Одна з головних чеснот

Неодноразово ми чули, що «надія помирає останньою». Людям надія справді життєво необхідна. Якщо вона не житиме в серці – його опанує розчарування, зневіра, відчай. Надія окрилює, а безнадія вбиває. Наше життя подібне до бурхливого моря, і саме надія дає нам сили долати ці «шторми» й плисти далі, щоб у визначений час пристати до спокійної, надійної твердині…

Але чи всяка надія так добре «працює»? Чи надія на самого себе, на інших людей є завжди рятівною? Ні. Навіть більше, така надія є хиткою, оманливою, і саме тому так часто вона не справджується, розбивається, змушує людей розчаровуватись, зневірюватись. Більшість нещасть у житті є наслідком людського гріха гордині й самолюбства, коли людина воліє більше довіряти собі, аніж Богові. Люди часто живуть подвійними стандартами: нібито вірять у Бога і одночасно хочуть у всьому догодити собі, покладаються виключно на власні сили чи довіряються іншим. І в цьому – їх найбільша помилка, бо наріжним каменем має бути надія на Господа.
Чи це означає людську бездіяльність, безвідповідальність і пасивне очікування, поки людині Бог допоможе? Зовсім ні. Надія не бездіяльна! Саме слово «надія» вказує нам «на дію», на наслідок нашої дії в майбутньому. Християнська надія – це одна з головних чеснот, це є заспокоєння серця в Бозі, це непохитне, спокійне і мирне уповання на майбутнє життя вічне. Надія на Промисел Божий допомагає зносити труднощі, долати страждання, скорботи. А надія на воскресіння долає один із найсильніших людських страхів – страх перед фізичною смертю, полегшує скорботу від утрати рідних.



Надія має своєю основою віру: якою буде віра людини, такою буде і її надія. Пізнається правдива надія тільки в скорботі. Несподівані випробування, раптова втрата чи хвороба близької людини відкривають християнину очі – на кого насправді він надіявся, у що вірив.

Нам усім сьогодні потрібна надія – та справжня, дієва, активна. Надія на Бога і віра в те, що добро завжди перемагає зло (інакше хіба б існував досі цей світ?). В безнадійний стан людей впроваджують лише хибні надії, неміцні опори й неправильні орієнтири. Ми ніколи не повинні піддаватися спокусі відчаю та зневірі. Якими б важкими не були наше горе та втрати, ми завжди повинні пам’ятати, що в Богові – наша надія і допомога, що навіть смерть не може стати на заваді піклуванню Божому про людину. Бог ніколи не полишає нас.

Тож нехай Господь кожного з нас оберігає від спокуси відчаю, безнадії та зневіри. Нехай дарує сили тим, хто в нинішні темні часи не втрачає надії, бореться зі злом, чинить справи милосердя для ближніх, уповає на Бога і довіряє Йому.
Митрополит Київський і всієї України ПЦУ Епіфаній

Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.