Святитель Арсеній: митрополит, який виступив проти російської цариці

Цей Божий угодник народився 1697 року на Волині, у Володимирі, і, звісно, був українцем за походженням. Благочестива родина не вважалась багатою, скоріш навпаки, проте зберігала свою шляхетність. Батько святителя все життя прослужив православним священиком і сильно вплинув на вибір діяльності свого сина. З дитинства майбутній святий на ім’я Олександр мав хист до науки. Він отримав гарну освіту, навчаючись у Львівській та Київській академіях.

У 1716 р. майбутнього митрополита направили в Новгород-Сіверський Спасів монастир проповідником. Тут його пострижено у чернецтво з ім’ям Арсеній. На той час приймати чернечий постриг у молодому віці було звичайним явищем. Чернігівський єпископ Антоній рукоположив ченця Арсенія у сан ієродиякона. З монастиря клірик приїздить до Києва для закінчення навчання в академії (1718–1726). Займається проповідницькою діяльністю, слухає повчання найкращих у той час українських богословів.

Слід зазначити, що у 1723 році перебування в соборі Святої Софії, у Києві дало позитивні наслідки для утвердження в його душі української свідомості. В 1729 році о. Арсеній переходить у Чернігівський Троїцько-Ільїнський монастир. Тоді єпископом у Чернігові був Іродіон (Жураківський), від якого той сприймає погляди про невтручання світських властей у справи Церкви.



У 1741 р. ієромонаха Арсенія рукопоположено в сан єпископа і призначено митрополитом Тобольським і всього Сибіру, де було чимало українців. Там він розгортає велику місіонерську діяльність. Але в Тобольську подвижник був уражений важкою недугою, тож у 1742 р. указом імператриці Єлизавети митрополита Арсенія переводять до Ростова, призначаючи його членом Священного Синоду.
Владика Арсеній був справедливий, суворий, проте завжди вибачав. Його суворість проявлялася до непокірних, що відмовлялися виконувати свої обов’язки, а ревним служителям Божим радів. Проявляв милосердя до убогих людей. Його проповідницька діяльність віддзеркалювала істинну християнську віру, навертала тисячі душ. Крім того, святитель написав 12 томів праць (вийшло друком лише вісім творів, оскільки фактично святитель став дисидентом).

У 1762 році на трон імперії зійшла цариця Катерина II. Святитель виступив проти неї, оскільки вона хотіла залучити до державної казни монастирські маєтки та землі. У Неділю торжества православ’я владика виголосив анафему всім, хто «ґвалтує й ображає святі Божі церкви та монастирі». Всі, хто був у Ростовському кафедральному соборі, зрозуміли, що мова в першу чергу йде про царицю. За це митрополита позбавили сану та вислали як простого ченця в Карельський Свято-Миколаївський монастир, що неподалік Архангельська. Тут він робив різну чорну роботу: рубав дрова, палив у печі, мив підлогу та прибирав, проте не зрікся своїх поглядів.

У 1766 році відбувся повторний суд, де 70-річного Арсенія вже як політичного злочинця було засуджено до смертної кари. Та згодом цей вирок замінили довічним перебуванням у Ревельській фортеці з глузливим іменем Андрій Враль.



Перебував тут святитель у нелюдських умовах. Двері в камеру замурували до його смерті. Заборонені були будь-які розмови зі сторонніми. Наприкінці відмовились давати святому не тільки одяг, але і їжу. А щоб його муки були нестерпніші, цариця звеліла повісити на стіні камери його власний митрополичий портрет. Чотири роки страждав тут Мацієвич, наприкінці зими 1772 року з миром відійшов до Бога. Рішенням Помісного Собору української церкви Арсеній (Мацієвич) причислений до лику святих як священномученик.
 
Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.