафісту Божої Матері.
Під час спроби окупації нинішньої Білорусі і тривалої війни (1654-1667) царем Олексієм Михайловичем була зроблена спроба повернення Віленської ікони з Вільно до Москви. Російські війська з боями зайняли Вільно в 1655 році і майже його зруйнували. В 1657-58 роках князь Михайло Шаховський, призначений царем країни-агресора, віленським воєводою, проводив за дорученням з Кремля розшуки Віленської ікони, але вона була добре схована від окупантів, тому пошуки опинилися безуспішними. Як показало слідство, проведене російською адміністрацією Вільні в 1658 році, ікона була вивезена віленським міщанином Юрієм Селедчіком з Вільно по річці Вілії на човні в Крулявец (Кенігсберг) і захована там греко-католицькими ченцями. Після 1661 її вдалось повернути у Вільно.
Але російські загарбники продовжували тероризувати Європу й надалі. Віленська ікона тимчасово покидала Вільно в роки Північної війни (1700 – 1721) – разом зі своїми дорогоцінним окладом вона в грудні 1701 р. була вивезена ченцями василіанського Троїцького монастиря в Жировицький Успенський монастир. Всі знали, як поводять себе головорізи Петра першого.
У Троїцькій церкві Віленська ікона була поміщена в кіот, зроблений у середині XVII століття на кошти віленського бургомістра Юрія Павловича. Ікона в ньому закривалася засувною завісою з зображенням Благовіщеня (за іншими джерелами – покрову Пресвятої Богородиці). Після пожежі у Вільно в 1706 році, що знищив все оздоблення Троїцької церкви, але не пошкодив Віленської ікони, у 1707 році був зроблений новий різьблений дерев’яний кіот, а в 1713 році він був покритий золотом. У Троїцькому монастирі Віленська ікона знаходилася і після окупації Вільно російською імперією в 1795 році, а також після ліквідації унії в 1839 році.
Протягом 400-річного перебування у нинішній столиці Литви, Віленська ікона прикрашалася численними дорогоцінними приношеннями. У 1677 році з срібних табличок була зроблена для неї карбована риза. Одяг Богоматері і Немовляти були срібними з визолоченими квітами і орлами, фон виконаний в техніці філіграні. Золоту філігранну корону на обличчі Божої Матері підтримували два карбованих срібних позолочених ангела, на срібній позолоченій короні Немовляти було три дорогоцінних камені. Фон ікони переховували срібні таблички, на одній з яких було рельєфне зображення колінопреклоненої жінки.
З початком першої світової війни, російська урядова та церковна влада почали масово красти найбільш древні та цінні православні реліквії з прифронтової зони Литви та Білорусі. Звичайна практика росіян, тільки тепер вони уносять унітази та пральні машини, а тоді спокушались на святині. У серпні 1915 року Віленська ікона разом з мощами трьох Віленських православних мучеників була вивезена в московський Донський монастир і подальша її доля невідома…Принаймні офіційних даних ми сьогодні не маємо.
Сьогодні в Православних Віленських храмах є кілька списків Віленської Одигітрії. Найкращий з них знаходиться у Михайло-Костянтинівському храмі та інших храмах міста.
Список, який знаходиться в Віленськім Свято-Духовому монастирі теж є чудотворним. На іконі немає срібного позолоченого окладу, він, разом з перлами і каміннями, передані живописом. Литовці завжди пам’ятають про свою святиню. 15 лютого її згадуємо і ми.
Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.
Віленська ікона ще в ХІІІ ст. була подарована одним з Візантійських імператорів Галицьким князям. Потім, як пишуть джерела, невідомими шляхами, а ми тепер здогадуємось якими, вона в другій полове ХV ст. опиняється в Москві. Імперська політика країни агресора тоді тільки починалась. Московія хотіла захопити більше земель, у точи числі на території сучасної України та теперішніх країн Балтії. Появу Віленської ікони у Литві пов’язують з прибуттям туди 15 лютого 1495 княгині Олени Іоанівни, яка, вступаючи в шлюб з Великим князем литовським Олександром, привезла з собою ікону Божої Матері – благословення її батьків, - Івана III та Софії Палеолог. У Вільно Віленська ікона спочатку перебувала в княжому замку, але потім була передана церкві.
Після смерті княгині (24 січня 1513), згідно з заповітом, ікона була поміщена над її гробницею в Віленському православному кафедральному Успенському (Пречистенському) соборі – резиденції митрополита Київського і Литовського, одному з найдавніших православних храмів Вільно, побудованому Великим литовським князем Ольгердом (освячений в 1385).
Між тим, імперські зазіхання московських правителів не припинялись. Вони постійно йшли війною на своїх сусідів. Діяла, як завжди, жорстоко: вбивали, ґвалтували, брали в полон. У період Лівонської війни при веденні переговорів в 1569 р. московська делегація намагалася домовитися про умови повернення Віленської ікони, натомість пропонувалося відпустити з полону 50 представників знатних литвинських родів. Тоді перемовники не знайшли згоди. Тим більш, що московські князі часто не дотримувались слова. Зрештою, пропозиція православною шляхтою Великого князівства Листовського була відкинута.
Після проголошення в 1596 році Брестської церковної унії більшість православних храмів у Вільні стали греко-католицькими. У 1608 році унію прийняв й Пречистенський собор. Намагаючись зберегти у себе стародавню ікону Божої Матері, православні в 1608 році, тимчасово перенесли її разом з іншими церковними коштовностями і реліквіями з Пречистенського собору до церкви святителя Миколая, що була побудована в 1514 році князем Костянтином Острозьким на честь перемоги під Оршею. Але в 1609 році греко-католики забрали і Миколаївську церкву, а Віленська ікона була повернута на місце свого первісного перебування – в Пречистенський собор. У 1610 році храм горів, але в 1612 році був відновлений, а митрополича кафедра в 1613 році переміщена з нього у Свято – Троїцьку церкву чоловічого монастиря.
Про знаходженні Віленської ікони в Троїцькій церкві в XVII столітті свідчить заповіт 1652 року Олександра Дубовича, архімандрита Троїцького монастиря, згідно з яким у монастир робився внесок у 100 золотих щорічного доходу для здійснення в Троїцькій церкві перед Віленської іконою щосуботи акафісту Божої Матері.
Під час спроби окупації нинішньої Білорусі і тривалої війни (1654-1667) царем Олексієм Михайловичем була зроблена спроба повернення Віленської ікони з Вільно до Москви. Російські війська з боями зайняли Вільно в 1655 році і майже його зруйнували. В 1657-58 роках князь Михайло Шаховський, призначений царем країни-агресора, віленським воєводою, проводив за дорученням з Кремля розшуки Віленської ікони, але вона була добре схована від окупантів, тому пошуки опинилися безуспішними. Як показало слідство, проведене російською адміністрацією Вільні в 1658 році, ікона була вивезена віленським міщанином Юрієм Селедчіком з Вільно по річці Вілії на човні в Крулявец (Кенігсберг) і захована там греко-католицькими ченцями. Після 1661 її вдалось повернути у Вільно.
Але російські загарбники продовжували тероризувати Європу й надалі. Віленська ікона тимчасово покидала Вільно в роки Північної війни (1700 – 1721) – разом зі своїми дорогоцінним окладом вона в грудні 1701 р. була вивезена ченцями василіанського Троїцького монастиря в Жировицький Успенський монастир. Всі знали, як поводять себе головорізи Петра першого.
У Троїцькій церкві Віленська ікона була поміщена в кіот, зроблений у середині XVII століття на кошти віленського бургомістра Юрія Павловича. Ікона в ньому закривалася засувною завісою з зображенням Благовіщеня (за іншими джерелами – покрову Пресвятої Богородиці). Після пожежі у Вільно в 1706 році, що знищив все оздоблення Троїцької церкви, але не пошкодив Віленської ікони, у 1707 році був зроблений новий різьблений дерев’яний кіот, а в 1713 році він був покритий золотом. У Троїцькому монастирі Віленська ікона знаходилася і після окупації Вільно російською імперією в 1795 році, а також після ліквідації унії в 1839 році.
Протягом 400-річного перебування у нинішній столиці Литви, Віленська ікона прикрашалася численними дорогоцінними приношеннями. У 1677 році з срібних табличок була зроблена для неї карбована риза. Одяг Богоматері і Немовляти були срібними з визолоченими квітами і орлами, фон виконаний в техніці філіграні. Золоту філігранну корону на обличчі Божої Матері підтримували два карбованих срібних позолочених ангела, на срібній позолоченій короні Немовляти було три дорогоцінних камені. Фон ікони переховували срібні таблички, на одній з яких було рельєфне зображення колінопреклоненої жінки.
З початком першої світової війни, російська урядова та церковна влада почали масово красти найбільш древні та цінні православні реліквії з прифронтової зони Литви та Білорусі. Звичайна практика росіян, тільки тепер вони уносять унітази та пральні машини, а тоді спокушались на святині. У серпні 1915 року Віленська ікона разом з мощами трьох Віленських православних мучеників була вивезена в московський Донський монастир і подальша її доля невідома…Принаймні офіційних даних ми сьогодні не маємо.
Сьогодні в Православних Віленських храмах є кілька списків Віленської Одигітрії. Найкращий з них знаходиться у Михайло-Костянтинівському храмі та інших храмах міста.
Список, який знаходиться в Віленськім Свято-Духовому монастирі теж є чудотворним. На іконі немає срібного позолоченого окладу, він, разом з перлами і каміннями, передані живописом. Литовці завжди пам’ятають про свою святиню. 15 лютого її згадуємо і ми.
Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.
Приватбанк
4149 6293 1322 1459
4149 4390 0091 7074
або
5169 3305 1630 1279
РГ ХРАМ СВЯТОГО ІОАНА БОГОСЛОВА